03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3036/2021
15 березня 2021 року м. Київ
Справа № 755/7020/16-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Музичко С.Г., Таргоній Д.О.
за участю секретарів судового засідання Кравченко Н.О., Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка подана представником Біллерис Юрієм Олексійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н.Є.,
у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністраціїпро звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,
встановив:
У квітні 2016 року позивач ПАТ «Альфа-Банк», який змінив назву на Акціонерне товариство «Альфа-Банк», звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської в місті Києві державної адміністрації, в якому з урахуванням уточнення вимог просив:
- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 березня 2008 року № 2621/0308/71-040, яку становить тіло кредиту у розмірі 62 134,00 доларів США та проценти за користування кредитом у розмірі 14 892,27 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», зі встановленням початкової вартості предмета іпотеки відповідно до висновку незалежного суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Експертна служба України» у розмірі 658 303 грн., але не нижче ніж звичайні ціни на цей вид майна, визначеного на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із зазначеної квартири без надання іншого житла;
- відстрочити виконання судового рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-7 «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ПАТ «Альфа Банк» - Біллерис Ю.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно було проігноровано той факт, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012, укладений між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Дельта Банк» - нотаріально посвідчений. Також зазначає, що ними було додано витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) від 08.08.2012, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 вилучено іпотекодержателя ПАТ «Дельта Банк» та додано іпотекодержателя ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 19, том 1), що в черговий раз доводить, що суд повністю проігнорував дані обставини, поверхово дослідив надані докази та взагалі не визначився зі специфікою даних правовідносин. Посилання суду першої інстанції на пропуск строків позовної давності, також не відповідає дійсності, оскільки умовами кредитного договору та договору іпотеки, які погоджені сторонами було визначено, що строк позовної давності встановлюється тривалістю десять років.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» було залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року постанову Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2018 року скасовано, справунаправлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судове засідання представник позивача АТ «Альфа-банк» не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав письмові пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_4 вважав апеляційну скаргу необґрунтованою, пояснив, що згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 17.11.2020 року, АТ «Альфа-Банк» нарахувало у третьому кварталі 2019 року дохід відповідачу ОСОБА_5 у розмірі 1 928 990 грн. 83 коп. ( код ознаки доходу 189) - дохід у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного ( анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, а також 1 599 386 грн. 32 коп. ( код ознаки доходу 126) - додаткове благо, загальна сума прощеного боргу становить 3 528 377 грн. 15 коп.
Отже, сума прощеного боргу значно перевищує суму заборгованості, що є предметом даного спору ( 1 956 467 грн. 25 коп.). Відповідно до ст. 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення ( прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Отже, оскільки позивач простив відповідачу ОСОБА_5 заборгованість за кредитом та за відсотками в повному обсязі, то зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки є припиненими.
Тому представник відповідача просив закрити провадження у даній справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому колегією суддів визнано за можливе розглянути справу за його відсутності відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача АТ «Альфа-банк» позовні вимоги обґрунтовував тим, що04 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2621/0308/71-040, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 76 900 доларів США. Належне виконання позичальником зобов'язань забезпечено іпотечним договором № 2621/0308/71-040-Z-1, укладеним 04 березня 2008 року між тими ж сторонами, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,10 кв. м.
АТ «Альфа Банк» набуло права кредитора за вказаними договорами, уклавши 15 червня 2012 року з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги, яке, у свою чергу, набуло таке право у ПАТ «Сведбанк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року.
ОСОБА_1 неналежно виконує зобов'язання за кредитним договором, має заборгованість за тілом кредиту та процентами, у зв'язку з цим у позивача виникло право вимагати дострокового виконання таких зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 07 березня 2016 року відповідачі отримали вимогу банку про виселення з іпотечної квартири.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні виходив з того, що позивачем не надано доказів нотаріально посвідченого договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 2621/0308/71-040-Z-1 від 04 березня 2008 року, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому заявлені АТ «Альфа-Банк» позовні вимоги суд вважав недоведеними.
Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки вони зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2008 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» з заявою-анкетою на отримання кредитних коштів у сумі 85 000 доларів США (а.с.11-12, том 1).
04 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2621/0308/71-040, відповідно до умов якого відповідач отримала кошти у розмірі 76 900 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних, на строк до 02 березня 2038 року (а.с. 6-9, 10, том 1).
Згідно п. 1.4 кредитного договору визначено, що кредит надається на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_6 , ОСОБА_7
04 березня 2008 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., за реєстровим номером 1157 (а.с.15-16, том 1).
За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 429 250 грн., що на момент укладання цього договору по валютному курсу української гривні до долара США становить еквівалент 85 000 доларів США. Розрахунок по договору проводиться із залученням кредитних коштів, згідно з кредитним договором , укладеним покупцем з ВАТ «Сведбанк».
Крім того, 04 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2621/0308/71-040-Z-1, відповідно до умов якого відповідач передала в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13-14, том 1).
25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 2621/0308/71-040 від 04 березня 2008 року (а.с. 33-47, т.1).
15 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 2621/0308/71-040 від 04 березня 2008 року (а.с. 48-54, 55, т. 1).
Згідно з витягом з договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року позивач придбав право вимоги за кредитним договором № 2621/0308/71-040 від 04 березня 2008 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (а.с.55, том 1).
Відповідно до вказаного договору право вимоги означає всі права вимоги ( як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Відповідно до витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) від 08 серпня 2012 року, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року вилучено іпотекодержателя ПАТ Дельта Банк» та додано іпотекодержателя ПАТ «Альфа-Банк» (а.с.19, том 1).
Пред'являючи даний позов, ПАТ «Альфа-Банк» на підтвердження свої вимог надало до суду копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» (т. 1, а. с. 33 - 47), копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» (т. 1, а. с. 48 - 54), витяг з договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року (реєстр заборгованостей боржників), у якому зазначено кредитний договір від 04 березня 2008 року № 2621/0308/71-040, позичальник - ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 55).
Відповідно до протоколу судового засідання від 05 червня 2018 року, судом апеляційної інстанції за участю представників сторін було здійснено огляд нотаріально посвідчених документів, наданих представником позивача, зокрема і нотаріально завіреної копії договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 937.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою (частина друга статті 4 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до пункту 4 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України «Про іпотеку» до набрання чинності законом про державний реєстр прав на нерухоме майно порядок державної реєстрації іпотек встановлюється Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації іпотек, що затверджується Кабінетом Міністрів України (Тимчасовий порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів №410 від 31.03.2004 року, що був чинним на час реєстрації змін у Державному реєстрі іпотек від 08 серпня 2012 року).
Згідно з пунктом 4 Тимчасового порядку №410 державна реєстрація відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором та передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної здійснюється шляхом внесення запису до Реєстру, а також змін і додаткових відомостей до запису, виключення запису з Реєстру.
Пунктом 20 Тимчасового порядку №410 визначалося, що внесення змін і додаткових відомостей до запису здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи до якого, зокрема, подається текст змін і додаткових відомостей, внесених до іпотечного договору (договір, що підтверджує відступлення прав за іпотечним договором або передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної), документ про плату за внесення змін і додаткових відомостей до запису.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту відступлення права вимоги ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Альфа Банк» представником позивача надано копію витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін) від 08 серпня 2012 року, відповідно до якого підставою реєстрації змін у Державному реєстрі іпотек є договір купівлі-продажу права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Мироник О.В. 15.06.2012 року за реєстровим № 937. ( а.с. 19, т. 1).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність належних доказів переходу до позивача АТ «Альфа-Банк» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, які ОСОБА_1 уклала у 2008 році з ПАТ «Сведбанк».
Згідно з пунктом 1 частини першої та третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора та іпотекодержателя, та АТ «Альфа-Банк» набуло статусу нового кредитора за договором № 2621/0308/71-040 від 04.03.2008 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 , та за іпотечним договором № 2621/0308/71-040-Z-1.
Крім того, факт відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь АТ «Альфа-Банк» підтверджується рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 755/23990/14-ц за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість за договором кредиту від 04 березня 2008 року № 2621/0308/71-040 у розмірі 756 822 грн. 72 коп.
За викладених обставин висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав ненадання позивачем доказів щодо наявності у нього права вимоги як кредитора та іпотекодержателя є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Як встановлено з матеріалів справи, 01 березня 2016 року на адресу відповідача позивачем направлено лист-вимогу про усунення порушень, вимогу про добровільне виселення (а.с. 25-32, том 1), в якій зазначено, що виконання зобов'язання за кредитним договором боржником ОСОБА_5 не виконуються. Неодноразові звернення банку з питань виконання зобов'язань з виплати кредиту проігноровані, питання реструктуризації не вирішено. Станом на дату розрахунку 22.02.2016 року сума заборгованості за кредитом становить 62134 долари США, за відсотками - 14 892,27 доларів США, пеня - 9102,58 доларів США. Зважаючи на викладене та положення договору, банк вимагав від позичальника у тридцятиденний строк достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом та неустойку.
Додатково повідомлено, що у разі невиконання цієї вимоги, банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» шляхом подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки чи вчинення виконавчого напису нотаріуса.
До позовної заяви представником позивача було додано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2621/0308/71-040 від 04 березня 2008 року, згідно з яким загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 22 червня 2016 року становить у розмірі 77 026,27 доларів США, що складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 62 134,00 доларів США, заборгованості по відсоткам у розмірі 14 892,27 доларів США (а.с. 23-24, том 1).
Згідно висновку про вартість майна від 20 грудня 2016 року, ринкова вартість квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 станом на 20 грудня 2016 року становить у розмірі 658 303 грн. (а.с.132-173, т. 1).
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Як вбачається зі змісту іпотечного договору № 2621/0308/71-040-Z-1 від 04.03.2008 року, пунктом 11 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем основного зобов'язання повністю, або частково.
Пунктом 12 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із нижченаведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п. 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.
Таким чином, позивач АТ «Альфа-Банк» у зв'язку з наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_5 , невиконанням нею вимог банку про погашення заборгованості у повному обсязі, має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, на погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, колегією суддів встановлено, що у вересні 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 755/23990/14-ц було скасоване заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2014 року та ухвалено нове, яким позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що в основу рішення судом покладено висновок № 12603/15-45 проведеної 13 січня 2016 року експертом Київського НДІСЕ МЮ України судової економічної експертизи, відповідно до якого розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед банком за вищевказаним кредитним договором станом на 01 липня 2014 року становив : 64047.26 доларів США, в тому числі: 60 850 доларів США строкової заборгованості за основним боргом, 686.91 доларів США простроченої заборгованості за основним боргом, 610.24 доларів США строкової заборгованості за нарахованими процентами, 1900.11 доларів США заборгованості за простроченими процентами та 2472.92 грн. - пені.
Вказаним рішенням суду визначено заборгованість відповідача ОСОБА_5 за вищевказаним кредитним договором у розмірі 756 822,72 грн. (за курсом НБ України станом на 01 липня 2014 року - 11,7855 грн. за 1 долар США), з яких : 717 147,67 грн. - строкової заборгованості за основним боргом, 8095,57 грн. - простроченої заборгованості за основним боргом, 7191,98 грн. строкової заборгованості за процентами, 22 393,75 грн. - заборгованості за простроченими процентами, та 1993,75 грн. - пені.
Тому вказаним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-банк» заборгованість за договором кредиту № 2621/0308/71-040 від 04 березня 2008 року в загальному розмірі 756 822 грн. 72 коп., з якої: 717 147 грн. 67 коп. - строкової заборгованості за основним боргом; 8095 грн. 57 коп. - простроченої заборгованості за основним боргом; 7191 грн. 98 коп. - строкової заборгованості за процентами; 22 393 грн. 75 коп. - заборгованості за простроченими процентами; 1993 грн. 75 коп. - пені.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
На запитання суду апеляційної інстанції про розмір сплаченої заборгованості на виконання вищевказаного рішення суду представник відповідача жодних даних не повідомив, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку рішенню Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 755/23990/14-ц у зв'язку з його відсутністю в матеріалах справи.
Однак такі доводи представника відповідача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Таким чином, сторонами не надано до матеріалів справи даних про те, що заборгованість, яка стягнута рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.02.2016 року, сплачена боржником ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскільки розмір заборгованості вже встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 755/23990/14-ц, з якого вбачається, що сума заборгованості за кредитним договором була стягнута достроково.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц , від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц , якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що після використання АТ «Альфа-Банк» права вимоги дострокового стягнення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою, та сплати процентів, підстави для продовження нарахування процентів за користування кредитом - відсутні.
Враховуючи встановлені рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року обставини та розмір стягнутої заборгованості, колегія суддів вважає необґрунтованим розрахунок заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви на суму кредиту - 62 134 долари США та процентів - 14 892,27 доларів США ( розмір визначений станом на 22.02.2016 року), та вважає за необхідне визначити заборгованість, на погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, що визначена рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі № 755/23990/14-ц, у розмірі 756 822 грн. 72 коп.
Заява представника відповідача про пропуск банком строку позовної давності та застосування наслідків спливу строку позовної давності є необґрунтованою, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості останні платежі по кредиту та процентах ОСОБА_5 здійснювала у травні 2014 року, з позовом до суду про стягнення заборгованості АТ «Альфа-банк» звернувся 08 вересня 2014 року, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року заборгованість була стягнута з ОСОБА_5 , а з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 21 квітня 2016 року.
Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про закриття провадження у даній справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору - задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
26.12.2019 року АТ «Альфа-Банк» повідомив ОСОБА_8 , що відповідно до статті 37 Закону України «Про Іпотеку» Банк 16.07.2019 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет Іпотеки (рішення державного реєстратора Мосійчук О.В., Державне підприємство «Науково - дослідний та проектний інститут землеустрою», м. Київ №47891923 від 22.07.2019 р.), а саме: квартира, загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 23,00 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходилась в іпотеці Банку відповідно до умов іпотечного договору №2621/0308/71-040-Z-1 від 04.03.2008 року, посвідченого Марченко О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №1158 та кредитного договору №2621/0308/71-040 від 04.03.2008 року.
Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 406 000 гривень. Таким чином, після здобуття Банком права власності на предмет іпотеки, залишок заборгованості за кредитним договором №2621/0308/71-040 від 04.03.2008р. (за основною сумою, процентами, пенею та штрафними санкціями) за офіційним курсом НБУ станом на 16.07.2019р. склав: 3528377,15 (Три мільйони п'ятсот двадцять вісім тисяч триста сімдесят сім) гривень 15 копійок
У зв'язку із задоволенням вимог Іпотекодержателя в порядку ст. 37 Закону України «Про Іпотеку» на дату державної реєстрації Банком права власності на нерухомість ОСОБА_5 було прощено (анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором №2621/0308/71-040 від 04.03.2008р. ( а.с. 136, т. 3).
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 17.11.2020 року, АТ «Альфа-Банк» нарахувало у третьому кварталі 2019 року дохід відповідачу ОСОБА_5 у розмірі 1 928 990 грн. 83 коп. ( код ознаки доходу 189) - дохід у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного ( анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, а також 1 599 386 грн. 32 коп. ( код ознаки доходу 126) - додаткове благо, загальна сума прощеного боргу становить 3 528 377 грн. 15 коп.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Однак, як вбачається з наказу Міністерства юстиції України № 129/5 від 14.01.2020 року, на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 23.12.2019 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_5 . Міністерством юстиції України було скасовано рішення від 22.07.2019 року № 47891923, прийняте державним реєстратором ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук О.В. про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» ( а.с. 134-135, т. 3).
В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що на даний період часу квартира, яка є предметом іпотеки, зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_5 .
Відповідно до письмових пояснень представника АТ «Альфа-Банк», внаслідок скасування рішення державного реєстратора вся заборгованість, яка є предметом розгляду даної справи, наявна, оскільки вимоги кредитора внаслідок скасування Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора залишились незадоволеними.
