Провадження № 2/510/240/21
Справа № 510/946/20
21.04.2021 року м. Рені Одеської області
Ренійський районний суд Одеської області у складі
Головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.
за участю секретарів Міхайліченко В.О., Пройка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом Одеського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач звернулася до Ренійської районної філії Одеського обласного центру зайнятості із заявами від 06 серпня 2019 року про надання статусу безробітної особи, та про призначення виплати допомоги по безробіттю.
Відповідач в заяві про надання статусу безробітного зазначила, що не є найманим працівником, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримує та не призначено. Також в заяві відповідач засвідчила власноручним підписом про свою обізнаність з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, що визначені Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
У зв'язку з відсутністю підходящої роботи та згідно поданої заяви, відповідачу було надано статус безробітної (наказ від 09 серпня 2019 року № НТ190809).
При обміні інформацією між Пенсійним фондом України та Ренійською районною філією Одеського ОЦЗ щодо відомостей про безробітних осіб до останнього надійшла інформація, що відповідач отримує інші доходи одночасно з допомогою по безробіттю.
З відповіді Ізмаїльського відділу обслуговування громадян (Ренійський сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області) від 17 грудня 2019 року №1021/02-9/1 було встановлено, що відповідач з 05 квітня 2018 року отримує пенсію за віком, як мати інваліда з дитинства.
Відповідно до «Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним», було здійснено перевірку обґрунтованості виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідачу, за наслідками якої складений акт №1 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення.
В акті визначено, що безробітна ОСОБА_1 , в порушення ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» своєчасно не повідомила Ренійську районну філію Одеського обласного центру зайнятості про отримання пенсії за віком, як мати інваліда з дитинства і отримувала одночасно пенсію за віком та допомогу по безробіттю. Приховування факту отримання пенсії впливає на умови виплати матеріального забезпечення та надання послуг.
В подальшому, Ренійською районною філією Одеського ОЦЗ був виданий наказ щодо повернення ОСОБА_1 отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг за період з 13 серпня 2019 року по 10 січня 2020 року у сумі 10728 (десять тисяч сімсот двадцять вісім) грн.75 коп. з врахуванням корегування.
Представник позивача Рошка А.К. з'явився у судове засідання, просив задовольнити позовні вимоги. Пояснив, що відповідач не надала жодних документів, які б надали їй право отримати статусу безробітної та отримати виплачену допомогу по безробіттю.
Відповідач з'явилась у судове засідання, заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Представник відповідача - адвокат Златі Д.С. з'явився у судове засідання, заперечував проти задоволення позовних вимог. Пояснив, що відповідачем не було порушено жодних вимог. Інформацію про отримання пенсії за віком, як мати інваліда з дитинства відповідач не приховувала, а тому, за відсутності вини відповідача неможливо стягнути з неї заборгованість з виплаченої допомоги по безробіттю. Також посилався на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, справа № 1-6/2018, за яким Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов'язаним з будь-яким видом діяльності. Запроваджуючи оподаткування пенсій, законодавець вніс зміни до пункту 164.2 статті 164 Кодексу, відповідно до яких пенсія включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Згідно з вказаним пунктом до такого доходу також включаються: доходи у вигляді заробітної плати; суми винагород та інших виплат, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду; дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV "Податок на доходи фізичних осіб" Кодексу, та інше. З наведеного вбачається, що законодавець прирівнює пенсію до різних видів доходів громадян, однак аналіз відповідних конституційних приписів, положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні дає підстави для висновку, що пенсія - це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення з'явившихся сторін та дослідивши надані сторонами докази, дійшов наступних висновків.
Дійсно, як встановлено у судовому засіданні, відповідач звернулася до позивача із заявами від 06 серпня 2019 року про надання статусу безробітної особи, та про призначення виплати допомоги по безробіттю.
В заяві про надання статусу безробітного, відповідач зазначила, що не є найманим працівником, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримує та не призначено. Також в заяві відповідач засвідчила власноручним підписом про свою обізнаність з правами та обов'язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, що визначені Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
У зв'язку з відсутністю підходящої роботи та згідно поданої заяви, відповідачу було надано статус безробітної (наказ від 09 серпня 2019 року № НТ190809).
Статус безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення», статус безробітного надається зазначеним у ч. 1 ст. 43 особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» зазначено, що допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в Державній службі зайнятості.
У п. 2 ч. 1 ст.44 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно ч .2 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» - застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Листом від 17 грудня 2019 року № 1021/02-9/1 Ізмаїльський відділ обслуговування громадян (Ренійський сервісний центр) Головного УПФУ повідомили позивача, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в управлінні з 05 квітня 2018 року та отримує пенсію за віком, як мати інваліда з дитинства.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 44 ЗУ «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов'язані: інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону «встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг».
Наступним, відповідно до «Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним», було здійснено перевірку обґрунтованості виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідачу, за наслідками якої складений акт №1 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 11 січня 2020 року, яким визначено, що безробітна ОСОБА_1 в порушення ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» своєчасно не повідомила Ренійську РФ ООЦЗ про отримання пенсії за віком, як мати дитини інваліда, що впливає на умови виплати матеріального забезпечення та надання послуг.
В подальшому, позивачем був виданий наказ щодо повернення отриманого відповідачем матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг за період з 13 серпня 2019 року по 10 січня 2020 року у сумі 10 728 (десять тисяч сімсот двадцять вісім) грн.75 коп. з врахуванням корегування.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.1-3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У судовому засіданні, відповідно до ч. 1 ст. 69 ЦПК України, була допитана свідок ОСОБА_2 , яка надала наступні показання.
Працює заступником директора, начальник відділу надання соціальних послуг Ренійської РФ ООЦЗ. Пояснила, що відповідач звернулась до Ренійської РФ ООЦЗ для пошуку роботи у серпні 2019 року. Відповідача було повідомлено про її права та обов'язки, відповідачем було заповнено заяву про надання статусу безробітного, заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю. В подальшому відповідачу була виплачена допомога та почалась процедура пошуку роботи. У листопаді прийшла інформація, що відповідач отримує пенсію. Також під час прийому у кінці листопада 2019 року відповідач повідомила, що отримує пенсію, на що останній було роз'яснено про неможливість надання статусу безробітного.
Представник відповідача, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, у наданих суду своїх доводів та міркувань, зазначив, що при зверненні відповідача до позивача із питанням, щодо надання останній статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю, їй було надано бланк заяви про надання статусу безробітного, який було заповнено та підписано.
Зазначена вище заява була перевірена працівником позивача та за наслідками її розгляду винесено наказ про її задоволення - надання відповідачу статусу безробітного. Жодних відомостей про те, що відповідач отримує пенсію за віком, як мати інваліда з дитинства, яка виховала його до восьмирічного віку вона не приховувала. Відомості зазначені у заяві не містять переліку обмежень, щодо отриманої пенсії за віком, а передбачають лише як умову надання статусу безробітного «пенсію на пільгових умовах та вислугу років». За висновками, до яких дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 (справа 1-6/2018), право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов'язаним з будь-яким видом діяльності. Запроваджуючи оподаткування пенсій, законодавець вніс зміни до пункту 164.2 статті 164 Кодексу, відповідно до яких пенсія включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Згідно з вказаним пунктом до такого доходу також включаються: доходи у вигляді заробітної плати; суми винагород та інших виплат, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду; дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV "Податок на доходи фізичних осіб" Кодексу, та інше. З наведеного вбачається, що законодавець прирівнює пенсію до різних видів доходів громадян, однак аналіз відповідних конституційних приписів, положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні дає підстави для висновку, що пенсія - це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 2 ст. 49, ч. 1 ст. 206 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням встановлених судом обставин та досліджених доказів по справі, суд дійшов висновку, що представником позивача не наведено достатніх доказів, які б підтверджували винну поведінку відповідача (надання недостовірних відомостей), а отже у останній відсутній обов'язок на повернення суми здійснених виплат.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Також Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі повного і всебічного з'ясування обставин справи, аналізу доказів, досліджених в судовому засіданні, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовної заяви Одеського обласного центру зайнятості про стягнення заборгованості.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 18, 58, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, -
вирішив:
Позовну заяву Одеського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складений 28 квітня 2021 року.
Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова