печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15290/18-ц
19 квітня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого : судді Соколова О.М.,
при секретарі: Проскурні А.Г.
справа № 757/15290/19-ц
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на малолітню дитину, -
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на малолітню дитину
В обґрунтування позову,який уточнювався неодноразово позивачка вказує, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між нею та відповідачем розірвано. Від шлюбу вони мають дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з позивачкою. Позивачка займається її вихованням, лікуванням, навчанням, несе додаткові витрати на утримання дитини. Вказує, що дитині необхідно забезпечувати належний рівень життя, який повинен бути не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Забезпечувати його самостійно позивачка самостійно не може, оскільки має низький рівень доходу та отримує державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю. Відповідач матеріальної допомоги надає не постійно тому виникла необхідність фіксування цієї домовленості судовим рішенням, батьківської турботи не надає. Аліменти відповідач нікому не платить, стягнення за виконавчими документами не проводиться. Відповідач має дохід достатній для того щоб сплачувати вказану суму. Враховуючи, що дитина має інвалідність та потребує постійного догляду, підвищених вимог харчування та оздоровлення просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
30.07.2018 року від відповідача надійшов відзив,у якому останній частково не погоджується з позовними вимогами, вважає їх занадто завищенними. Вказує що він займається лікуванням, матеріально забезпечував.
30.10.2018 року надійшов відповідь на відзив, у якому позивач не погоджується з вимогами відповідача, просить позов задовольнити.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала просила задовольнити.
Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували щодо зазначеного розміру аліментів. Відповідач не заперечував щодо задоволення позову в частині ј розіміру з усіх видів заробітку (доходу).
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 19.08.2003 р.н.
Від шлюбу сторони мають дитину, дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Вбачається, що дитина сторін проживає за зареєстрованим місцем проживання матері.
Відповідно до посвідчення НОМЕР_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом з дитинства, у зв'язку з чим потребує у значних фінансових потребах для лікування, навчання проживання та харчування, що стверджується матеріалами справи.
Встановлено, що дитина проживає з матір'ю, перебуває на її утриманні. Відповідач не систематично опікується та матеріально забезпечує диину. На утриманні інших дітей немає, аліменти відповідач нікому не платить, стягнення за виконавчими документами не проводиться.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 ст. 182 Сімейного кодексу України наведено перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
Так, при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27.02.1991 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Згідно з частинами 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) батька дитини визначається судом.
Визначаючи розмір аліментів, що підлягають до стягнення, суд враховує положення ч. 1 ст. 182 СК України, при цьому виходячи з того, що належних та достатніх доказів, які б підтверджували наявність постійного заробітку (доходу) відповідача; наявність у відповідача інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, а також даних, які свідчать про неможливість сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі суду не надано і такі дані матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, вважає наявними підстави відповідно до ч. 2 ст. 184 СК України для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 29.03.2018 року і до досягнення дитиною повноліття. оскільки такий розмір є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
При визначенні зазначеного розміру аліментів, суд виходить із встановлених обставин справи, а також того, що спільна дитина сторін проживає разом із позивачкою, у зв'язку з чим цілодобовий обов'язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні, контролі, що потребує більших моральних витрат ніж періодичні зустрічі, враховуючи вік дитини. Серед іншого суд, враховує стан здоров'я позивача, матеріальне становище дитини і платника аліментів, інші обставини, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є молодим працездатним чоловіком. Відомостей про незадовільний стан його здоров'я суду не надано. Інших дітей, дружини на утриманні немає.
У відповідності до ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. А відтак аліменти підлягають стягненню з дня подання позовної заяви до суду, тобто 29.03.2018 року.
Відповідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Верховний Суд у постанові від 14.01.2019 року винесеній у справі № 751/4312/16-ц зауважив, що до таких особливих обставин закон відносить, зокрема, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Що стосується вимоги позивача щодо стягнення додаткових витрат на утримання дитини, слід вказати наступне.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вказує, що до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, законодавець пов'язує факт виникнення додаткових витрат з особливими обставинами, викликаними хворобою дитини, розвитком її здібностей тощо.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами наприклад: витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Тобто, не тільки факт понесення додаткових витрат на дитину має бути документально підтверджений, а й необхідність у них, а також має прослідковуватись причинно-наслідковий зв'язок між доказами понесених витрат.
В судовому засіданні встановлено та документально підтверджено понесені витрати, у зв'язку з особливими потребами дитини, що складаються з витрат на оплату навчання, на лікування, харчування, одяг та інші матеріальні потреби всього на загальну суму 55076,38 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Зокрема, позивач навела особливі обставини, які б свідчили про необхідність стягнення з відповідача додаткових витрат, які викликані хворобою дитини.
Вирішуючи питання щодо розміру додаткових витрат суд приймає до уваги, що відповідачем частково визнані позовні вимоги.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Частиною 1,2,3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Враховуючи часткове визнання відповідачем позовних вимог, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а також обставини, передбачені ст. 141, 180, 185 СК України, майновий стан відповідача, суд вважає за можливе позовні вимоги щодо стягнення додаткових витрат, задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача понесені додаткові витрати на дитину в розмірі 55076,38 грн., які документально підтверджені.
На підставі викладеного, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на малолітню дитину, слід визнати обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення судових витрат, то в цій частині вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на викладене.
Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ст. 1 Закону України від 20.12.2011 «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до статті 1 вищезазначеного закону, передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така позиція закріплена і у п. п. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах». Судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача не надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, заявлені витрати на правову допомогу задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 180-184 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 274, 275, 279, 280-283, ст.ст.352, 354,430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на малолітню дитину - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 29.03.2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у розмірі 55 076 (п'ятдесят п'ять тисяч сімдесят шість тисяч) грн. 38 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Допустити негайне стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 .
Суддя О.М.Соколов