Головуючий І інстанції: Харченко Алла Миколаївна
28 квітня 2021 р. Справа № 643/15233/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бершова Г.Є.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25.02.2021, м. Харків по справі № 643/15233/17
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
09.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з заявою про перегляд рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.12.2017 по справі № 643/15233/17 за виключними обставинами за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.12.2017 року та ухвалити нове рішення, яким позов від 24.11.2017 року задовольнити.
В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що з 20.06.1995 року він працював на різних посадах слідчим в органах прокуратури Харківської області. З 02.09.2014 року йому призначена пенсія за вислугою років довічно на підставі ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру». Після оформлення пенсії, з 23.03.2017 року він звільнився з органів прокуратури України за власним бажанням. З метою своєчасного встановлення та належного оформлення правового статусу особи, яка має право на пільги за категорією «слідчий прокуратури на пенсії» відповідно до ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 1991 року, він 06.11.2017 року звернувся із відповідною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, на що отримав лист про відмову. З тих підстав, що 15.07.2015 року набув чинності ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, яким надання пільг на житлово-комунальні послуги працівникам прокуратури на пенсії не передбачене. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22.12.2017 року йому було відмовлено у задоволенні адміністративного позову до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії в повному обсязі. Разом з тим, суд при винесенні рішення не взяв до уваги, що зазначені норми ч.14 ст.86 ЗУ «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року повністю кореспондують з нормами ч.14 ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 року, тобто з прийняттям нового ЗУ «Про прокуратуру» соціальні гарантії пенсіонерів з числа слідчих органів прокуратури законодавцем не були скасовані. Вважає таке рішення винесене передчасно, і таке, що порушує його конституційні права.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25.02.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2017 року за виключними обставинами у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2017 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено в силі.
Позивач не погодився із ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідачем до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25.02.2021 без змін.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22.12.2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено в повному обсязі.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Московського районного суду м.Харкова від 22.12.2017 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду не була оскаржена та набрала законної сили.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав передбачених п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України для перегляду рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.12.2017 по справі № 643/15233/17 у зв'язку з виключними обставинами.
Колегія суддів погоджується з таким рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 13.07.2017 за № 2136-VIII (далі за текстом - Закон № 2136-VIII) до повноважень Суду належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Статтею 91 Закону № 2136-VIII передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Пунктом 1 ч. 5 ст. 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 7-р(II)/2019 від 13 грудня 2019 року по справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Вказано, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Установлено порядок виконання рішення - частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; - частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: "20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки". Зазначено, що рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08.12.2004 за № 2222-IV “Про внесення змін до Конституції України” (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про Конституційний Суд України” до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2019 від 13 грудня 2019 року по справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) встановлено, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на наведене, суд приходить до висновку, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами визнане неконституційним та втратило чинність 13.12.2019 року.
Тобто, положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами визнано неконституційним та втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19), що також прямо встановлено самим рішенням.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення Московським районним судом м. Харкова рішення від 22.12.2017 року по справі № 643/15233/17 положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню відповідачем.
Такої позиції щодо оцінки як виключної обставини рішень Конституційного Суду України дотримується Верховний Суд у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, від 23 грудня 2019 року в справі № 814/1274/17, від 30 квітня 2020 року в справі № 826/15692/16, від 12 серпня 2020 року в справі № 826/18177/15.
Колегія суддів також зазначає, що за змістом п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
Окрім того, 19.02.2021 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 808/1628/18, в якій наголосив, що положення п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
Так, словосполучення “ще не виконане”, яке вживається у п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також “розширеного тлумачення”, про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу № 808/1628/18 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 10.03.2021 у справі № 826/28067/15.
Проте, у даному випадку, рішення суду не може вважатись невиконаним у контексті приписів п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, оскільки рішення суду, що набрало законної сили (рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.12.2017 року по справі № 643/15233/17), яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, не передбачає примусового виконання.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 та в ухвалі від 03.02.2021 у справі № 820/1329/16.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійсно розглянув справу не за тим рішенням Конституційного Суду на яке посилався позивач в заяві про перегляд рішення за виключними обставинами, проте на розгляд даної справи це не впливає, оскільки підставами для відмови у перегляді рішення за виключними обставинами є те, що рішенням суду позивачу було відмовлено у задоволенні позову, а тому це рішення є таким, що не підлягало виконанню.
Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для перегляду та скасування за виключними обставинами, визначеними п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.12.2017 року по справі № 643/15233/17.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Згідно зі ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25.02.2021 по справі № 643/15233/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов