ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 квітня 2021 року м. Київ № 640/4485/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якій просить:
- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок призначеної пенсії;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок пенсії згідно із заявою позивача від 13.11.2019 та уточнюючою архівною довідкою від 31.10.2019 № 25-31-10/19-0 з урахуванням періоду роботи з 28.11.1988 по 08.06.1992 з дня призначення пенсії - 15.08.2019.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком, призначену 15.08.2019 з урахуванням страхового стажу в 38 років 9 місяців 20 днів. Оскільки у страховий стаж позивача не враховано період роботи з 28.11.1988 по 08.06.1992, відомості про яких надано відповідачу, ОСОБА_1 вважає свої права порушеними.
У відзиві відповідач із посиланням на норми спеціальних законів проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи про відсутність підстав для врахування довідок з органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15.08.2019 на підставі рішення відповідача № 262740001907 від 03.10.2019.
Листом від 02.10.2019 позивача повідомлено про те, що період роботи з 28.11.1988 по 08.06.1992 не враховано в стаж до надання уточнюючої довідки, оскільки в трудовій книжці назва підприємства, яке приймає на роботу, не відповідає назві підприємства на печатці, яке звільняє.
У подальшому позивачем отримано від правонаступника підприємства, в якому працював, архівну довідку № 25-31-10/19-0 від 31.10.2019 (довідка), в якій зазначено, що ОСОБА_1 наказом № 51-к від 28.11.1988 призначено на посаду юрисконсульта з 28.11.1988 у Виробниче геологічне об'єднання «Ворошиловградгеологія», а наказом № 34-к від 05.06.1992 позивача звільнено з 08.06.1992.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 , із доданою довідкою, ГУ ПФУ в м. Києві відмовило у перерахунку пенсії, оскільки така довідка видана підприємством, яке знаходиться на території, яка не контролюється українською владою, натомість не приймається, як документ для перерахунку пенсії.
Не погоджуючись із діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом
До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв (ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
За змістом ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок № 637).
Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п. 3 Порядку № 637).
У матеріалах справи наявні копїі трудової книжки ОСОБА_1 . Як вже зазначалось, з 28.11.1988 позивача прийнято на посаду юрисконсульта об'єднання «Ворошиловградгеологія».
З 01.07.1990 згадане об'єднання перейменоване на ВГО «Луганськгеологія», а з 27.11.1991 - на Державне геологічне підприємство «Луганськгеологія».
За змістом запису від 08.06.1992 позивача звільнено з посади юрисконсульта, про що розписався начальник відділу кадрів, та проставлено печатку об'єднання «Ворошиловградгеологія».
Оскільки станом на 08.06.1992 підприємство мало найменування Державне геологічне підприємство «Луганськгеологія», відповідач і відмовив у призначенні пенсії з урахуванням спірного стажу.
Водночас, на підтвердження такого стажу, позивачем отримано довідку, якою наведені в трудовій книжці відомості підтверджуються.
Неприйняття згаданої довідки вмотивовано посиланням на розпорядження КМУ № 1085 від 07.11.2014 та постанову КМУ № 595 від 07.11.2014 із зазначенням про неможливість врахування довідок від установ, діючих на непідконтрольній території.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
За змістом ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
З аналізу вищевикладених норм права суд приходить до висновку, що з метою захисту прав і свобод громадян України органи державної влади України мають право враховувати і документи, видані незаконними органами, підприємствами, їх посадовими особами.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, § 45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, на думку суду, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною рішенні від 02.10.2018 у справі № 569/14531/16-а.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що наявна в трудовій книжці інформація про страховий стаж позивача у період з 28.11.1988 по 08.06.1992 підтверджується архівною довідкою № 25-31-10/19-0 від 31.10.2019, яка має братися до уваги відповідачем як належний доказ, відтак, відмова у перерахунку на цій підставі не відповідає принципам належного урядування, оскільки порушує права позивача, апелюючи до формальних підстав.
Зважаючи на викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення як громадянину, яка працювала на роботах зі шкідливими умовами праці.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол), Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Крістіан Мюллер проти Австрії» від 16.12.1974 надано позицію щодо застосування статті 1 Першого протоколу, згідно якої, обов'язок робити внесок у систему соціального забезпечення може, за певних обставин, надати право власності на активи, які використовуються для виплати пенсій.
Таким чином, право особи на пенсію є майном у розумінні Першого протоколу, якого особа може бути позбавлена лише за обґрунтованою необхідністю в інтересах суспільства.
Необхідність позбавлення позивача права власності, у тому числі на частину пенсії, повинна бути обґрунтованою не лише наявністю суспільного інтересу, а й можливістю діяти всупереч Конституції України заради задоволення такого інтересу. За відсутності підстав для порушення права особи на мирне володіння своїм майном, суд оцінює дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві як невиправдані та протиправні в частині відмови в урахуванні архівної довідки з підстав видачі їх органом, який знаходиться на непідконтрольній території.
Розглядаючи можливість виплати ненарахованої пенсії за минулий час, суд звертає увагу на ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За висновком суду, суми пенсії недоотримані позивачем з вини ГУ ПФУ в м. Києві, наслідком чого є обов'язок останнього виплатити відповідні суми за минулий час без обмеження будь-яким строком, ураховуючи компенсацію втрати частини доходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи недоведеність відповідачем правомірності підстав неврахування архівної довідки на підтвердження трудового стажу для перерахунку пенсії позивачу, зважаючи на вищенаведені висновки, суд убачає підстави для задоволення позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням архівної довідки № 25-31-10/19-0 від 31.10.2019 та зарахуванням трудового стажу в період з 28.11.1988 по 08.06.1992.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з дати призначення пенсії - 15.08.2019, з урахуванням трудового стажу в період з 28.11.1988 по 08.06.1992, який підтверджується архівною довідкою № 25-31-10/19-0 від 31.10.2019.
4. Стягнути витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 у розмірі 840,80 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16 код ЄДРПОУ: 42098368).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко