Справа 753/20422/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2251/2021 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
Іменем України
27 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 13 травня 2021 року включно,
В провадженні Дарницького районного суду міста Києва перебувають матеріали кримінального провадження № 12020100020000812 за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15.03.2021 року продовжено ОСОБА_6 та ОСОБА_9 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 13.05.2021 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник обвинуваченої ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, прийнята з істотним порушенням норм процесуального закону. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення. Зазначає, що прокурором наведені формальні і узагальнені обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу без їх конкретизації по відношенню до обвинуваченої, та не доведено, що продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою необхідне у зв'язку із тим, що ризики не зменшилися або з'явились нові ризики, які виправдовують запобіжний захід у виді тримання особи під вартою. Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що обвинувачена ОСОБА_6 раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягалася, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а правопорушення в якому вона обвинувачується, не є правопорушенням проти життя та здоров'я особи. Також вважає, що самостійно ініціюючи вирішення питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченій, суд першої інстанції порушив принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також порушив принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд став на сторону обвинувачення у визначенні ризиків, які впливають на необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою на стадії судового провадження у суду першої інстанції.
В судове засідання 27.04.2021 року захисник обвинуваченої ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Оскільки апеляційна скарга захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 не містила клопотання про її розгляд за участю сторін, а відтак така апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч.4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.
Перевіривши матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Враховуючи те, що ухвала суду першої інстанції оскаржується лише в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , тому рішення суду в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 апеляційним судом не переглядається.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст.55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
ЄСПЛ у своєму рішенні від 04.12.1995 року у справі «Bellet v. France» зазначив, що ст.6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зокрема, право на доступ до правосуддя (п.14 ч.1 ст.7 КПК України).
Чинним КПК України не передбачено процедуру апеляційного оскарження такої категорії ухвал. Згідно з ч.6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.
Відповідно до ч.2 ст.331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Як вбачається зі ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, районний суд повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 - 178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Положеннями ч.3 ст.331 КПК України встановлено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Перевіряючи відповідно до ст. 331 КПК України підстави доцільності продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою, не вирішуючи наперед питання доведеності вини обвинуваченої, місцевий суд врахував обгрунтованість підозри у вчиненні інкримінованих їй злочинів, які у відповідності до ст. 12 КК України є злочинами нетяжкими, тяжкими та особливо тяжкими злочинами, за формою вини є умисними, при доведенні провини за які обвинуваченій загрожує покарання від 5 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Також суд врахував інформацію про особу обвинуваченої, її вік, стан здоров'я, сімейний стан, характеристики, відсутність офіційного працевлаштування, попередні судимості. Так, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області, українка, громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не працює, раніше не судима, має на утриманні двох малолітніх дітей.
Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд першої інстанції, окрім норм КПК України, врахував практику Європейського суду з прав людини, яка сформульована зокрема у рішенні “Лабіта проти Італії” від 06.04.2000 року та свідчить про те, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Такими обставинами визнав тяжкість злочинів які інкримінуються обвинуваченій та міру покарання, яка їй загрожує у разі доведення вини, також такою обставиною є підвищена суспільна небезпечність інкримінованих злочинів, відсутність працевлаштування, а відповідно і джерела доходів, інформація про обвинувачену, і саме з цих обставин, дійшов до висновку, що виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, на даному етапі кримінального провадження, взмозі забезпечити уникненню ризиків передбачених ст.177 КПК України, зокрема ризиків переховування від суду, впливу на свідків та вчинення нових злочинів.
З такими висновками погоджується і колегія суддів, так як реальним на даний момент є ризик переховування від суду, оскільки розуміючи яке покарання їй загрожує у разі доведення вини, обвинувачена з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, що унеможливить встановлення істини у кримінальному провадженні та виконання завдань кримінального провадження передбачених ст. 2 КПК України. Також продовжує існувати і ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, які на даний момент не допитані в суді, на яких обвинувачена може незаконно впливати, враховуючи те, що у відповідності до ст. 23 КПК України, суд може обгрунтовувати свої процесуальні рішення лише показаннями отримані безпосередньо в судовому засіданні. Окрім цього, враховуючи характеристику ОСОБА_6 та відсутність постійного заробітку, а відповідно і джерел для існування, обвинувачена може продовжити злочинну діяльність. Окремо враховується і те, що злочини, у яких обвинувачується ОСОБА_6 відносяться до такої категорії правопорушень, які у відповідності до Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин при масштабах і тенденції зростання незаконного виробництва, попиту і обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, становлять особливу загрозу для здоров'я і добробуту людей і справляють негативний вплив на економічні, культурні й політичні основи суспільства. Разом із тим, матеріали справи не містять інформації про міцні соціальні зв'язки обвинуваченої, які би переважили вищезазначені ризики та могли гарантувати її бездоганну процесуальну поведінку. Також матеріали справи не містять даних, які би категорично виключали можливість перебування обвинуваченої під вартою.
Вирішуючи питання про можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд взяв до уваги особу обвинуваченої, тяжкість вчинених злочинів, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та правильно прийшов до переконання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою і визначив заставу достатню для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 227 000 грн.
Доводів на спростування вищевказаних висновків суду першої інстанції захисником не наведено, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та вважає за необхідне залишити оскаржуване рішення без змін.
Керуючись положеннями ст.ст. 183, 331, 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Суддя Суддя