-
Справа № 371/348/20
Провадження № 11-кп/824/2016/2021
Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 квітня 2021 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020110220000091 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Обухів Київської області, громадянинаУкраїни, без місця реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7
В апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 просять вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 27 липня 2020 року скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із тим, що під час судового розгляду не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 27 липня 2020 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на шість років.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту затримання, а саме з 01 березня 2020 року.
До вступу вироку в законну силу ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін.
Вироком також скасований арешт на майно та вирішено питання щодо речових доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 , будучи раніше судимим, та маючи не погашену та не зняту у законному порядку судимість, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив та знову вчинив новий умисний злочин за таких обставин.
Так, 29 лютого 2020 року орієнтовно о 22 годині 15 хвилин ОСОБА_6 рухався по тротуару навпроти будинку № 127 вулиці Соборності в місті Миронівка Київської області в напрямку центра міста.
В цей час обвинувачений ОСОБА_6 розминувся з потерпілою ОСОБА_9 , яка йшла в зустрічному напрямку, тримаючи в правій руці жіночу сумку.
У обвинуваченого виник раптовий умисел на протиправне відкрите заволодіння чужим майном з корисливих мотивів.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна без застосування насильства, 29 лютого 2020 року орієнтовно о 22 годині 20 хвилин обвинувачений ОСОБА_6 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, наздогнавши потерпілу ОСОБА_9 , несподівано для неї шляхом ривка вихопив з її руки сумку, в якій знаходилися жіночий шкіряний гаманець, в якому були гроші в сумі 47 гривень, 10 доларів США, що в перерахунку на національну валюту України, згідно валютного курсу Національного банку України на час вчинення злочину становить 245,61 грн., 20 Євро, що в перерахунку на національну валюту України на час вчинення злочину, згідно валютного курсу Національного банку України становить 538,60 грн.
З викраденим майном обвинувачений ОСОБА_6 втік.
В доводах апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 зазначає, що ухвалений щодо нього вирок є незаконним та несправедливим.
Апелянт вказує, що під час розгляду кримінального провадження суд не дав йому можливості надати пояснення щодо обставин справи, в той час як він може пояснити чому він перебував у м. Миронівка, як в нього опинились кошти, які були в подальшому вилучені та може вказати ім'я та прізвище того чоловіка, який йому їх дав.
Крім того, обвинувачений зазначає, що при затриманні йому були нанесені тілесні ушкодження працівниками поліції.
Також, апелянт звертає увагу нате, що під час перехресного допиту, суд не дозволив в повній мірі поставити потерпілій запитання.
Обвинувачений зазначає, що вказівка суду на те, що ним не було надано довідки про наявність у нього ВІЛ є безпідставною, оскільки, на думку обвинуваченого, така довідка видається на запит суду.
Також поза увагою суду залишилось те, що під час проведення слідчих дій, а саме впізнання, потерпіла його бачила ще в момент затримання.
В доводах апеляційної скарги захисник ОСОБА_10 зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Захисник вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив показання обвинуваченого, який показав, що того дня він приїхав на маршрутному таксі в м. Миронівка щоб провідати свого товариша, однак оскільки останнього не було вдома, то він вирішив піти десь поїсти та переночувати.
Як пояснював ОСОБА_6 , проходячи по центральній вулиці м. Миронівка він побачив раніше незнайомого йому чоловіка, з яким в подальшому познайомився та попросив у нього заночувати, на що той погодився.
Далі, як зазначав обвинувачений, вони разом пішли до супермаркету де купили продуктів, після чого пішли до багатоповерхового будинку, де проживав новий знайомий, в дворі якого вони поїли.
В подальшому ОСОБА_6 пішов до свого знайомого, який живе в селі неподалік м. Миронівки, однак того не було вдома. По дорозі назад в м. Миронівка неподалік тротуару він побачив на землі жіночу сумку, біля якої були розкидані жіночі речі та банківські картки, а також монета номіналом 1 Євро.
Захисник зазначає, що як пояснив ОСОБА_6 , він не знає для чого взяв банківські карти та монету, однак коли він відійшов на невелику відстань від того місця де він знайшов речі, його затримали працівники поліції та доставили його у відділення поліції.
Так, апелянт вказує, що при огляді обвинуваченого дійсно були вилучені купюри номіналом 10 доларів США та 20 Євро, а також монета номіналом 1 Євро, однак ці кошти не мають ніякого відношення до потерпілої ОСОБА_9 , оскільки ці кошти ОСОБА_6 заробив на тимчасових заробітках на будівництві в м. Обухові у свого знайомого товариша.
Також захисник звертає увагу на те, що як повідомив йому обвинувачений, останнього під час затримання били працівники поліції, однак тілесних ушкоджень від побоїв не було, а із заявою про такі побої він не звертався, так як не знав куди писати.
Апелянт зазначає, що обвинувачений вважає, що потерпіла не могла його впізнати, а все досудове розслідування проведено з порушенням вимог КПК України, а також, що суд не повно дослідив обставини справи.
Захисник вказує, що суд належним чином не проаналізував показання обвинуваченого та прийняв необґрунтоване рішення.
В суд апеляційної інстанції захисник ОСОБА_10 не з'явився, до суду направив клопотання про розгляд апеляційних скарг без його участі.
Під час апеляційного розгляду прокурор заперечував щодо задоволення апеляційних скарг.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_10 задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, ухвалюючи вирок про винуватість ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України, суд першої інстанції в повній мірі дотримався цих вимог закону.
Вирок суду містить формулювання обвинувачення, яке визнане доведеним на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, аналіз всіх доказів, наданих сторонами кримінального провадження та мотиви і підстави його ухвалення.
В апеляційній скарзі апелянти зазначають, що суд першої інстанції в обґрунтування вини ОСОБА_6 посилається у вироку на докази, які не мають беззаперечної сили стосовно доведеності вини обвинуваченого.
Зокрема апелянти зазначають, що поза увагою суду залишились показання ОСОБА_6 , однак колегія суддів не погоджується з такими доводами.
Із оскаржуваного вироку вбачається, що показання обвинуваченого суд оцінив з точки зору відповідності об'єктивним обставинам справи, з точки зору дотримання вимог розумності, логічності, достовірності, повноти та дійшов висновку, що показання ОСОБА_6 не відповідають цим критеріям. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду.
Так, ОСОБА_6 як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі зазначає, що приїхав до міста Миронівка до свого товариша, однак ані його адреси, ані його імені він назвати не може.
Крім того, обвинувачений вказує, що кошти, які були в нього вилучені він отримав як заробітну плату за роботу на будівництві, однак жодних доказів перебування ОСОБА_6 на вказаній роботі стороною захисту надано не було.
Також ані в апеляційній скарзі, ані в суді першої інстанції обвинувачений не повідомляє прізвище, ім'я та по батькові особи, яка нібито виплатила йому заробітну плату за один день роботи на будівництві купюрами номіналом 10 доларів США та 30 Євро. Тому відсутні будь-які процесуальні можливості перевірки таких доводів обвинуваченого.
Крім того, як слушно зазначив суд у вироку, особа, яка непричетна до злочину не могла знати точного місця, де ніби то лежала сумка потерпілої, яку, як вказує ОСОБА_6 , він випадково знайшов, оскільки це місце розташоване не в пішохідній зоні, а в чагарниках, де відсутні будь які стежки.
Таким чином суд ретельно дослідив показання обвинуваченого та надав їм належну оцінку та вірно не взяв їх до уваги.
Крім того, наведені показання спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_9 , яка показала, що подія сталась в темну пору доби, однак пішохідна зона, де вона йшла, добре освітлювалась ліхтарями. Потерпіла зазначила, що бачила обвинуваченого в момент коли він виривав в неї сумку з рук та запам'ятала його обличчя та речі, в які він був одягнений.
На думку колегії суддів, показання потерпілої є належними доказами та вірно прийняті судом як допустимі. Крім того, ці докази оцінені судом в сукупності з іншими доказами, наданими на підтвердження винуватості обвинуваченого.
Не знайшли свого підтвердження і доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що суд не надав йому можливості в повній мірі поставити запитання потерпілій під час перехресного допиту.
Так із дослідженого апеляційним судом журналу судового засідання від 03 червня 2020 року вбачається, що стороні захисту, зокрема і обвинуваченому, була надана можливість поставити запитання потерпілій ОСОБА_11 чим обвинувачений і скористався в повному обсязі.
В апеляційній сказі обвинувачений зазначає, що суд першої інстанції в обґрунтування висновку про його винуватість посилається на протокол пред'явлення особи для впізнання, який на думку ОСОБА_6 є недопустимим доказом, оскільки потерпіла бачила його в момент затримання.
Колегія суддів вважає наведені доводи сторони захисту такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.
Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Досліджений судом апеляційної інстанції протокол пред'явлення особи для впізнання від 01 березня 2020 року як за формою, так і за змістом відповідає вимогам ст. ст. 228, 231 КПК України, при цьому будь-яких зауважень про те, що огляд було проведено за умов, при яких ОСОБА_6 було показано потерпілій, як особу яка вчинила злочин, ані захисником, ані обвинуваченим у протоколі не зазначено, відтак, отримані під час вказаної слідчої дії фактичні дані є допустимими доказами в даному кримінальному провадженні.
Необґрунтованими апеляційний суд вважає доводи обвинуваченого про те, що довідку про наявність у нього хвороби був зобов'язаний витребувати суд, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
В апеляційних скаргах апелянти також зазначають, що ОСОБА_6 під час затримання працівниками поліції були нанесені тілесні ушкодження, однак із заявою про нанесення побоїв обвинувачений не звертався, оскільки не знав куди та кому її писати.
Такі доводи апеляційний суд вважає необґрунтованими. Як вбачається із протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 01 березня 2020 року така процесуальна дія була проведена за участю захисника ОСОБА_10 , також ОСОБА_6 було роз'яснено його права та обов'язки, що давало йому змогу повідомити про такі обставини захиснику та в подальшому звернутись зі скаргою на неправомірні дії працівників правоохоронного органу, чи із заявою про вчинення ними злочину. Проте, ні ОСОБА_6 , ні захисник з такими заявами не зверталися.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що всі докази, якими суд обґрунтовував свій висновок про винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочинує належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність та взаємозв'язок є достатнім для ухвалення обвинувального вироку з кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення майна, вчинене повторно.
Рішення суду про призначення ОСОБА_6 покарання у виді шести років позбавлення волі відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України та є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Також колегія суддів погоджується із висновком суду про неможливість перевиховання та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а тому апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 27 липня 2020 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4