20 квітня 2021 р.Справа № 440/3110/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , П'янової Я.В. ,
за участю: секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 (суддя Головко А.Б.; м. Полтава; повний текст рішення складено 02.11.2020) по справі № 440/3110/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 03.03.2020 № 0007105133, визнання бездіяльності у вигляді неповернення помилково сплачених коштів в сумі 25621,20 грн протиправною та зобов'язання надати органу казначейства подання (висновок) про повернення помилково сплачених коштів в сумі 25621,20 грн згідно з квитанцією № ПН4717 від 15.10.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що податковим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов'язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач як фізична особа-підприємець, фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займався, дохід від ведення такої діяльності не отримував, а єдиний внесок за нього сплачено роботодавцями. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Полтавській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0007105133 від 03.03.2020 року в частині застосування штрафу в розмірі 5122,87 грн. та нарахування пені в розмірі 14410,38 грн.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Полтавській області щодо не повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів в сумі 24098,14 грн.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Полтавській області надати органу казначейства висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів в сумі 24098,14 грн., згідно з квитанцією № ПН4717 від 15.10.2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 в частині задоволення позовних вимог та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки законом не передбачено звільнення особи від сплати єдиного внеску у разі не провадження нею підприємницької діяльності. Крім того, починаючи з 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Також відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності себе як фізичні особи-підприємці. З приводу вимог позивача про повернення помилково сплачених коштів відповідач, з посиланням на положення Порядку № 6 зазначає, що вважати помилково сплаченими сумами можливо такі кошти, які зараховані на невідповідних рахунок та/або сплачені неналежним платником. Неналежним платником є такий платник, який не є платником єдиного внеску. Інші підстави вважати кошти помилково сплаченими відсутні. Оскільки позивач у спірний період був платником єдиного внеску та кошти, які позивач хоче повернути, були сплачені на відповідний рахунок, підстави для їх повернення відсутні.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року замінено відповідача з Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) на належного: Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 44057192).
Розгляд справи проведено без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23.08.2005 року по 20.08.2019 року перебував на обліку як платник податків в Кременчуцькій ДПІ.
З 01.01.20212 року по 30.09.2014 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (2 група), з 01.10.2014 року по 20.08.2019 року перебував на загальній системі оподаткування.
Станом на 30.09.2019 року згідно інтегрованої картки платника податків по єдиному внеску, у ОСОБА_1 рахувалась заборгованість, що виникла за рахунок щоквартальних нарахувань у сумі 23785,08 грн. /а.с.63-71/.
Згідно квитанції № ПН4717 від 15.10.2019 року ОСОБА_1 сплачено єдиний соціальний внесок в сумі 25621,20 грн. /а.с.13/.
03.03.2020 року Головним управління ДПС у Полтавській області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0007105133, яким до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 470,67 грн., 4757,04 грн. та нарахована пеня в розмірі 14465,94 грн. /а.с.21/.
24.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Полтавській із заявою про перерахування надміру сплачених коштів в сумі 29279,38 грн. /а.с.20/.
У зв'язку з неотриманням відповіді на заяву від 24.03.2020 року, а також з незгодою з рішенням № 0007105133 від 03.03.2020 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за період з січня 2017 року по червень 2017 року, з серпня 2017 року по квітень 2018 року, з червня 2018 року по грудень 2019 року, адже такий внесок за ФОП ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує мінімальний, сплачено роботодавцями позивача.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова у задоволенні заяви позивача від 24.03.2020 року про повернення коштів є протиправною, оскільки позивач помилково сплатив ЄСВ, та у позивача у спірний період обов'язку сплачувати ЄСВ як ФОП не було, позаяк наявними у справі доказами підтверджено статус позивача як застрахованої особи, сплату протягом вказаного періоду його роботодавцем ЄСВ в розмірі не менше мінімального, а також фактичне не здійснення позивачем підприємницької діяльності та відсутність доходів від провадження такої діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19, на яку позивач посилається в касаційній скарзі, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі №824/876/19-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підстави для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, відсутні.
Згідно звітності за формою ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування підтверджено, що позивач у період з січня 2017 року по червень 2017 року, з серпня 2017 року по квітень 2018 року, з червня 2018 року по грудень 2019 року був працевлаштований як найманий працівник, а єдиний внесок за нього сплачено роботодавцями - ТОВ "Буринський молокозавод", ТОВ "Глікохім", ТОВ Агропромисловий комплекс "Віватекс" /а.с. 14-16/.
При цьому, згідно податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2017, 2018, 2019 роки позивач не отримував дохід від ведення підприємницької діяльності /а.с. 17-19/.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за період з січня 2017 року по червень 2017 року, з серпня 2017 року по квітень 2018 року, з червня 2018 року по грудень 2019 року, адже такий внесок за ФОП ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує мінімальний, сплачено роботодавцями позивача.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.
Враховуючи відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за вищевказаний період, суд дійшов висновку про безпідставність прийняття відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0007105133 від 03.03.2020 року в частині застосування штрафу в розмірі 5122,87 грн. та нарахування пені в розмірі 14410,38 грн., а тому рішення в цій частині слід визнати протиправним та скасувати.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року № 6 (далі - Порядок №6) повернення Коштів здійснюється у випадках: надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719.
Пунктом 6 Порядку № 6 передбачено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява). У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, Заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
За приписами пункту 7 Порядку № 6 у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації. Заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку; недостовірність викладеної у Заяві Платника інформації; подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску; наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій. У разі відмови в задоволенні Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 Платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 6 на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства). Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у Заяві, відкритий у банку або органі Казначейства.
Таким чином, враховуючи, що позивач помилково сплатив ЄСВ, та у позивача у спірний період обов'язку сплачувати ЄСВ як ФОП не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова у задоволенні заяви позивача від 24.03.2020 року про повернення коштів є протиправною.
Відповідно частин 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДПС у Полтавській області щодо не повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів в сумі 24098,14 грн. та зобов'язання Головного управління ДПС у Полтавській області надати органу казначейства висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів в сумі 24098,14 грн., згідно з квитанцією № ПН4717 від 15.10.2019 року.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 року по справі № 440/3110/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.В. П'янова
Повний текст постанови складено 27.04.2021 року