Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.
28 квітня 2021 р. Справа № 520/13805/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Коломацької селищної ради Богодухівського району на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/13805/2020
за позовом ОСОБА_1
до Коломацького селищного голови Гуртового Володимира Григоровича , Коломацької селищної ради Богодухівського району
про визнання протиправними та скасування розпоряджень і акту, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,
Позивач- ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Коломацького селищного голови Гуртового Володимира Григоровича, Коломацької селищної ради Богодухівського району, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати Розпорядження Коломацького селищного голови №55-к від 18.09.2020р.;
-визнати протиправним та скасувати Розпорядження Коломацького селищного голови №56-к від 18.09.2020р.;
-поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1 категорії земельного відділу Коломацької селищної ради з 19.09.2020р.;
-стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.09.2020р. по дату ухвалення рішення суду;
-стягнути 90.000,00грн. моральної шкоди.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження Коломацького селищного голови №55-к від 18.09.2020р.
Визнано протиправним та скасовано Розпорядження Коломацького селищного голови №56-к від 18.09.2020р.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1 категорії земельного відділу Коломацької селищної ради з 21.09.2020 р.
Стягнуто з Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області (ідентифікаційний код - 04398117; місцезнаходження - 63101, Харківська область, Богодухівський район, смт Коломак, вул. Гетьмана І. Мазепи, буд. 2) на ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 21.09.2020р.-25.01.2021 р. у розмірі 41146 грн. 65 коп.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції змінити мотивувальну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021, виключивши посилання в мотивувальній частині наступні абзаци та висновки:
-абз. 12-16 стор.4 «16.09.2020р. об 11:00год. комісією Селищної ради у складі заступника Селищного голови, 2 працівників підрозділу юридичного та кадрового забезпечення, начальника земельного відділу було складено акт про відсутність заявника на робочому місці, (т.1 а.с.118).
Суд не знаходить явних та очевидних ознак, котрі б безумовно позбавляли згаданий письмовий документа юридичної сили, а тому сприймає цей документ у якості доказу у справі.
До того ж суд зважає, що відомості названого акту повністю узгоджуються із визнаною заявником обставиною відсутності на роботі протягом усього робочого дня - 16.09.2020р.
У подальшому, 16.09.2020р. о 16:45год. комісією Селищної ради у складі заступника Селигцного голови, 2 працівників підрозділу юридичного та кадрового забезпечення, начальника земельного відділу було складено акт про відсутність заявника на робочому місці, (т.1 а.с.119).
Суд не знаходить явних та очевидних ознак, котрі б безумовно позбавляли згаданий письмовий документа юридичної сили, а тому сприймає цей документ у якості доказу у справі.»
-абз. 18 стор.4 абз.1-2 стор.5 «17.09.2020р. заявником на ім'я Селищного голови було складено письмову пояснювальну записку, де указано, що причиною відсутності на роботі 16.09.2020р. є подання 15.09.2020р. через начальника земельного відділу Селищної ради - ОСОБА_3 заяви про відпустку за власний рахунок на один календарний день - 16.09.2020р.
Таким чином, суд доходить до переконання про те, що заявник у якості найманого публічного службовця не довів до відома публічного роботодавця відомостей, за якими причиною відсутності на роботі 16.09.2020р. є потреба у супроводженні вагітної дружини до лікарні у м. Полтаві.»
-абз. 5,6 стор.7 «Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що обставину відсутності на роботі з причини потреби у супроводженні вагітної дружини до лікарні у м. Полтаві заявник розкрив лише при зверненні до суду.
Ані у тексті позову, ані у усних промовах у засіданні суду заявник не зазначав, що посилався семе на цю причину у комунікації з керівником земельного відділу Селищної ради - ОСОБА_3 16.09.2020р. або у письмових поясненнях на ім'я уповноваженої особи публічного роботодавця - Селищного голови 17.09.2020р.»
-абз. 8 стор.7 «Між тим, слід відзначити, що усі перелічені докази мають відносно заявника опосередкований (побічний) характер, позаяк самого заявника не стосуються і виняткової причини візиту до лікарні (як-то: термінова госпіталізація тощо) не засвідчують.»
-абз. 13 стор.7 «І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування однім із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.»
-абз. 2-4 стор.8 «Тому, перевіривши обґрунтованість наведених учасниками справи аргументів, змістом належних норм права та добутими у справі доказами, оціненими відповідно до ст.ст.72-76, 90, 211 КАС України, суд констатує, що надані заявником публічному роботодавцю документи об'єктивно не здатні підтвердити факту вимушеного вибуття найманого працівника 16.09.2020р. до міста Полтави у цілях супроводження вагітної дружини до лікарні.
До того ж суд змушений критично поставитись до цих документів саме в задекларованому заявником аспекті (супроводження дружини до лікарні), позаяк ці документи були розкриті лише під час звернення до суду, були невідомі і не могли бути відомі відповідачам станом на 17.09.2020р. і 18.09.2020р. з огляду на обмеження у використанні, притаманні медичним документам.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах публічний роботодавець діяв сумлінно, добросовісно і розумно, позаяк запропонував заявникові письмово пояснити причини відсутності на роботі 16.09.2020р., отримав письмове пояснення з відображенням такої причини як подання 15.09.2020р. письмової заяви про надання відпустки за власний рахунок на 16.09.2020р, пересвідчився у недостовірності цієї причини і лише після цього вчинив управлінське волевиявлення з приводу застосування заходу дисциплінарної відповідальності.»
-абз. 8,9 стор.8 «Довід заявника про подання 15.09.2020р. заяви про відпустку за власний рахунок у присутності ОСОБА_4 спростовується змістом складених працівниками Селищної ради (у тому числі і ОСОБА_4 ) актів про відсутність позивача на роботі 16.09.2020р. об 11:00год. Та 16.09.2020р. о 16:45год.
Отже, вирішуючи питання про поважність причин відсутності заявника на роботі 16.09.2020р., суд, виходячи з конкретних обставин справи і враховуючи усі наведені заявником доводи і подані докази, доходить до висновку, що позивач не подав ані суду, ані Селищній раді об'єктивних даних для виправдання вимушеного та зумовленого раптовими об'єктивними чинниками (відвернення яких знаходилось поза волею та можливостями фізичної особи - громадянина) невиходу на роботу 16.09.2020р.»
-абз. 3,4 стор.9 «У спірних правовідносинах відповідачами були неухильно дотримані приписи цієї норм кодексу, адже саме на пропозицію публічного роботодавця заявник склав письмові пояснення, де відобразив лише одну єдину причину відсутності на роботі 16.09.2020р. - подання 15.09.2020р. керівнику земельного відділу Селищної ради у період часу з 16:30год.-17:00год. заяви про відпустку за власний рахунок на 16.09.2020р.
Між тим, допитаний у якості свідка керівник земельного відділу Селищної ради заперечив отримання такої заяви про відпустку.»
-абз. 7-9 стор.9 «У поданих на ім я публічного роботодавця письмових поясненнях заявник не указав причину відсутності на роботі як супроводження вагітної дружини до лікарні, розташованої в іншому населеному місті.
До публічного роботодавця заявник не подавав жодних медичних документів про стан дружини та існування нагальної і невідкладної потреби у супроводженні дружини до лікарні на кшталт термінової госпіталізації.
Відтак, унаслідок власних дій заявником була створена ситуація, у якій публічному роботодавцю було відома лише та причина відсутності найманого працівника на роботі, котра була самостійно задекларована заявником, тобто подання заяви про відпустку за власний рахунок.»
-абз. 14 стор.9 «Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що порушень, недоліків або дефектів у реалізації суб'єктом владних повноважень управлінських функцій контролю за дисципліною у сфері служби в органах місцевого самоврядування, під час розгляду справи не виявлено.»
-абз. 17 стор.9 «Правомірність реалізації владним суб'єктом - публічним роботодавцем функції контролю за дотриманням трудової дисципліни в обсязі безперешкодно доступних відомостей, (обґрунтованість обраного заходу дисциплінарного впливу в аспекті офіційно письмово повідомленої працівником причини відсутності на роботі (подання заяви про відпустку за власний рахунок) та відсутність ознак незаконного звільнення виключає задоволення позову на наведених заявником підставах.»
-абз. 3,4 стор.10 «З огляду на викладені міркування суд зазначає, що письмові *пояснення фізичної особи - громадянина (навіть і нотаріально засвідчені) не можуть бути кваліфіковані у якості доказів у справі поза межами процедури приведення особи до присяги.
Тому подані заявником пояснення ОСОБА_5 від 15.01.2021р. не можуть бути сприйняті у якості доказу по справі.»
-абз. 12,13 стор.10 «У контексті цієї ситуації, суд вважає за слушне непідтверджені і неспростовані учасниками справи обставини фізичного місця перебування заявника 16.09.2020р. витлумачити на користь інтересів дитини заявника як велику ймовірність знаходження батька поруч із матір ю своєї майбутньої дитини.
Викладене змушує суд, підкреслюючи усвідомлення обставин наявності у поведінці заявника ознак провокації в частині неповідомлення керівництва з приводу дійсних причин прогулу, поновити заявника на роботі навіть у випадку правомірного звільнення, але зовсім з інших підстав - захист інтересів дитини від небезпеки впливу гострої респіраторної хвороби СОVII)-19, спричиненої коронавірусом COVID-19»
-абз. 19 стор.11 «У даному випадку заявлені заявником вимоги не підлягають задоволенню, позаяк умотивовані помилковими і недоведеними аргументами, а сама поведінка заявника носить винний і недобросовісний характер, унаслідок чого і виник даний спір.»
-абз. 2 стор.12 «Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", поклавши судові витрати на заявника у порядку ч.8 ст.139 КАС України як на особу, з виключної вини якої (котра втілена у поведінці із приховування від публічного роботодавця справжніх обставин фактичної дійсності - супроводження вагітної дружини до лікарні у м. Полтава) виник даний спір.»
Також скаржник просить змінити резолютивну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року по справі №520/13805/2020 в частині залишення позову без задоволення, та в цій частині навести мотиви для задоволення позову та позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Зокрема, у доводах апеляційної скарги позивач посилався на те, що належно виконував службові обов'язки за штатною посадою, подавав письмову заяву про відпустку за власний рахунок, 16.09.2020р. був правомірно відсутній на роботі з поважної причини - поданні заяви про відпустку за власний рахунок для супроводження вагітної дружини до лікарні у м. Полтаві.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач - Коломацька селищна рада Богодухівського району також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги відповідач посилався на те, що 16.09.2020р. мав місце випадок відсутності працівника на роботі цілей день без поважних причини, тобто прогул. Стверджував, що письмових заяв про відпустку за власний рахунок заявник 15.09.2020р. не подавав. Наполягали, що напередодні прогулу, а саме - 15.09.2020р. та після прогулу - 17.09.2020р. працівник не розкрив роботодавцю такої причини відсутності на роботі як супроводження вагітної дружини до лікарні у м. Полтаві. Також наголошував, обставини події порушення працівником трудової дисципліни оцінені вірно, міра дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана.
Відповідачем - Коломацькою селищною радою Богодухівського району подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції в частині залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.
Відзив на апеляційну скаргу Коломацької селищної ради Богодухівського району від позивача не надходив. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з відомостями копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , заявник у період 06.04.2015р.-13.12.2017р. проходив безперервну публічну службу у штаті органу місцевого самоврядування - Шляхівській сільській раді, 06.04.2015р. прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування, 14.12.2017р. був прийнятий на роботу до Коломацької селищної ради, станом на період 15.09.2020р.-17.09.2020р. обіймав посаду спеціаліста 1 категорії земельного відділу Коломацької селищної ради.
