ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 квітня 2021 року м. Київ № 640/24888/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Одеського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач-1), Одеського державного університету внутрішніх справ (далі - відповідач-2), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 07.08.2019 № 246 о/с в частині відрахування з первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції з 01.10.2019 рядового поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 "По особовому складу" в частині звільнення рядового поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції з 01 жовтня 2019 року за пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію";
- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2019 по 01.11.2019 у розмірі 11 944,58 грн.;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області №74 о/с від 04.02.2019 р. позивача було прийнято на службу до Національної поліції на посаду оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції. В подальшому позивача було зараховано для проходження первинної професійної підготовки до Одеського державного університету внутрішніх справ, де позивач склав всі іспити, мав високу успішність у навчанні, порушень дисципліни та пропуску занять не допускав. З метою вивчення дисципліни «оперативно-розшукової діяльності» позивач повинен був отримати допуск до роботи з інформацією з обмеженим доступом, для чого позивач оформив документи та надав їх відповідальному працівнику, який повинен був передати їх до компетентних органів. Однак, працівник, який мав передати документи позивача цього не зробив.
Таким чином, як вказує позивач, внаслідок некомпетентних дій працівників Одеського державного університету внутрішніх справ позивач не отримав допуск до роботи з інформацією з обмеженим доступом і не був допущений до вивчення дисципліни «оперативно-розшукова діяльність», а потім і до складання відповідного іспиту.
Позивач зазначає, що фактично не допуск його до іншої частини комплексного іспиту призвів до порушення його прав на набрання необхідної підсумкової кількості балів і саме наслідком цих дій стало прийняття неправомірного наказу про відрахування позивача з первинної професійної підготовки. А враховуючи неправомірність наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 07.08.2019 р. №246 о/с в частині відрахування позивача з первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції, не може вважатися правомірним і наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №492 о/с від 20.09.2019 р. «По особовому складу» в частині звільнення позивача зі служби в поліції, прийнятий на підставі зазначеного неправомірного наказу.
Крім того, позивач звертаю увагу на ту обставину, що він звільнений із служби в поліції за п. 5 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», тобто, через службову невідповідність. Водночас, проведення службового розслідування при звільненні поліцейського зі служби поліції через службову невідповідність, яка проявилася у порушенні службової дисципліни, є обов'язковим, проте, під час звільнення позивача службове розслідування не проводилося, обставини дисциплінарного проступку не встановлювалися, що є порушенням порядку звільнення позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 позовну заяву повернуто позивачеві.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 04.09.2020 було відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-1 позов не визнав, у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції згідно норм чинного законодавства. Також відповідачем-1 долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи позивача.
Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не подав, проте на виконання вимог ухвали від 04.09.2020 надав суду витребувані документи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 04.02.2019 № 74 о/с прийнято на службу до поліції ОСОБА_1 оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції (а.с. 130).
Рішенням начальника Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_1 направлено до навчання до закладу МВС (а.с. 148).
Наказом Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019 відраховано із числа слухачів Одеського центру первинної професійної підготовки «Академія поліції» (м. Одеса) рядового поліції Шевчука Руслана Володимировича оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції (а.с. 174).
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 звільнено зі служби в поліції ОСОБА_1 оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції (а.с. 156).
Не погоджуючись з такими наказами № 492 о/с від 20.09.2019 та № 246 о/с від 07.08.2019 позивач і звернувся з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у справі, суд встановив таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про Національну поліцію" визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Частиною 1 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
У ч. 4 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" зазначено, що видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень визначених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Як вбачається з Наказу ГУ НП в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 , останній прийнято відповідно до п.5 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" та на підставі іншого наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, через службову невідповідність.
Як вбачається з Наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019 останній прийнято відповідно до пп.4 п.6 розділу ІІІ Положення про організацію первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції, затвердженого Наказом МВС № 105 від 16.02.2016 (далі - Положення № 105), за невиконання навчального плану. Підстава: доповідна записка ОСОБА_2 від 06.08.2019.
В доповідній записці від 06.08.2019 «Про невиконання навчального плану слухачем ОЦППП «Академія поліції» ОДУВС ОСОБА_1 » (а.с. 175), підписаній заступником директора ОЦППП «Академія поліції» ОСОБА_2 та погодженій директором ОЦППП «Академія поліції» ОДУВС ОСОБА_3 , зазначено наступне:
«Відповідно до Положення про організацію первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції, затвердженого наказом МВС України від 16.02.2016 №105, листа Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15.02.2019 № 22/2/2-781, наказу ОДУВС від 18.02.2019 №51 о/с рядового поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції ГУНП в Київській області зараховано слухачем Одеського центру первинної професійної підготовки «Академія поліції» ОДУВС.
У зв'язку з тим, що Києво-Святошинським відділом поліції ГУНП в Київській області не було надано допуску до державної таємниці, слухача ОСОБА_1 не було допущено 06.01.2019 року до складання іспиту з предметів «Розшукова робота в оперативних підрозділах кримінальної поліції», «Організація і тактика документування тяжких та особливо тяжких злочинів», «Організаційно-правові засади та принципи оперативно-розшукової діяльності підрозділів кримінальної поліції».
Таким чином, ураховуючи, що рядовий поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції ГУНП в Київській області, порушив порядок проходження первинної професійної підготовки, який затверджено наказом МВС України від 16.02.2016 №105, просимо відрахувати його з навчання з 07.08.2019 згідно з пп.4. п.6 розділу ІІІ Положення про організацію первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції, затвердженого наказом МВС України від 17.02.2016 №105 через невиконання навчального плану.».
Отже, рядовий поліції ОСОБА_1 , звільнений з лав національної поліції на підставі Наказу ГУ НП в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019, який прийнятий на підставі іншого наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019, який в свою чергу прийнятий на підставі доповідної записки ОСОБА_2 від 06.08.2019, у зв'язку з тим, що Києво-Святошинським відділом поліції ГУНП в Київській області не було надано допуску до державної таємниці слухача ОСОБА_1 .
Згідно з ст. 73 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські, які вперше прийняті на службу в поліції, з метою набуття спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції, зобов'язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ України.
Положення цієї статті не поширюються на тих, хто здобуває вищу освіту на денній формі навчання за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Порядок і умови проходження первинної професійної підготовки визначає Міністерство внутрішніх справ України.
Поліцейські після успішного закінчення курсу первинної професійної підготовки повертаються до органів (закладів, установ) поліції, з яких вони були направлені для проходження первинної підготовки, для подальшого проходження служби в поліції відповідно до цього Закону.
Поліцейські, відраховані з навчальних закладів, де вони проходили первинну професійну підготовку, до закінчення навчання, а також поліцейські, які після закінчення курсу первинної професійної підготовки отримали незадовільні оцінки за результатами іспитів, повертаються до органів (закладів, установ) поліції, з яких вони прибули на навчання, з подальшим звільненням зі служби в поліції.
Поліцейські, достроково відраховані з навчальних закладів, де вони проходили первинну професійну підготовку, за станом здоров'я, мають бути звільнені зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини першої статті 77 цього Закону.
Поліцейські, які достроково відраховані з навчальних закладів, де вони проходили первинну професійну підготовку, через недисциплінованість, невиконання навчального плану, небажання продовжувати або проходити навчання, а також поліцейські, які після закінчення курсу первинної професійної підготовки склали іспити і отримали незадовільні оцінки, підлягають звільненню зі служби в поліції на підставі пунктів 5 або 6 частини першої статті 77 цього Закону.
Заборонено залучати поліцейських, які не пройшли первинну професійну підготовку, до виконання повноважень поліції, допускати до роботи з інформацією з обмеженим доступом або до будь-якої діяльності, пов'язаної з використанням зброї та спеціальних засобів (крім навчальних та тренувальних занять під час проходження первинної підготовки).
Отже, положення ст. 73 Закону України "Про Національну поліцію" передбачають звільненню зі служби в поліції, у випадку дострокового відрахування з навчального закладу, за наявності таких підстав:
- недисциплінованість,
- невиконання навчального плану,
- небажання продовжувати або проходити навчання,
- після закінчення курсу первинної професійної підготовки склали іспити і отримали незадовільні оцінки.
Вказані випадки є чіткими та вичерпними.
Водночас такої підстави звільнення, яка вказана в наказі Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019 - як не подання установою, що надіслав слухача на навчання, допуску до державної таємниці, положення ст. 73 Закону України "Про Національну поліцію" не містять.
Відповідно до статті 73 Закону України "Про Національну поліцію", з метою належної організації підготовки поліцейських, вперше прийнятих на службу в Національній поліції, Наказом МВС № 105 від 16.02.2016 затверджено Положення про організацію первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції.
Згідно з розділом І Положення № 105 це Положення визначає порядок і умови проходження первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції (далі - професійна підготовка).
Поліцейські, яких вперше прийнято на службу в поліції, проходять професійну підготовку з метою набуття ними спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції, у тому числі відповідну спеціальну підготовку щодо зберігання, носіння, застосування і використання вогнепальної зброї.
Професійна підготовка проводиться на базі вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання та установ (закладів) Національної поліції, що діють для забезпечення організації відповідної спеціальної підготовки поліцейських, уперше прийнятих на службу в поліції, а також підвищення кваліфікації і перепідготовки молодшого складу поліції, проведення окремих видів службової підготовки поліцейських (далі - заклади, що здійснюють професійну підготовку).
Проходження поліцейським професійної підготовки підтверджується довідкою про закінчення первинної професійної підготовки (додаток 1), яка долучається до його особової справи.
Відповідно до п.6 розділу ІІІ Положення № 105 слухачі достроково відраховуються із закладів, що здійснюють професійну підготовку:
1) через небажання продовжувати або проходити професійну підготовку;
2) за станом здоров'я;
3) через недисциплінованість;
4) за невиконання навчального плану (отримання незадовільної оцінки під час повторного проходження проміжного контролю з навчальних дисциплін (предметів), непроходження навчальної практики або ненадання матеріалів за результатами її проходження). Повторне проходження проміжного контролю проводиться протягом десяти робочих днів після отримання незадовільної оцінки;
5) за отримання незадовільної оцінки за результатами підсумкового (вихідного) контролю;
6) у разі відсутності на заняттях більше чотирнадцяти календарних днів через хворобу або за сімейними обставинами, що підтверджується відповідним документом;
7) за вироком суду, який набрав законної сили, на підставі надісланого до закладу, що здійснює професійну підготовку, наказу про звільнення поліцейського.
Судом встановлено, що оскаржуваний наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019 прийнято відповідно до пп.4 п.6 розділу ІІІ Положення № 105 за невиконання навчального плану. В якості підстави вказано доповідну записку ОСОБА_2 від 06.08.2019 (а.с. 175), в якій в свою чергу зазначено, що Києво-Святошинським відділом поліції ГУНП в Київській області не було надано допуску позивача до державної таємниці, у зв'язку з чим позивача не було допущено 06.01.2019 року до складання іспитів.
Водночас, п.6 розділу ІІІ Положення № 105 не містить такої підстави дострокового відрахування слухача як - не надання допуску до державної таємниці.
Вказаний допуск до державної таємниці не був наданий Києво-Святошинським відділом поліції ГУНП в Київській області. Протиправні дії чи бездіяльність з боку позивача у даному випадку відсутні, та не залежали від його волі.
Отже, на переконання суду, Одеський державний університет внутрішніх справ, у виниклий ситуації з допуском ОСОБА_1 до державної таємниці, не був позбавлений права вирішити це технічне питання безпосередньо з Києво-Святошинським відділом поліції ГУНП в Київській області.
Підпункт 4 п.6 розділу ІІІ Положення № 105, на який йде посилання в оскаржуваному наказі Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019, містить таку підставу відрахування з навчального закладу як - невиконання навчального плану.
Проте, на думку суду, не надання Києво-Святошинським відділом поліції ГУНП в Київській області до Одеського державного університету внутрішніх справ допуску до державної таємниці слухача ОСОБА_1 не є невиконанням навчального плану.
При вирішенні даної справи суд також враховує залучену до матеріалів справи копію особової справи ОСОБА_1 , яка містить у тому числі позитивні характеристики ОСОБА_1 та рішення ГУНП в Київській області про прийняття ОСОБА_1 на службу та направлення на навчання до закладу МВС України, яке, до речі, не містить такого застереження як не допуск до державної таємниці (а.с. 148).
Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019 прийнято з порушенням Положення № 105 та Закону України "Про Національну поліцію".
Що стосується позовних вимог в частині оскарження наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 щодо звільнення рядового поліції ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:
1) у зв'язку із закінченням строку контракту;
2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;
3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;
4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
5) через службову невідповідність;
6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
7) за власним бажанням;
8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
9) у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;
9 1) у зв'язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;
10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Судом встановлено, що оскаржуваний наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 прийнято відповідно до п.5 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" на підставі іншого наказу Одеського державного університету внутрішніх справ № 246 о/с від 07.08.2019.
Отже, враховуючи неправомірність наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 07.08.2019 № 246 о/с, з вищезазначених підстав, не може вважатися правомірним наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 «По особовому складу» в частині звільнення позивача зі служби в поліції, прийнятий на підставі зазначеного неправомірного наказу.
Крім того, наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 прийнятий на підставі п.5 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", який передбачає припинення служби в поліції через службову невідповідність.
Визначення терміну «службова невідповідність» в Законі України «Про Національну поліцію» не має, але виходячи із змісту ст. 57 цього Закону службова невідповідність означає нездатність поліцейського за своїми особистими, діловими професійними якостями, освітнім та професійним рівнем виконувати посадові обов'язки за певною посадою, тобто, передумовою належної дисципліни є професійні, особисті та ділові якості поліцейського, які він має постійно підвищувати у відповідності до ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, дію якого поширено на поліцейських за п. 9 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 року.
При цьому, наявність достатніх повноважень для встановлення обставин дисциплінарного проступку є у осіб, які проводять службове розслідування відповідно до «Інструкції про порядок проведення службового розслідування в органах внутрішніх справ України», затвердженої наказом МДС України №230 від 12 березня 2013 року, дія якої також розповсюджена на поліцейських враховуючи положення ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, які передбачають застосування цієї Інструкції.
Під час проведення службового розслідування мають бути відібрані пояснення у особи, щодо якої воно проводиться, мають бути враховані тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо та звільнення як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Враховуючи викладене, проведення службового розслідування при звільненні поліцейського зі служби поліції через службову невідповідність, яка проявилася у порушенні службової дисципліни, є обов'язковим.
Проте матеріали особової справи ОСОБА_1 не містять матеріалів службового розслідування, отже обставини дисциплінарного проступку не встановлювалися, що є порушенням порядку звільнення позивача.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про протиправність та необґрунтованість наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 в частині звільнення рядового поліції ОСОБА_1 з 01 жовтня 2019 року за пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
В силу вимог статей 72 - 76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Однак, відповідачі не надали жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності власних рішень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення позивача на посаді, рівнозначній тій, з якої позивача було звільнено - оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції.
Щодо дати поновлення на посаді суд зазначає наступне.
Як вбачається з оскаржуваного наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 позивача звільнено з займаної посади з 01 жовтня 2019 року. Отже саме ця дата є останнім робочим днем. Вказане підтверджується і записом від 01.10.2019 № 12 в трудовій книжці позивача, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с. 105).
Вказане підтверджується також пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, де зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
За вказаних обставин, Позивач підлягає поновленню на посаді з 02 жовтня 2019 року.
Згідно з ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.233 КЗпП України.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У п.2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.4 ст. 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
Відповідно до ст.69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом Позивача, захист якого гарантований частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню ч. 7 ст. 235 КЗпП України).
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988).
Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 814/1993/16.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказано у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №201/12340/16-а(2а/201/1042/2016).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 з займаної посади з 01 жовтня 2019 року.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки № 628 від 16.09.2020 Головного управління Національної поліції в Київській області (а.с. 121), середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за серпень та вересень 2019 року становить 351,22 грн.
В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь з Головного управління Національної поліції в Київській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2019 по 01.11.2019 у розмірі 11 944,58 грн.
Проте суд задовольняє позовні вимоги в цій частині саме з 02.10.2019, тобто з наступного дня за днем звільнення.
Стосовно кінцевої дати, по яку слід обраховувати середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
В позовній заяві, що надійшла до суду 13.12.2019, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу розрахований ним по 01.11.2019.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи тривалий розгляд справи, що не пов'язаний з діями (бездіяльністю) позивача, а також положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України та Порядку № 260 щодо виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при винесенні рішення про поновлення на роботі, з метою повного захисту порушених прав та інтересів позивача, про які він просить, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог та здійснити розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу по дату ухвалення рішення суду у даній справі - 27.04.2021.
Таким чином, сума середнього заробітку позивача, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 02.10.2019 по 27.04.2021 становить 201 600,28 грн. (574 календарних дні х 351,22 грн. середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за серпень та вересень 2019 року) (суму визначено без утримання податку).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню (30 календарних днів * 351,22 грн. = 10 536,60 грн.).
Стосовно позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Позивач, крім іншого, просить стягнути з відповідача-1 Головного управління Національної поліції в Київській області моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн., спричинену незаконним звільненням позивача, тривалості душевних страждань, погіршенням емоційного, фінансового, фізичного та духовного стану, часу який знадобиться для поновлення порушених прав.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …».
Згідно частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму ВС України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови).
Проте, позивачем не зазначено, в чому саме виразились його моральні страждання, не доведено причинного зв'язку між стражданнями позивача та діями відповідача, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, не надано відповідних доказів.
Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд вважає, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018р. у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018р. у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.
Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Проте позивач не виконав свого обов'язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань у зв'язку з його незаконним звільненням, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди.
Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача-1 шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні позивача з даним позовом ним було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. за майновою вимогою про стягнення 50 000,00 грн. моральної шкоди (а.с. 71). Проте, оскільки суд відмовляє позивачу в задоволенні даної позовної вимоги судовий збір в цій частині з відповдіача-1 не стягується.
Щодо решти позовних вимог, то оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за їх подання, судовий збір з відповідачів не стягується.
Інші судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2-5, 19, 72-77, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Одеського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 07.08.2019 № 246 о/с в частині відрахування з первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції з 01.10.2019 рядового поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 492 о/с від 20.09.2019 "По особовому складу" в частині звільнення рядового поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції з 01 жовтня 2019 року за пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
4. Поновити ОСОБА_1 з 02 жовтня 2019 року на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції.
5. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.10.2019 по 27.04.2021 у розмірі 201 600,28 грн. (двісті одна тисяча шістсот гривень 28 копійок).
6. В іншій частині позову відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 02 жовтня 2019 року на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Києво-Святошинського відділу поліції та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 536,60 грн. (десять тисяч п'ятсот тридцять шість гривень 60 копійок).
Позивач: ОСОБА_1 - (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач-1: Головне управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 40108616, вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01601).
Відповідач-2: Одеський державний університет внутрішніх справ (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 08571570, вул. Успенська, буд. 1, м. Одеса, 65014).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Т.П. Балась