Провадження № 11-кп/821/149/21 Справа № 693/849/20 Категорія: ч.2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
27 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі: прокурора обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_7
захисника потерпілого представника потерпілого ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Жашківського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Скибин, Жашківського району, Черкаської області, неодружений, непрацюючий, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, раніше не судимий,
визнаний винуватим та засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання - 4 /чотири/ роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.
Згідно п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Враховано у строк відбування покарання період перебування під вартою з 14.07.2020 року по 06.11.2020 року.
Процесуальні витрати у справі за проведення експертиз у розмірі 6 538 грн. стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави.
Продовжено до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави.
Вирішено долю речових доказів,
Згідно вироку 12 липня 2020 року близько 17 години 50 хвилин ОСОБА_7 керуючи автомобілем «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись в напрямку м. Жашків по вулиці Шевченка, с. Червоний Кут, Жашківського району, Черкаської області, у порушення вимог пунктів 2.3.б), 2.9.а), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, не будучи уважним, не врахувавши дорожньої обстановки, не вибравши безпечну швидкість руху допустив виїзд на праве узбіччя з подальшим заносом керованого ним автомобіля та допустив наїзд на велосипедистів ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які рухались в попутному з автомобілем напрямку по лівому узбіччю.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми, яка супроводжувалась забійними ранами голови, саднами тулуба і кінцівок, переломом верхньогрудного відділу хребта з розривом спинного мозку та його оболонок, множинними двобічними переломами ребер і розривами печінки з внутрішньою кровотечею, крововиливами під м'які мозкові оболонки, які відповідно до висновку експерта відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя. Вказані тілесні ушкодження, як поєднана травма мають прямий причинний зв'язок з настанням смерті.
ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді синця лоба, невеликої субдуральної гематоми правої лобно-скроневої ділянки, невеликого субарахноїдального крововиливу, забійної рани лівої п'яти, закритого перелому тазової кістки зліва, які відповідно до висновку експерта виникли від дії тупих твердих предметів, цілком можливо при дорожньо-транспортній пригоді і відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілій ОСОБА_12 та спричинення потерпілій ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_9 ставиться питання про необхідність скасування вирокуЖашківського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року, стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення особі обвинуваченого внаслідок м'якості та необхідності постановлення нового вироку, яким необхідно засудити ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 8 /восьми/ років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, строком на 3 роки.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги потерпілий ОСОБА_9 зазначив про те, що оскаржуваний вирок, на його думку, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки, не ґрунтується на нормах законодавства.
Так, у судовому засіданні ОСОБА_7 свою провину визнав в повному обсязі та зазначив, що рухався зі швидкістю 80 км. на годину в межах населеного пункту, автомобіль у повороті почало заносити та під час заносу відчув удар, потерпілих він не бачив, взагалі, до того як вийшов з автомобіля після пригоди. У тексті вироку вказана інша послідовність подій відмінна від пояснень, які надав ОСОБА_7 у судовому засіданні «по дорозі до с. Червоний Кут проходив затяжний поворот та відчув якийсь удар, після чого машину почало заносити та він втратив керування. Коли він побачив велосипедистів, то вже не міг нічого зробити. Після того як машина зупинилась у кюветі він вийшов на дорогу та побачив, що на дорозі лежать велосипеди та жінка з дівчинкою». В матеріалах наявна також копія допиту підозрюваного від 01 серпня 2020 року в якій він також вказує, що не бачив потерпілих до того як автомобіль повністю зупинився.
Апелянт зазначив, що злочин вчинений щодо двох осіб. Слідством встановлено, що одна особа загинула, а інша малолітня особа отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, що знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з діями ОСОБА_7 .. Крім того, злочин, передбачений ст.286 КК України, належить до злочинів проти безпеки руху, тому у даному випадку питання покарання стосується не лише інтересів потерпілих, а й усіх учасників дорожнього руху.
Крім того, ОСОБА_7 рухався в населеному пункті зі швидкістю, яка перевищує граничний розмір встановлений Правилами дорожнього руху України та в небезпечному повороті з асфальтно-бетонним покриттям, як вказано в протоколі огляду місця події. Відповідно до вищевказаного, судом при ухваленні вироку належним чином не враховано характер, обсяг та наслідки допущених порушень Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння, що взагалі являється обтяжуючою обставиною. Зазвичай суди у таких випадках ухвалюють вироки в яких визначене майже максимальне покарання передбачене санкцією статті.
Крім того, при постановленні вироку судом першої інстанції, не врахована позиція потерпілого, оскільки коли йому було надано можливість висловити свою позицію, то він вказав, що у сукупності всіх факторів вважає, що до підсудного ОСОБА_7 потрібно застосувати максимальне покарання, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, але сторона обвинувачення, зокрема прокурор ОСОБА_6 попросив застосувати міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. Потерпілий вважає, що прокурор ОСОБА_6 розумів, коли просив таке покарання для ОСОБА_7 , що судом буде застосовано ст. 75 КК України, так як законодавством передбачена така можливість при призначенні покарання менше 5 років позбавлення волі.
Апелянт зазначив про те, що на його думку, таку особу необхідно ізолювати від суспільства.
Також апелянт зазначив про те, що йому не зрозуміло, ким ОСОБА_7 характеризується позитивно з його місця проживання. Як потерпілому відомо, односельці вважають його неадекватною людиною та якби не кошти батьків останній уже притягувався б неодноразово до кримінальної відповідальності.
На думку апелянта, у вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 , однобічно висвітлено як ОСОБА_7 критично відноситься до вчиненого та як щиро кається.
Також потерпілий наголошує на тому, що місцевим судом, крім вищевказаного, залишено поза увагою вимоги п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якого призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Саме особу винного було враховано судом упереджено, в реєстрі судових рішень наявна ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 357/7235/16-к від 23 грудня 2016 року, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим.
Також у реєстрі судових рішень наявна Постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 357/1820/20 щодо розгляду справи про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП. Тоді його о 03.16 год. 14 лютого 2020 року зупинили працівники поліції та виявили у ОСОБА_7 алкогольне сп'яніння 0,69 проміле, але суд не притягнув до відповідальності останнього, так як у ОСОБА_7 дуже багато раз, 5-6 брали заміри на пристрій «Драгер».
Потерпілий зазначає про те, що виникає резонне питання, скільки ще порушень чи злочинів повинен вчинити ОСОБА_7 , щоб йому дійсно суд призначив справедливе покарання.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно вимог ст.ст.50, 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання, має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даними про особу винного.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року, при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а і характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, а також обставини, які пом'якшують, обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку при призначенні покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Підсумовуючи вищевикладене, апелянт зазначив про те, що можна достовірно стверджувати, що за таких обставин, звільняючи обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням та іспитовим строком, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 413 КПК України є підставою для його скасування.
Крім цього, таке неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК України) призвело і до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення особі обвинуваченого внаслідок м'якості і є підставою для скасування вироку відповідно до ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, ставить питання про необхідність скасування вироку Жашківського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року, стосовно ОСОБА_7 у зв'язку з невідповідністю покарання тяжкості злочину і особі засудженого внаслідок м'якості та необхідність постановлення нового вироку, яким необхідно визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 4 /чотирьох/ років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Також прокурор просив під час апеляційного розгляду повторно дослідити характеризуючи документи щодо ОСОБА_7 .. У решті прокурор просив оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначив, що відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції закону з урахуванням ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому покарання має бути достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України, реалізуючи, таким чином, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Прокурор вважає, що суд першої інстанції при винесенні вироку обвинуваченому необґрунтовано вирішив, що виправлення останнього можливе із застосуванням ст. 75 КК України.
Зокрема, суд першої інстанції дійшов хибного переконання, що звільнення від відбування основного покарання та застосування іспитового строку, буде цілком достатнім для виправлення винного.
Обґрунтовуючи свій висновок про доцільність такого покарання, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував, що кримінальне правопорушення вчинено за такої обтяжуючої обставини, як перебування у стані алкогольного сп'яніння, а також характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а саме смерть молодої особи, наслідки, які є незворотними та невиправними.
Таким чином, на думку прокурора, судом не в повній мірі враховані положення статей 3 і 27 Конституції України про те, що людина, її життя, здоров'я і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
За таких умов звільнення від відбування покарання, явно не буде сприяти досягненню основної мети покарання, а саме виправленню ОСОБА_7 ..
Прояв гуманності та поблажливості до засудженого, враховуючи тяжкість наслідків злочину, є необґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який просив задовольнити його апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав, а при вирішенні долі апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_9 покладався на розсуд суду, думку потерпілого ОСОБА_9 та його представника - адвоката ОСОБА_10 , які просили задовольнити апеляційну скаргу потерпілого із вказаних у ній мотивів, апри вирішенні долі апеляційної скарги прокурора покладались на розсуд суду, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляцій потерпілого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні, вважаючи рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Так, висновок суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується всією сукупністю досліджених судом доказів, які в судовому засіданні належним чином перевірено та оцінено, відповідно до вимог ст.374 КПК України і приведені у вироку, не викликають сумнівів у своїй достовірності, а скоєне ОСОБА_7 кримінальне правопорушення правильно кваліфіковано за ч.2 ст. 286 КК України.
Крім того, висновок місцевого суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду в апеляційному порядку не заперечується, а тому, відповідно до ст.404 КПК України апеляційним судом не переглядається.
Разом з цим, доводи апеляційних скарг потерпілого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості, ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і є слушними.
Так, статтею 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно ст.374 КПК України, суд у мотивувальній частині вироку зобов'язаний належним чином мотивувати своє рішення у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
В п.4 ч. 1 ст.409 КПК України зазначено, що підставою для скасування або зміни вироку суду є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 , вказані вимоги закону належним чином не виконав.
Як видно з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_7 , місцевий суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, характеризується добре, злочин є тяжким. До обставин, передбачених ст.66 КК України, що пом'якшують покарання, судом було віднесене щире каяття обвинуваченого. В якості обтяжуючої покарання обвинуваченого ОСОБА_7 обставини, згідно ст.67 КК України судом було віднесене, вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_7 було призначено судом першої інстанції за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 /чотири/ роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки та звільнено від відбування основного покарання із застосуванням ст.75 КК України.
Однак судом на обґрунтування прийнятого рішення, на думку суду апеляційної інстанції, не наведено у вироку переконливих доводів, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та впливають на пом'якшення покарання та які є підставами для звільнення від відбування покарання.
Зазначені висновки суперечать матеріалам кримінального провадження, оскільки суд першої інстанції звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, належним чином не оцінив і не врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Так, обґрунтовуючи свій висновок про доцільність такого покарання, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував, що кримінальне правопорушення вчинено за такої обтяжуючої обставини, як перебування у стані алкогольного сп'яніння, а також характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а саме смерть молодої особи, наслідки, які є незворотними та невиправними.
При таких обставинах, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, застосування місцевим судом ст.75 КК України до основного покарання - є недоцільним та не вмотивованим.
Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що призначене судом покарання за своїм розміром, навіть з врахуванням особи обвинуваченого, обставин, наведених у вироку, є явно несправедливим через м'якість, та необґрунтованим звільненням обвинуваченого від відбування покарання, оскільки призначене судом покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з викладеного та частково погоджуючись з доводами, наведеними в апеляційних скаргах потерпілого ОСОБА_9 та прокурора, колегія суддів вважає необхідним скасувати вирок в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, на підставі п.2 ч.1 ст.420 КПК України, у зв'язку з м'якістю призначеного покарання та неправильним звільненням обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання.
При визначенні виду і розміру покарання ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке носить характер грубого порушення ПДР, що він скоїв з необережності тяжкий злочин, а також ступінь тяжкості наслідків, що настали, а саме смерть молодої особи, наслідки, які є незворотними та невиправними, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, вперше притягається до кримінальної відповідальності. Наявність обставини, яка відповідно до ст.66 КК України, пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - щире каяття. Наявність обставини, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції враховує позицію потерпілого ОСОБА_9 , який просив призначити ОСОБА_7 максимальне покарання, передбачене ч.2 ст.286 КК України, у виді реального позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді реального позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами. На думку колегії суддів, саме таке покарання буде справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження скоєння ним нових злочинів.
При цьому, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.ст. 69, 75 КК України, колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , з ухваленням нового вироку суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 419, п.2 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Жашківського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року, в частині призначення покарання стосовно ОСОБА_7 - скасуватиз підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Постановити в цій частині новий обвинувальний вирок за ч.2 статті 286 КК України стосовно ОСОБА_7 .
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначити йому покарання у виді 6 /шести/ років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 /три/ роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши у строк відбутого покарання, час його перебування під вартою з 14.07.2020 по 06.11.2020 року, включно.
У решті вирок Жашківського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Копія вироку після проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Вирок суду вступає в законну силу з моменту його проголошення апеляційним судом, та дані судові рішення можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_7 - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.
Головуючий:
Судді: