Головуючий І інстанції: М.М. Шаповал
28 квітня 2021 р. Справа № 480/6202/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2020, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/6202/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, скасування пунктів наказів, стягнення середнього заробітку та розміру упущеної вигоди,
ОСОБА_1 подав до суду позов до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати позивачу в день виключення зі списків частини грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо умисного не виконання наказу КСВ ЗСУ (по особовому складу) № 190-РС від 12.08.2016 в частині призначення позивача на посаду командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС- 037144А;
- стягнути з командування військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з дати виключення зі списків частини по день фактичного розрахунку (зарахування коштів на картковий рахунок) з розрахунку грошового забезпечення за посадою командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А за кожен рік служби з 2016 по 2019 рік включно;
- стягнути з командування військової частини НОМЕР_1 на користь позивача розмір упущеної вигоди, а саме різниці в грошовому забезпеченні за посадами командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А та посадами які позивач обіймав під час дії строку його першого контракту за кожен рік служби з 2016 по 2019 рік включно;
- стягнути з командування військової частини НОМЕР_1 на користь позивача розмір упущеної вигоди, а саме розмір грошової допомоги на оздоровлення з розрахунку грошового забезпечення за посадою командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А за кожен рік служби з 2016 по 2019 рік включно;
- стягнути з командування військової частини НОМЕР_1 на користь позивача розмір упущеної вигоди, а саме розмір грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань з розрахунку грошового забезпечення за посадою командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А за кожен рік служби з 2016 по 2019 рік включно;
- стягнути з командування військової частини НОМЕР_1 на користь позивача розмір упущеної вигоди а саме розмір грошової допомоги у зв'язку з переміщенням для проходження військової служби не за місцем проживання з розрахунку грошового забезпечення за посадою командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А за кожен рік служби з 2016 по 2019 рік включно;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 видати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про вступ позивача до виконання обов'язків за посадою командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А з дати введення в штат посади на яку позивача призначено;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 видати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) про присвоєння позивачу первинного військового звання осіб сержантського та старшинського складу - молодший сержант, та з урахуванням вислуги років у військовому званні - сержант;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 видати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про виключення позивача зі списків частини у зв'язку із закінченням строку контракту з посади командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А;
- скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.06.2019 № 166;
- скасувати пункт 1.3 наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21.08.2016 № 234;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 видати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про допущення позивача до тимчасового виконання обов'язків за рівнозначною посадою за спорідненою спеціальністю на строк до дати введення в штат посади на яку мене призначено;
- стягнути з командування військової частини НОМЕР_1 на користь позивача розмір упущеної вигоди, а саме розмір збільшеної щомісячної надбавки за особливості проходження служби відповідно до мінімального розміру залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків відповідно п. 16 Додатку до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (пункт 1 розділу VI) затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 за посадою командира машини зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-037144А за кожен місяць служби з 07.06. 2019 по дату виключення зі списків частини.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 позовна заява залишена без розгляду.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не враховано того, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 11.06.2008 № 260, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, п. 4.4 розділу IV “Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, посадові оклади за займаними посадами виплачуються з того дня, з якого вони стали до виконання обов'язків за посадою”. Таким чином, командування військової частини де він проходив службу поставило його в залежність, у тому числі правову та фінансову, де неприйняття посади загрожувало йому залишитися без грошового забезпечення, а невиконання наказів командирів загрожувало юридичними наслідками як то адміністративна чи кримінальна відповідальність. Поряд з цим, командування військової частини постійно запевняло його про те, у разі звільнення посади Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України, його одразу перемістять на таку посаду. Крім того зазначив, що абз. 8 п.3.15 глави 3 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333 із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства оборони № 128 від 23.03.2015, № 464 від 07.09.2015, № 464 від 14.09.2018, №408 від 26.07.2019) визначено, що перед звільненням із військової служби військовослужбовець Повинен бути ознайомлений із записами в послужному списку та з розрахунком вислуги років військовослужбовця на пенсію. Проте станом на дату подання даної заяви в послужному списку його особової справи, його підписи у рядку 20 Послужного списку відсутні.
Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач вказав, що вважає апеляційну скаргу позивача необґрунтованою, а ухвалу суду першої інстанції прийнятою з дотриманням норм процесуального права.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу від 21.08.2016 № 234 ОСОБА_1 прийняв посаду стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу військової частини - польова пошта В 2304.
ОСОБА_1 було написано рапорт (№ 2855 від 21 серпня 2016 року) про прийняття посади стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу військової частини - польова пошта НОМЕР_3 .
Позовна заява направлена ОСОБА_1 на адресу суду засобами поштового зв'язку 15.09.2020, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті, який знаходиться в матеріалах справи (а.с. 38).
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позов до Сумського окружного адміністративного суду подано позивачем поза межами місячного строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Згідно з прецедентним правом Європейського Суду право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні з положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).
Як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу від 21.08.2016 № 234 ОСОБА_1 прийняв посаду стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу військової частини - польова пошта НОМЕР_3 .
Предмет оскарження у даній справі є наказ від від 21.08.2016 № 234, яким позивача зараховано в списки особового складу військової частини - польова пошта НОМЕР_3 на посаду стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу.
Як вбачається зі змісту вказаного наказу, підставою його прийняття слугував наказ Командира Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.08.2016 року №190- РС (по особовому складу) припис командира військової частини - польова пошта НОМЕР_4 ОСОБА_2 . Солякова вих. № 1852 від 19 серпня 2016 року та рапорт солдата ОСОБА_1 про прийняття посади (вх. № 2855 від 21.08.2016).
Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/3756/17 досліджував питання строків звернення до адміністративного суду. Так, суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При цьому, для цілей застосування правил статті 122 КАС України "повинна була дізнатися" слід розуміти, зокрема у випадках, коли особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, що б дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу (службову адресу) поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали представник, працівники, партнери, близькі особи.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що про існування спірного наказу позивачу стало відомо з моменту зарахування позивача на посаду стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу, оскільки як сам зазначає скаржник, неприйняття вказаної посади заворожувало йому залишитися без грошового забезпечення.
Крім того, як стверджує позивач, у зв'язку з тим, що не був реалізований наказ КСВ ЗСУ ( по особовому складу) №190-РС від 12.08.2016 він отримував зменшене грошове забезпечення. З цього приводу колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення є періодичним платежем, а тому в будь - якому разі його розмір відомій особі, яка його отримує щомісячно. Ознайомлення з послужним списком не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а лише свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в разі, якщо така особа без зволікань і протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про зарахування його на відповідну посаду.
Крім того, суд зауважує на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними.
Згідно ч.3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 ч.1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позов подано із пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом, а підстави, наведені у заяві про поновлення цього строку, не є поважними.
Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки колегії суддів.
Таким чином, оспорювана ухвала відповідає вимогам процесуального закону, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 по справі № 480/6202/20 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий Г.Є. Бершов