Відповідно до розпорядження Селищного голови від 28.02.2020р. №32 до заявника було застосовано захід дисциплінарного впливу у вигляді догани за недотримання внутрішнього трудового розпорядку. (т.1 а.с.111).
16.09.2020р. начальником земельного відділу Селищної ради - Вельможною В.І. було складено доповідну записку про відсутність заявника на роботі.
16.09.2020р. об 11:00год. комісією Селищної ради у складі заступника Селищного голови, 2 працівників підрозділу юридичного та кадрового забезпечення, начальника земельного відділу було складено акт про відсутність заявника на робочому місці. (т.1 а.с.118).
Під час розгляду справи заявник у засіданні 02.11.2020р. особисто визнав обставини власної відсутності на роботі протягом усього робочого дня - 16.09.2020р.
У подальшому, 16.09.2020р. о 16:45год. комісією Селищної ради у складі заступника Селищного голови, 2 працівників підрозділу юридичного та кадрового забезпечення, начальника земельного відділу було складено акт про відсутність заявника на робочому місці. (т.1 а.с.119).
17.09.2020р. заявником на ім'я Селищного голови було складено письмову пояснювальну записку, де указано, що причиною відсутності на роботі 16.09.2020р. є подання 15.09.2020р. через начальника земельного відділу Селищної ради - ОСОБА_3 заяви про відпустку за власний рахунок на один календарний день - 16.09.2020р.
Розпорядженням Селищного голови від 18.09.2020р. №55-к на заявника було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи. (т.1 а.с.115).
Підставою для вчинення такого волевиявлення відповідачем були обрані положення п.4 ст.40 КЗпП України та п.2 ст.147 КЗпП України, а фактичною підставою послугувало судження про вчинення працівником дисциплінарного проступку у вигляді відсутності на роботі через прогул без поважних причин.
На реалізацію згаданого розпорядження 18.09.2020р. Селищним головою було видано інший правовий акт індивідуальної дії у формі розпорядження №56-к про звільнення заявника з роботи - 18.09.2020р. (т.1 а.с.114).
Протягом двох попередніх календарних місяців (а саме: серпень 2020р. та липень 2020р.) заявнику згідно з довідкою №2195/02-15 від 25.09.2020р. було нараховано у якості винагороди за працю 9.225,62грн. та 11.111,25грн. без урахування разового платежу з матеріальної допомоги. (т.1 а.с.137).
Не погодившись з таким рішенням позивач звернувся за своїм захистом до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах та на посадах місцевого самоврядування унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Так, за визначенням ст.1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 4 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено, що служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
За змістом ст.11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов'язки".
Таким чином, у силу приписів ст.ст.4, 8, 11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" до виконання обов'язків за посадою службової особи місцевого самоврядування законодавцем висуваються підвищені вимоги порівняно із вимогами роботодавця до "звичайного" цивільного працівника.
Згідно з ст.20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" припинення служби в органах місцевого самоврядування, можуть послугувати загальні підставі, передбачені Кодексом законів про працю України.
Так, відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно висновків постанови Верховного Суду від 11.03.2020р. у справі №459/2618/17 прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.
Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я.
Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31.10.2002р. у справі №6-10006кс02).
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 16.09.2020р. протягом усього робочого дня позивач був відсутній на робочому місці.
З наведеного в означеній постанові Верховного Суду тлумачення змісту п.4 ст.40 КЗпП України слідує, що під прогулом у якості дисциплінарного проступку слід розуміти не просто фізичну відсутність працівника на робочому місці (роботі, службі), а фізичну відсутність з неповажних причин.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №818/3584/15 поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би заподіяти працівникові або іншим особам шкоду, що значно перевищує ту шкоду, що заподіяна власникові невиходом на роботу.
Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Встановлені обставини справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги свідчать про те, що позивач не довів до відома свого роботодавця відомостей, за якими причиною відсутності на роботі 16.09.2020р. є потреба у супроводженні вагітної дружини до лікарні у м. Полтаві.
В ході судового розгляду справи в суді першої інстанції, заявник не зазначав, що посилався саме на цю причину у комунікації з керівником земельного відділу Селищної ради - ОСОБА_3 16.09.2020р. або у письмових поясненнях на ім'я уповноваженої особи публічного роботодавця - Селищного голови 17.09.2020р.
Копіями наданих заявником документів (у тому числі медичного характеру), а саме: свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 ; довідка КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Коломацької селищної ради" від 22.09.2020р. б/н, листок непрацездатності ОСОБА_6 серії № НОМЕР_4 ; довідка №90 від 22.09.2020р. КНП "Полтавська центральна районна клінічна лікарня" Полтавської районної ради; довідка ультразвукового дослідження №1031 від 14.09.20р., не виключається ймовірність фізичного знаходження заявника поряд із дружиною 16.09.2020р. під час візиту до лікарні у місті Полтаві (а.с.26-32).
Між тим, надані позивачем докази мають відносно заявника опосередкований (побічний) характер, позаяк самого заявника не стосуються і виняткової причини візиту до лікарні (як-то: термінова госпіталізація тощо) не засвідчують.
Таким чином, надані заявником роботодавцю документи об'єктивно не здатні підтвердити факту вимушеного вибуття найманого працівника 16.09.2020р. до міста Полтави у цілях супроводження вагітної дружини до лікарні.
До того ж, вказані документи були надані позивачем лише під час звернення до суду, а тому були невідомі і не могли бути відомі відповідачам станом на 17.09.2020р. і 18.09.2020р..
Вирішуючи питання щодо правомірності спірних розпоряджень суд першої інстанції вірно вважав, що у спірних правовідносинах публічний роботодавець діяв сумлінно, добросовісно і розумно, позаяк запропонував заявникові письмово пояснити причини відсутності на роботі 16.09.2020р., отримав письмове пояснення з відображенням такої причини як подання 15.09.2020р. письмової заяви про надання відпустки за власний рахунок на 16.09.2020р, пересвідчився у недостовірності цієї причини і лише після цього вчинив управлінське волевиявлення з приводу застосування заходу дисциплінарної відповідальності.
Окремо слід зазначити, що наявність у заявника правового статусу посадової особи місцевого самоврядування і прийняття Присяги посадової особи місцевого самоврядування зумовлювала/вимагала максимально добросовісного ставлення до виконання обов'язків за штатною посадою.
Між тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів того, що заявник дотримався цієї вимоги закону.
Доводи ОСОБА_1 про подання ним 15.09.2020р. заяви про відпустку за власний рахунок у присутності ОСОБА_4 спростовується змістом складених працівниками Селищної ради (у тому числі і ОСОБА_4 ) актів про відсутність позивача на роботі 16.09.2020р. об 11:00год. та 16.09.2020р. о 16:45год.
Отже, вирішуючи питання про поважність причин відсутності заявника на роботі 16.09.2020р., виходячи з конкретних обставин справи і враховуючи усі наведені заявником доводи і подані докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не подав ані суду, ані Селищній раді об'єктивних даних для виправдання вимушеного та зумовленого раптовими об'єктивними чинниками (відвернення яких знаходилось поза волею та можливостями фізичної особи - громадянина) невиходу на роботу 16.09.2020р.
Згідно з ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 27.05.2020р. у справі №750/5598/17 згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов'язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов'язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.
До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов'язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов'язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.
У спірних правовідносинах відповідачами були неухильно дотримані приписи цієї норм кодексу, адже саме на пропозицію публічного роботодавця заявник склав письмові пояснення, де відобразив лише одну єдину причину відсутності на роботі 16.09.2020р. - подання 15.09.2020р. керівнику земельного відділу Селищної ради у період часу з 16:30год.-17:00год. заяви про відпустку за власний рахунок на 16.09.2020р.
Між тим, допитаний судом першої інстанції у якості свідка керівник земельного відділу Селищної ради заперечив отримання такої заяви про відпустку.
Окрім того з пояснень позивача, представника відповідачів та свідка судом першої інстанції з'ясовано, що територіальна дислокація земельного відділу Селищної ради та робочого місця Селищного голови знаходиться не у межах одного приміщення, а в різних адміністративних будівлях.
Тому, найманий працівник, котрий за півгодини до завершення робочого дня ініціював процедуру вирішення питання про надання на наступний робочий день відпустки без збереження заробітної плати, не мав і об'єктивно не міг мати ніяких розумних сподівань та очікувань на видання у цей же самий день розпорядчого документа про надання відпустки.
У поданих на ім'я роботодавця письмових поясненнях заявник не указав причину відсутності на роботі як супроводження вагітної дружини до лікарні, розташованої в іншому населеному місті та не заявник не подав жодних медичних документів про стан дружини та існування нагальної і невідкладної потреби у супроводженні дружини до лікарні на кшталт термінової госпіталізації.
Відтак, унаслідок власних дій заявником була створена ситуація, у якій роботодавцю було відома лише та причина відсутності найманого працівника на роботі, котра була самостійно задекларована заявником, тобто подання заяви про відпустку за власний рахунок.
Також у розпорядженні відповідача були наявні об'єктивні дані про попередню службову діяльність заявника, а саме: датовані 26.02.2020р. результати щорічної оцінки за 2019 рік щодо виконання посадових обов'язків і завдань спеціалістом І категорії земельного відділу Коломацької селищної ради ОСОБА_1 , згідно якої було встановлено: порушення трудової дисципліни; перевищення службових повноважень, підсумкова оцінка - задовільно.
Ці результати щорічної оцінки від 26.02.2020 року за 2019 рік підписані особисто ОСОБА_1 , у судовому порядку не спростовані.
Окрім того, у минулому, а саме: розпорядженням Селищного голови від 28.02.2020р. №32 заявник притягався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани з попередженням про недопущення в подальшому протиправних дій за порушення трудової дисципліни, а саме недотримання під час робочого процесу "Правил внутрішнього трудового розпорядку" та не виконання посадових інструкцій. (т.1 а.с.111-112).
Вказане спростовує доводи позивача про відсутність фактів притягнення до дисциплінарної відповідальності до настання події оскарженого звільнення.
Згідно висновків постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Правомірність реалізації владним суб'єктом - публічним роботодавцем функції контролю за дотриманням трудової дисципліни в обсязі безперешкодно доступних відомостей, обґрунтованість обраного заходу дисциплінарного впливу в аспекті офіційно письмово повідомленої працівником причини відсутності на роботі (подання заяви про відпустку за власний рахунок) та відсутність ознак незаконного звільнення виключає задоволення позову на наведених заявником підставах.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки у розумінні ст. 23 Цивільного кодексу України дотримання учасником суспільних відносин усіх залежних від нього умов, виключає настання негативних наслідків нематеріального характеру.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав розгорнуту оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Надані позивачем пояснення ОСОБА_5 від 15.01.2021 не можуть бути належними доказами по справі, оскільки отримані поза межами процедури приведення особи до присяги.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу необґрунтованості стверджень позивача про штучність чи удаваність складених працівниками Селищної ради 16.09.2020р. двох актів про відсутність заявника на роботі, оскільки вказані обставини (відсутність на роботі) визнана самим заявником як у тексті позову, так і у ході судового засідання 02.11.2020р.
Недоведеними є також доводи позивача про неправдивість змісту цих актів з огляду на природні умови географічної місцевості, де розташований населений пункт - селище Коломак (станом на 16.09.2020 р.) Коломацького району Харківської області, Україна.
Крім того, колегією суддів не приймаються твердження позивача про передачу заяви про відпустку керівникові земельного відділу Селищної ради, оскільки найманий працівник із достатнім досвідом практичної діяльності не може не усвідомлювати тієї обставини, що усі документи подаються до органу через спеціально створений для цього підрозділ - канцелярію чи відділ з документообігу тощо.
Водночас із цим, зважаючи на завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України, в даному випадку підлягає дослідженню питання про пріоритет між випадком правомірної реалізації владним суб'єктом управлінської функції з огляду на обсяг наявних в розпорядженні усної і письмової інформації та випадком об'єктивного існування інших факторів, котрі невідомі з незалежних від волі владного суб'єкта причин і не можуть бути з'ясовані владним суб'єктом з огляду на запроваджені Державою правові механізми обігу інформації, але мають юридичне значення для даної конкретної ситуації (судова доктрина об'єктивної істини).
Так, у постанові Верховного Суду від 21.12.2020р. у справі №520/2226/19 викладено близький за змістом правовий висновок про те, що владне управлінське волевиявлення публічного роботодавця, вчинене в обсязі поданих найманим працівником документів і відомостей, є правомірним.
Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин слід застосувати приписи Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02.1991р.), якими запроваджено правило якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Указане правило у поєднанні із загальновідомими у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставинами знаходження усієї території України під впливом гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, спонукає суд до віддання пріоритету інтересам дитини заявника на безпечне навколишнє середовище.
У контексті цієї ситуації, суд вірно вважав за слушне непідтверджені і неспростовані учасниками справи обставини фізичного місця перебування заявника 16.09.2020р. витлумачити на користь інтересів дитини заявника як велику ймовірність знаходження батька поруч із матір'ю своєї майбутньої дитини.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність поновлення позивача зовсім з інших підстав, а саме захист інтересів дитини від небезпеки впливу гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, незважаючи на правомірне звільнення позивача, оскільки заявник як посадова особа місцевого самоврядування повинен був заздалегідь і письмово сповістити роботодавця про намір і потребу у супроводженні дружини до лікаря і стати до роботи негайно після повернення із іншого міста,
Щодо вимог про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
Правила обчислення середнього заробітку у цілях оплати часу вимушеного прогулу регламентовані приписами Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок обчислення №100).
Так, відповідно до п.п. "б" п.4 Порядку обчислення №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно з п.8 Порядку обчислення №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом двох попередніх календарних місяців (а саме: серпень 2020р. та липень 2020р.) заявнику згідно з довідкою №2195/02-15 від 25.09.2020р. було нараховано у якості винагороди за працю 9.225,62грн. та 11.111,25грн. без урахування разового платежу з матеріальної допомоги. (т.1 а.с.137).
На липень 2020р. припадає 23 робочих дня; на серпень 2020 р. - 20 робочих днів.
Отже, сумарний показник оплати праці заявника за указаними вище параметрами складає - 472,95 грн. за робочий день.
Тривалість часу вимушеного прогулу склала: 8 робочих днів у вересні 2020р., 21 робочий день у жовтні 2020р., 21 робочий день у листопаді 2020р., 22 робочих днів у грудні 2020р., 15 робочих днів у січні 2021 р. (по 25.01.2021 р. включно), а загалом - 87 робочих днів.
Таким чином, оплата часу вимушеного прогулу складає - 41.146,65 грн. із відрахуванням (проведенням утримання) належних податків із зборів.
Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшовши вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог у зв'язку із правомірним звільненням, проте враховуючи розумно прийнятний баланс між публічним інтересом суспільства на належне виконання особами функцій органів місцевого самоврядування та приватним інтересом дитини на безпечне довкілля, а зважаючи на відсутність адекватних меті правових механізмів з'ясування дійсного фізичного місця знаходження заявника 16.09.2020р. скасував оскаржувані розпорядження та поновив ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1 категорії земельного відділу Коломацької селищної ради з 21.09.2020 р.
Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга позивача не містить жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції в частині правомірного звільнення позивача із займаної посади, оскільки умотивовані помилковими і недоведеними аргументами, а сама поведінка заявника носить винний і недобросовісний характер, унаслідок чого і виник даний спір.
Також колегія суддів відхиляє доводи Коломацької селищної ради Богодухівського району, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на аргументи учасників процесу, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Коломацької селищної ради Богодухівського району - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 по справі № 520/13805/2020 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.С. Чалий