Справа №758/1308/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/4617/2021
21 квітня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів: Мостової Г.І., Суханової Є.М., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального медичного об'єднання «Психіатрія» про поновлення на роботі, стягнення суми за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
29 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Територіального медичного об'єднання «Психіатрія», в якому просив поновити його на роботі на посаді електромонтера з експлуатації розподільних мереж відділу експлуатації електромереж та електроустановок у Територіальному медичному об'єднанні «Психіатрія», стягнути з відповідача на його користь за час вимушеного прогулу з 11 січня 2020 року до дня поновлення на роботі середній заробіток, який складає на день поновлення з розрахунку 7 000 грн на місяць, моральну шкоду у розмірі 150 000 грн та судові витрати.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків, зокрема, позивачем не викладено обставини на обґрунтування позовних вимог про поновлення на роботі, не зазначено докази на обґрунтування доводів того, що позивача відповідач примусив подати заяву про звільнення з роботи.
Крім того, не викладено обставин на обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме: не зазначено в чому полягає моральна шкода, завдана позивачу відповідачем та в чому полягає протиправність дій відповідача.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто її позивачу.
На обґрунтування постановленої ухвали суд першої інстанції зазначив, що у порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не викладено обставини на обґрунтування позовних вимог про поновлення на роботі, не зазначено докази на обґрунтування доводів того, що позивача відповідач примусив подати заяву про звільнення з роботи, не викладено обставин на обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме: не зазначено в чому полягає моральна шкода, завдана позивачу відповідачем та в чому полягає протиправність дій відповідача.
Зазначив, що у порушення вимог п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми у розмірі 150 000 грн, яку він просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди, а також суми середнього заробітку у розмірі 7 000 грн.
Ураховуючи те, що позивачем недоліки, зазначені в ухвалі, усунуто частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає поверненню.
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Просить ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року скасувати, а справу передати до Подільського районного суду м. Києва для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що до заяви про усунення недоліків він додав виправлену позовну заяву, в якій обґрунтував вимоги щодо стягнення моральної шкоди.
Сума середнього заробітку у розмірі 7 000 грн підлягає розрахунку на підставі документів, які знаходяться у відповідача.
Крім того, суд першої інстанції проігнорував роз'яснення пленуму Верховного суду України, викладені в п.п. 2, 7 постанови №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року.
Вважає, що на підставі формальних та надуманих міркувань йому було відмовлено в доступі до правосуддя.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, керуючись наступним.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Територіального медичного об'єднання «Психіатрія» про поновлення на роботі, стягнення суми за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачем строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали суду ( а.с. 24 ).
Залишаючи вказану позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми у розмірі 150 000 грн, яку він просить стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди, а також суми середнього заробітку у розмірі 7 000 грн, не викладено обставини на обґрунтування позовних вимог про поновлення на роботі, не зазначено докази на обґрунтування доводів того, що позивача відповідач примусив подати заяву про звільнення з роботи, не викладено обставин на обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме: не зазначено в чому полягає моральна шкода, завдана позивачу відповідачем та в чому полягає протиправність дій відповідача.
На виконання вимог вказаної ухвали, 11.12.2020 року позивач звернувся до суду із заявою про усунення недоліків, до якої долучив нову редакцію позовної заяви з урахуванням вимог ухвали Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року ( а.с. 26-32 ).
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року позовну заяву визнано неподаною і повернуто позивачу з посиланням на те, що позивачем не в повному обсязі виконано вимоги ухвали Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року.
Суд апеляційної інстанції з приводу постановленої ухвали вважає за необхідне зазначити про те, що Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом ( SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року ).
Вимоги до форми і змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.
У поданій позовній заяві зазначені сторони та їх реквізити, викладений зміст його позовних вимог, обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та зазначені докази, що підтверджують вказані обставини.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, остання, на переконання апеляційного суду відповідає вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Залишення позову без руху з тих підстав, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку своїх вимог, не викладено обставини на обґрунтування позовних вимог про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, не надано доказів того, що позивача відповідач примусив подати заяву про звільнення з роботи, колегія суддів розцінює як формальний підхід до вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів є завданням підготовчого провадження.
Крім того, у постанові Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства про розгляді справ у суду першої інстанції» зазначено, що не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.
Подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Враховуючи викладене, недоліки позовної заяви, про які було зазначено в ухвалі від 09 жовтня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, не могли слугувати достатньою правовою підставою для її повернення.
За таких обставин та на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення норм процесуального права при її постановленні знайшли своє підтвердження при розгляді апеляційної скарги.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції, як встановлено апеляційним судом, постановлена із названими порушеннями, зокрема, ст. 127 ЦПК України.
Відтак, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала відповідно до положень ст. 379 ЦПК України скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального медичного об'єднання «Психіатрія» про поновлення на роботі, стягнення суми за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, за виключенням випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
Є.М. Суханова