28 квітня 2021 року
м. Київ
справа №802/4043/14-а
адміністративне провадження №К/9901/32523/20
адміністративне провадження №К/9901/33334/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора України та Вінницької обласної прокуратури
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді: Сушко О.О. Смілянець Е.С.)
у справі №802/4043/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора України, Вінницької обласної прокуратури
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №1435 від 23 жовтня 2014 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Вінницької області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та увільнення від обов'язків члена колегії прокуратури цієї області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Вінницької області;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення суду з розрахунку середньомісячної заробітної плати в сумі 16 130,94 грн.;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
2. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України Яреми Віталія Григоровича №1435 від 23 жовтня 2014 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Вінницької області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України та увільнення від обов'язків члена колегії прокуратури Вінницької області.
Зобов'язано Офіс Генеральної прокуратури України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Вінницької обласної прокуратури.
Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 013 125 грн. 95 коп.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора України проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
4. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції відповідачі звернулися з касаційними скаргами в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
5. У відзиві на касаційні скарги позивач, посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судове рішення - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генерального прокурора України М. Потебенька № 283к від 31 березня 2000 року старший радник юстиції ОСОБА_1 , на підставі подання прокурора Вінницької області від 31 березня 2000 року, призначений на посаду першого заступника прокурора Вінницької області.
7. Відповідно до наказу Генерального прокурора України В.Пшонки № 628к від 8 червня 2011 року старший радник юстиції ОСОБА_1., на підставі подання прокурора Вінницької області Мрихина О. М. , призначений на посаду заступника прокурора Вінницької області.
8. На виконання листа Генеральної прокуратури України від 16 жовтня 2014 року № 11-1555вих-14 та у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про очищення влади" прокурор Вінницької області В. Соколовий направив Генеральному прокурору України Яремі В.Г. подання щодо застосування Закону України "Про очищення влади" від 20 жовтня 2014 року № 11-1006вих-14, в якому просив розглянути питання про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 .
9. Згідно зі наказом Генерального прокурора В. Яреми № 1435к від 23 жовтня 2014 року старший радник юстиції ОСОБА_1 , на підставі довідки про результати вивчення особової справи, подання прокурора області Соколового В.П. , звільнений з посади заступника прокурора Вінницької області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КзпП України.
10. Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
11. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржуваний наказ діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому відсутні підстави для його скасування.
12. Також зазначив, що оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про правомірність наказу Генерального прокурора України від № 145 від 23 жовтня 2014 року, то позовні вимоги позивача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, які є похідними від позовної вимоги про скасування оскаржуваного наказу, також не підлягають задоволенню.
13. Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції посилаючись на те, що звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах, яка не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а спірний наказ не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
14. При цьому, апеляційний суд послався на правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 817/3431/14 та від 12 серпня 2020 року у справі №815/2163/15.
15. Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції вказав на відсутність в оскаржуваному рішенні мотивованої оцінки доводів позивача про порушення суб'єктом владних повноважень частини третьої статті 40 КЗпП України, за змістом якої, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
16. Так, приписи Закону №1682-VII, Закону України «Про прокуратуру» №1789- ХІІ, що діяли на момент звільнення позивача, не допускали можливості розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. Отже, наведена підстава є додатковою для того, щоб вважати наказ про звільнення позивача протиправним.-
17. Також апеляційний суд зазначив, що у разі визнання незаконним та скасування акту суб'єкта владних повноважень, відповідно до якого особу було звільнено із займаної посади, ефективних способом захисту та поновлення порушених прав в даному випадку буде поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
18. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що на користь позивача з Вінницької обласної прокуратури підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
19. Касаційні скарги, за якими відкрито касаційне провадження, подані з підстави, передбаченої пунктом першим частини четвертої статті 328 КАС України.
20. У касаційній скарзі Офісу Генерального прокурора зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
21. На думку скаржника, порушення норм матеріального права полягає у неправильному тлумаченні Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», у застосуванні до вказаних правовідносин статті 61 Конституції України, яка не підлягала застосуванню.
22. Скаржник зазначає, що чинним законодавством не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії передбачені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» та не передбачено обов'язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб, у тому числі їх належності до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи спрямовані на узурпацію влади президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
23. Наголошує, що Генеральний прокурор України при прийнятті спірного наказу діяв обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
24. Скаржник зазначив про існування законодавчої колізії щодо обов'язку негайного поновлення позивача на посаді та одночасна законодавча заборона обіймати ним посади в органах державної влади, оскільки відомості про застосування до позивача положень Закону №1682-VII містяться у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
25. Крім цього, вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності у Офісу Генерального прокурора обов'язку направляти копію судового рішення, яке набрало законної сили до реєстратора Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
26. Серед іншого, скаржник указує на порушення норм процесуального права, що полягає у розгляді судом першої інстанції справи в порядку спрощеного позовного провадження, що суперечить пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України.
27. Вінницька обласна прокуратура в обґрунтування своєї касаційної скарги наводить аналогічні доводи та аргументи, на які посилався Офіс Генерального прокурора у своїй касаційній скарзі.
28. У відзивах на касаційні скарги позивач не погоджується з ними, вважає їх необґрунтованими, такими, що не містять жодних правових підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення, тому задоволенню не підлягають.
29. Позивач погоджується з мотивами оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
31. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) обумовлює щоб такі дії органів державної влади були правними.
33. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
34. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
35. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
36. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
37. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).
38. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
39. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
40. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
41. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
42. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
43. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
44. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
45. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
46. Як встановлено судами, підставою для видання спірного наказу №1435 від 23 жовтня 2014 року вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до позивача заборон, визначених Законом №1682-VII у якій зазначено, що позивач в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 11 місяців) посади, віднесені до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», а саме посаду першого заступника прокурора Вінницької області у період з 25 лютого 2010 року по 7 червня 2011 року, а також заступника прокурора Вінницької області з 8 червня 2011 року по 22 лютого 2014 року.
47. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідній посаді.
48. Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
49. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
50. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов'язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
51. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
52. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
53. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
54. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
55. Апеляційним судом враховано, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
56. Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
57. Водночас, на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
58. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
59. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
60. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_5 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
61. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв'язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Ці висновки є застосовними і у цій справі, що враховано апеляційним судом при вирішенні цієї справи.
62. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
63. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірний наказ №1435 від 23 жовтня 2014 року не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
64. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №1435 від 23 жовтня 2014 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади.
65. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
66. За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв'язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.
67. Що стосується позовних вимог в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, то касаційні скарги не містять будь-яких доводів щодо їх обґрунтування, а тому такі вимоги не є предметом касаційного оскарження.
68. Щодо доводів касаційних скарг про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності у Офісу Генерального прокурора обов'язку направляти копію судового рішення до реєстратора Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, то апеляційний суд не приймав рішення в такій редакції.
69. Натомість апеляційний суд зобов'язав Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.
70. У зв'язку з чим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
71. Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1682-VII, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
72. Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також надання відомостей з нього.
73. Пункт 9 Положення №1704/5 передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
74. Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
75. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
76. Таким чином, Суд вважає правильними висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зобов'язання Генеральної прокуратури України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.
77. Цей висновок Суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому в постанові від 4 червня 2020 року в справі №821/4571/14 (№К/9901/1380/18).
78. За таких обставин доводи касаційних скарг щодо зазначених обставин є безпідставними.
79. Доводи касаційних скарг про те, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, чим допустив істотне порушення вимог процесуального закону, Верховний Суд вважає помилковими, оскільки на день прийняття рішення судом першої інстанції, а саме 26 лютого 2015 року, КАС України взагалі не було передбачено такого провадження, як спрощене, а тому суд першої інстанції розглянув справу за правилами позовного провадження.
80. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
81. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками апеляційного суду.
82. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
83. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд
Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора України та Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №802/4043/14-а - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
Ж.М. Мельник-Томенко