465/2841/21
2-а/465/345/21
26.04.2021 року м. Львів
Суддя Франківського районного суду м.Львова Гладишева Х.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону 3 Бурди Володимира Михайловича про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
встановив:
ОСОБА_1 20.04.2021 року звернувся в суд з позовом до поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону 3 Бурди В.М., в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії БАА №121767 від 07.04.2021 року.
Ознайомившись із даною позовною заявою вважаю необхідним залишити адміністративний позов без руху виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.
Разом з тим, вказані вимоги ОСОБА_1 не виконані, судовий збір не сплачено.
Частина 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказує, що особа яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Частина 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказує, що особа яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Перелік підстав для звільнення від сплати судового збору та пільг щодо його сплати визначено статями 3, 5 Закону України «Про судовий збір».
Разом з тим, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки, спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати є Закон України «Про судовий збір», то саме цей Закон підлягає застосуванню.
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закону України «Про судовий збір».
За статями 1, 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частина друга статті 3 Закону України «Про судовий збір» містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг тощо, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
Відповідно до статті 4 цього ж Закону за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також за правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).
Постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Відповідно до статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою Кодексу України про адміністративні правопорушення, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Разом з тим, згідно з пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи (як і постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
З цих положень убачається, що оскарження рішень дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної заяви.
За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»(у редакцій, чинній до набрання чинності Закону України «Про судовий збір») державне мито справлялося, зокрема, з позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.
Частиною четвертою статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Аналіз установленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження визначені і діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».
Прийняття Закону України «Про судовий збір» не обмежує можливість дії чи прийняття у майбутньому законодавчих актів, які визначають пільги щодо сплати судового збору, отже, питання справляння судового збору, крім Закону України «Про судовий збір», може регулюватися іншим законодавством (наприклад, частиною другою статті 239-1 КАС України в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIІI «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як в Закону України «Про судовий збір» такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає).
Визначальним у такому випадку є наявність норми, припису про те, що у разі звернення до суду особа не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах при поданні до суду заяви чи скарги.
Відповідно до положень статей 3,5 Закону України «Про судовий збір» серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об'єктів оплати судовим збором.
Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п'ята статті 4 Закону України «Про судовий збір» Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закону України «Про судовий збір» не передбачає.
Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон «Про судовий збір» винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.
За частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України(є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Зазначене вище узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду висловленої у постанові від 18 березня 2020 року по справі № 543/775/17.
Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження,слід застосовувати статті 25 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з того, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору осіб, які оскаржують постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не звільняється від сплати судового збору за подання позову до суду.
При цьому, посилання позивача на п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» є безпідставним, оскільки оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не є по своїй суті відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
В даному випадку до сплати підлягає 454 грн. судового збору (2270,00 грн.* 0,2).
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, «Мельник проти України» від 28.03.2006 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Зі змісту ч.1, 4 ст.161 КАС України вбачається, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Як вбачається з позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржує постанову серії БАА №121767 від 07.04.2021 року, разом з тим, в позовній заяві йдеться про постанову серії ЕАН №3879347 від 07.03.2021 року.
При цьому, як вбачається з акту №56 від 20.04.2021 року, складеного на підставі Інструкції з діловодства працівниками загальної канцелярії Франківського районного суду м.Львова до позовної заяви не долучено копії постанови серії ЕАН №3879347 від 07.03.2021 року, копії рішення УПП №105 від 19.03.2021 року, копії постанови серії БАА №121767 від 07.04.2021 року для суду та для відповідача.
Так, відповідно до положень ч. 2, 4, 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Крім того, відповідно до частини першої та четвертої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Як вбачається із позовної заяви, позивач звернувся з позовом до поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону 3 Бурди Володимира Михайловича
У постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 р. у справі за №724/716/16-а, Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що органом Національної поліції, у даній справі, є Департамент патрульної поліції, від імені якого виступає поліцейський взводу 1 роти 4 батальйону 3 Бурда В.М., який уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Натомість, позивачем в якості відповідача у позовній заяві визначено поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону 3 Бурду В.М.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на необхідність визначення відповідача виходячи з характеру правовідносин та позовних вимог.
Відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на наведене, адміністративний позов підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання всіх додатків, які зазначено в позовній заяві в необхідній кількості для суду та для відповідача, надання підтвердження сплати судового збору, а також уточнення відповідача до якого ОСОБА_1 подає позов.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 248 КАС України, -
постановив:
Матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до поліцейського взводу 1 роти 4 батальйону 3 Бурди Володимира Михайловича про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишити без руху.
Надати позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення зазначених недоліків.
Попередити позивача, що у випадку невиконання вимог цієї ухвали позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 256 КАС України.
Суддя Х.В. Гладишева