Отже, враховуючи, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 755/23990/14-ц про стягнення заборгованості боржником ОСОБА_5 не виконане, наказом Міністерства юстиції України від 14.01.2020 року скасоване рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» за АТ «Альфа-Банк», доводи представника відповідача про відсутність заборгованості ОСОБА_5 перед АТ «Альфа-Банк» колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
Крім того, згідно з Законом № 2478-VIII від 03.07.2018 року статтю 39 Закону України «Про іпотеку» було доповнено новою частиною другою, відповідно до якої у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 березня 2008 року № 2621/0308/71-040, що визначена рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі № 755/23990/14-ц, у розмірі 756 822 грн. 72 коп. необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,1 кв.м., жилою площею 23,0 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., за реєстровим № 1157.
Також необхідно встановити спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна під час проведення виконавчих дій.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, що набув чинності 07 червня 2014 року, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Встановлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Закон № 1304-VII є правовою підставою, що забороняє органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, на яких поширюється дія цього Закону.
Враховуючи, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на спірні правовідносини, оскільки предмет іпотеки - квартира, загальною площею 38,1 кв.м. використовується як місце постійного проживання позичальника ОСОБА_1 , якій надавався кредит в іноземній валюті для придбання такого житла, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії цього Закону.
Щодо позовних вимог АТ «Альфа-Банк» про виселення ОСОБА_1 , а також малолітніх ОСОБА_2 , 2011 року народження, ОСОБА_9 , 2013 року народження, із зазначеної квартири без надання іншого житла, то такі вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» , одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.
Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року у справі № 727/10734/16-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 725/5032/18,
щодо застосування статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР зроблено висновок про неможливість виселення відповідачів у разі, якщо в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця.
Як встановлено з матеріалів справи, 04 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2621/0308/71-040, відповідно до якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 76 900 доларів США.
Пунктом 1.4 кредитного договору № 2621/0308/71-040 від 04 березня 2008 року визначено, що кредит надається на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Відповідно до п.1.1 кредитного договору, кредит надається позичальнику лише після надання документу, що підтверджує здійснення оплати не менше ніж 10% вартості об'єкта нерухомості відповідно до укладеного позичальником договору купівлі-продажу, зазначеного у п.1.4 цього договору.
04 березня 2008 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., за реєстровим номером 1157 (а.с.15-16, том 1).
За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 429 250 грн., що на момент укладання цього договору по валютному курсу української гривні до долара США становить еквівалент 85 000 доларів США. Розрахунок по договору проводиться із залученням кредитних коштів, згідно з кредитним договором , укладеним покупцем з ВАТ «Сведбанк».
З викладеного вбачається, що при придбанні квартири відповідачем ОСОБА_1 було також використано кошти на суму 8100 доларів США, які не є кредитними коштами. При цьому походження вказаних коштів не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти.
Таким чином, вважати вказану спірну квартиру придбаною у повному обсязі за рахунок кредитних коштів банку, повернення яких забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, відповідно, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача з неповнолітніми дітьми без надання іншого жилого приміщення.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були понесені судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору: за подання позовної заяви - 31 709 грн. 60 коп., за подання апеляційної скарги - 47 565 грн., за подання касаційної скарги - 22 505 грн. 09 коп., всього на суму - 95 578 грн. 69 коп.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про виселення суд відмовляє, то судовий збір, сплачений за немайнову вимогу, відшкодуванню позивачу не підлягає ( 1378 грн. + 2067 грн. + 2756 грн. = 6201 грн.)
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України решта суми судового збору підлягає стягненню пропорційно до суми задоволених позовних вимог, на погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, що становить 37,43%. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 35 775 грн. 10 коп. ( 95 578 грн. 69 коп. х 37,43%.).
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Альфа-Банк», яка подана представником Біллерис Юрієм Олексійовичем, - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2018 року - скасувати та прийняти постанову:
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 березня 2008 року № 2621/0308/71-040, що визначена рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі № 755/23990/14-ц, у розмірі 756 822 ( сімсот п'ятдесят шість тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 72 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,1 кв.м., жилою площею 23,0 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., за реєстровим № 1157.
Встановити спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна під час проведення виконавчих дій.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про виселення ОСОБА_1 , малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення - відмовити.
Відстрочити виконання судового рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-7 «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 35 775 (тридцять п'ять тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн. 10 коп.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ідентифікаційний код - 23494714, місцезнаходження : м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 27 квітня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Музичко С.Г.
Таргоній Д.О.