1/1792
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у забезпеченні позову
27 квітня 2021 року м. Київ № 420/2228/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову та додані до неї документи в адміністративній справі № 420/2228/21 за позовом
ОСОБА_1
до Одеської обласної прокуратури,
Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення про
вчинення прокурором дисциплінарного проступку,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Одеської обласної прокуратури (надалі - відповідач 1), адреса: 65026, місто Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 3, Офісу Генерального прокурора (надалі - відповідач 2), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо звернення до кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року за №07-313вих-20 на підставі висновку про результати службового розслідування стосовно прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_2 від 08 жовтня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року №10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року відкрито провадження та вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року адміністративну справу № 420/2228/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 420/2228/21 визначено суддю Клочкову Н.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийняти до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Надалі, до Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом, а саме позивач просить:
- заборонити Одеській обласній прокуратурі виконувати рішення кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року № 10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури до моменту набуття статусу остаточного судовим рішенням у справі № 420/2228/21.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що станом на дату звернення позивача до суду з цим клопотанням рішення кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року № 10дп-21 виконано Одеською обласною прокуратурою не було - позивач продовжує проходити службу на посаді прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області.
Також, позивач вказує на те, що одразу після звернення до суду з позовною заявою та призначення складу суду у справі № 420/2228/21 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про необхідність зупинення виконання рішення кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року № 10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Позивач звертає увагу, що у повідомленні від 17 лютого 2021 року було зазначено, що пунктом 26 Розділу ПІ «Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора» Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, затвердженого наказом Генерального прокурора від 04 листопада 2019 року № 266 передбачено, що копія рішення кадрової комісії вручається прокурору, стосовно якого воно прийнято, або протягом семи робочих днів надсилається йому поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
В свою чергу, позивач наголошує, що у день прийняття кадровою комісією рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури (21 січня 2021 року), його копія йому надана не була, він не отримував її поштою рекомендованим листом.
Крім того, позивач звертає увагу, що у разі ж задоволення позовних вимог ОСОБА_1 оскаржуване рішення кадрової комісії взагалі не буде підлягати виконанню.
При цьому, позивач зауважує, що відповідачем до 16 березня 2021 року ігнорувалися його звернення щодо зупинення виконання оскаржуваного рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року № 10дп-21.
Керуючись викладеним вище позивач звернувся до суду з даним адміністративними позовом.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.
У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України чітко встановлено, що Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
При цьому, з урахуванням викладених вище приписів вимог чинного законодавства України щодо подання заяви про забезпечення позову, судом було встановлено, що з аналізу заяви про забезпечення позову поданої позивачем до суду вбачається, що останній взагалі ні яким чином не обґрунтовує підстав та необхідності забезпечення позову судом шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні, позивачем взагалі не конкретизовано яким чином не вжиття судом заходів забезпечення позову може в подальшому вплинути на права позивача.
Суд звертає увагу, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача зазначає про наявність очевидних ознак протиправності рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 21 січня 2021 року №10дп-21 в частині накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Водночас, суд зауважує, що обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на ті ж самі обставини, якими обґрунтовані й власне позовні вимоги.
Суд зазначає, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах позивача про наявність очевидних ознак протиправності рішення, а також не може ґрунтуватись на тих обставинах, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, оскільки оцінку таким обставинам та доводам суд надає виключно під час розгляду справи по суті, але аж ніяк не під час вирішення питання щодо можливості вжиття заходів забезпечення позову.
З аналізу аргументів заяви поданої позивачем не вбачається будь-яких належних аргументів про те, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
В даному випадку висновок щодо очевидності протиправності оскаржуваних рішень може бути зроблений судом лише за результатами розгляду справи по суті.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді. Забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про звільнення з посади, суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Оскільки питання правомірності оскаржуваного рішення та дій уповноваженого органу щодо притягнення позивача до відповідальності та подальшого звільнення є предметом розгляду даної справи, а тому задоволення заяви позивача про забезпечення позову фактично буде розглядом позовних вимог по суті, що не відповідає призначенню правового інституту забезпечення адміністративного позову.
Крім того, суд зазначає та як вже було встановлено судом вище, що заявником не наведено достатньої обґрунтованості доводів очевидності небезпеки заподіяння шкоди їх правам та інтересам. Посилання, без належного обґрунтування, на те, що не вжиття обраного заходу забезпечення позову ускладнить ефективний захист та поновлення прав позивача, нічим не підтверджене, не є достатнім обґрунтуванням даної заяви, та не може свідчити про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову в майбутньому може призвести до неможливості поновлення прав позивача.
Також, заявником до заяви про забезпечення позову не додано належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити подальше виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав та інтересів позивача.
З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у зв'язку з відсутністю будь-якого належного обґрунтування необхідності забезпечення позову у наданій останнім заяви.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова