27 квітня 2021 року справа №200/9231/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року (повний текст складено 04 січня 2021 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/9231/20-а (суддя І інстанції - Грищенко Є.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-
06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-412572У від 19 листопада 2019 року на суму 26 539,26 грн., та № Ф-412572-46 від 13 лютого 2020 року на суму 29 293,44 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачка перебувала на обліку в Головному управління ДПС у Донецькій області, проте не здійснювала підприємницьку діяльність.
19 листопада 2019 року податковим органом було сформовано податкову вимогу № Ф-412572У відповідно до якої станом на 30 жовтня 2019 року за позивачкою обліковувався податковий борг зі сплати єдиного внеску на суму 26 539, 26 грн.
Позивачка вважає вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” було внесено зміни до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” відповідно до яких позивачка була звільнена від виконання обов'язків, визначених ч.2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.
13 лютого 2020 року податковим органом було сформовано податкову вимогу № Ф-412572 відповідно до якої станом на 31 січня 2020 року за позивачкою обліковувався податковий борг зі сплати єдиного внеску на суму 29 293,44 грн.
Позивачка вважає вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона сформована відносно заборгованості, яка виникла станом на 31 січня 2020 року, тобто на час, коли зміни в законодавстві не набули законної сили.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі № 200/9231/20-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19 листопада 2019 року № Ф-412572-46У на суму 26 539,26 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення у відповідній частині про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що станом на час формування відповідачем оскаржуваної вимоги, тобто станом на 31.01.2020 року жодних нормативно-правових актів про виключення з Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пункту 9-4 розділу VIII прийнято не було.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі № 200/9231/20-а - повернуто заявникові.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
21 жовтня 2015 року позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності - роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами та перебувала на обліку в Маріупольському управлінні Головного управління ДПС у Донецькій області. 23 вересня 2020 року підприємницьку діяльність припинено.
Судом встановлено, що 19 листопада 2019 року податковим органом сформовано податкову вимогу №Ф-412572-46 відповідно до якої станом на 31 жовтня 2019 року сума боргу платника єдиного внеску становила 26 539,26 грн.
13 лютого 2020 року податковим органом сформовано податкову вимогу № Ф-412572-46 відповідно до якої станом на 31 січня 2020 року сума боргу платника єдиного внеску становить 29 293,44 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо правомірності винесення податкової вимоги від 13 лютого 2020 року, слід зазначити наступне.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону № 2464-VI та доповнено його розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці” від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
На підставі вище наведеної норми, позивачка звільнялась від відповідальності за невиконання вимог щодо своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції саме за умови перебування на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.
Законом № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено що, на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (13 лютого 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивачку від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.
Відповідно, позивачка з 13 лютого 2020 року повинна виконувати покладені на неї обов'язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов'язків, встановлених статтею 6 цього Закону.
Щодо врахування минулих періодів під час формування спірної вимоги (під час яких діяв пункт 9-4 Закону № 2464-VI) суд зазначає, що вказана норма тимчасово визначала право позивачки не виконувати обов'язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов'язку повністю.
Суд зазначає, що пункт 9-4 Закону № 2464-VІ під час своєї чинності не скасовував обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога від 13 лютого 2020 року № Ф-412572-46 є правомірною та не підлягає скасуванню, а тому у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі № 200/9231/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі № 200/9231/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко