Справа № 592/2571/18 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/451/21 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Розбій
20 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргамиобвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 березня 2020 року у відношенні ОСОБА_7 , -
Зазначеним вироком,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ, Харківської області, громадянина України, не працюючого, не одруженого, не зареєстрованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
1) вироком Зарічного районного суду м. Суми від 21.11.2000 року за ст. 81 ч.2, 86 ч.2, 89 ч. 1, 142 ч.2 КК України до застосування мір виховного характеру і направленого у загальноосвітню школу реабілітації строком на 3 роки;
2) вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13.05.2003 року за ст. 185 ч.2, 185 ч. З, 69, 70 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць;
3) вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13.10.2004 року за ст. 186 ч. 2 КК України до позбавлення волі строком 4 роки і постановою Першотравневого районного суду Харківської області у порядку ст. 107 КК України 03.10.2006 року умовно-достроково звільненого, не відбутий строк 1 рік 10 місяців 6 днів відбув за місцем мешкання;
4) вироком Зарічного районного суду м. Суми від 03.10.2007 року за ст. 125 ч. 2, 162 ч.І, 185 ч.2, 70 ч.І, 71 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків приєднано невідбуту частину покарання вироком цього ж суду від 13.10.2004 року у виді 1 року позбавлення волі і остаточне призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, звільненого Крюковським районним судом м. Кременчуг, Полтавської області 16.06.2010 року за ст. 81 КК України - умовно-дострокове звільнення, невідбута частина покарання -10 місяців 20 днів за місцем мешкання;
5) вироком Зарічного районного суду м. Суми від 27.02.2012 року за ч. 1 ст. 190 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць, звільненого Крюковським районним судом м. Кременчуг, Полтавської області 19.10.2012 року за ст. 81 КК України - умовно-дострокове звільнення, невідбута частина покарання - 1 місяць 24 дня відбув за місцем мешкання;
6) вироком Зарічного районного суду м.Суми від 18.06.2014 року за ст. 125 ч.2 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.,
7) вироком Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2014 року за ч.1 ст.187, ч.1ст.357, 70, ч.4 ст.70 КК України на строк три роки, -,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України та призначено йому покарання:
за ч.2 ст. 186 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі;
за ч.2 ст. 187 КК України у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією майна, окрім житла.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання ОСОБА_7 шляхом поглинення менш суворого покарання більш сувороим у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією майна, окрім житла.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 встановлено обчислювати з часу приведення вироку у виконання.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.
Вироком встановлено, що 02.05.2017 року близько 23.30 год. ОСОБА_7 , рухаючись по вул. І. Сірка у м. Суми і проходячи неподалік будинку №21 звернув увагу на ОСОБА_9 , який рухався в напрямку вказаного будинку та перебував у стані алкогольного сп'яніння. У цей час у ОСОБА_7 виник злочинний намір заволодіти будь-яким майном ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді завдання матеріальної шкоди іншій особі, тобто діючи з прямим умислом та корисловою метою відкритого викрадення чужого майна, ОСОБА_7 бажаючи відкрито заволодіти майном ОСОБА_9 , усвідомлюючи те, що його неправомірні злочинні дії відносно нього не будуть припинені в силу його стану алкогольного сп'яніння, забезпечивши таким чином вигідну для себе поведінку потерпілого, діючи повторно, підійшов ззаду до потерпілого. Почувши кроки позаду, ОСОБА_9 озирнувся, побачивши ОСОБА_7 , який в цей час наніс один удар лівою рукою в ділянку правої скроні ОСОБА_9 , спричинивши останньому фізичний біль. Не втримавшись на ногах від удару, ОСОБА_9 впав на землю обличчям до низу. Після чого, утримуючи деякий час ОСОБА_9 на землі, ОСОБА_7 обшукуючи одяг потерпілого відкрито викрав з правої задньої кишені штанів чоловіче портмоне з вмістом в ньому грошей в сумі 3500 грн., з передньої кишені штанів мобільний телефон Lenovo А1000 та з нагрудної кишені сорочки посвідчення учасника бойових дій на ім'я ОСОБА_9 , чим спричинив матеріальних збиткі потерпілому на загальну суму 4867 грн., з яких вартість мобільного телефону Lenovo А1000 згідно висновку товарознавчої експертизи №19/9-3/662е від 28.02.2018 складає 1367 грн., гроші в розмірі 3500 грн. Тримаючи викрадене майно при собі, ОСОБА_7 з місця скоєння злочину зник та у подальшому викраденим розпорядився на власний розсуд.
Не зупиняючись на скоєному, 07.07.2017 року близько 19.30 год. ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння знаходився за місцем свого тимчасового мешкання у будинку АДРЕСА_2 . Зайшовши до будинку, ОСОБА_7 звернув увагу на ОСОБА_10 , яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння та спала на дивані в кімнаті, та якої на пальцях рук одягнути каблучки. Побачивши каблучки, у ОСОБА_7 виник злочинний намір заволодіти вказаними каблучками.
Реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді завдання матеріальної шкоди іншій особі, тобто діючи, повторно, з прямим умислом та корисловию метою відкритого викрадення чужого майна, бажаючи відкрито викрасти майно ОСОБА_10 , підйшов до дивану, на якому спала остання та наніс удар в ділянку обличчя, від чого потерпіла відчула фізичний біль, прокинулась та підвелася з дивану. Після чого, утримуючи ОСОБА_10 дякий час у кімнаті будинку, не звертаючи уваги на її прохання про припинення неправомірних дій, ОСОБА_7 наніс удар в ділянку тулуба, спричинивши ОСОБА_10 фізичного болю та наказав їй зняти з себе каблучки та покласти їх на папір, який ОСОБА_7 тримав в руці та подав до потерпілої. Розуміючи, що неправомірні дії ОСОБА_7 відносно неї не будуть припинені та для уникнення подальшого її побиття, ОСОБА_10 зняла з руки каблучки та передала їх ОСОБА_7 , поклавши на його вимогу на папір. Своїими умисними протиправними діями, які виразилися у незаконному відкритому заволодінні чужим майном, ОСОБА_7 спричинив матеріального збитку ОСОБА_10 згідно висновку товарознавчої експертизи №19/119/9-3/244е від 29.01.2018 обручка плоскої обкатки у вигляді чайки, золото 585 проби, вага дорогоцінного металу у виробі 2,35 грама - 1382,81 грн., обручка із золота 585 проби, вага дорогоцінного металу у виробі 1,7 грама - 1000,33 грн., а всього на загальну суму 2383,14 грн. Тримаючи викраде майно при собі, ОСОБА_7 з місця скоєння злочину зник та у подальшому викраденим розпорядився на власний розсуд.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 09.08.2017 року близько 22.30 год. ОСОБА_7 рухався по вул. Черновола у м. Суми і проходячи неподалік перехрестя вул. Першотравнева та вул. Черновола звернув увагу на ОСОБА_11 , яка рухалась в напрямку вказаного перехрестя та тримала в руці мобільний телефон «Xiomi Redmi 4A». Побачивши мобільний телефон, у ОСОБА_7 виник умисел на заволодіння цим мобільним телефоном. Реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, діючи з прямим умислом та корисловою метою відкритого викрадення чужоого майна, ОСОБА_7 усвідомлюючи те, що його неправомірні злочинні дії відносно жінки не будуть припинені в силу її статі, забезпечивши таким чином чином вигідну для себе поведінку потерпілої, підйшов ззаду та наніс удар в ділянку голови. Не втримавшись на ногах від удару, ОСОБА_11 впала на землю на бік, продовжуючи тримати свій мобільний телефон в руці та почала голосно кричати, звати на допомогу, намагалася відбити від себе нападника, наносивши удари в нижню ділянку його тулуба. ОСОБА_7 для припинення активних дій потерпілої звільнитися, продовжуючи свої злочинні дії відносно ОСОБА_11 продовжив наносити удари рукою в ділянку голови, завдавши останній тілесні ушкодження відповідно висновку судово-медичної експертизи №159 від 28.02.2018 у вигляді «ЗЧМТ. Струсу головного мозку. Забійних ран лобної ділянку праворуч, виличної ділянки зліва. Крововиливу м'яких тканин обличчя. Садна губ, грудної клітини справа, ключиці». Тілесні ушкодження голови обличчя кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, ушкодження тулубу кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Після чого, утримуючи деякий час ОСОБА_11 на землі, не звертаючи уваги на її крики про допомогу та прохання припинення неправомірних дій, ОСОБА_7 вихопив з руки ОСОБА_11 мобільний телефон «Xiomi Redmi 4A» вартістю відповідно до висновку товарознавчої експертизи №19/119/9-3/244е від 29.01.2018 року розміром 2906,33 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить оскаржуваний вирок змінити, закрити кримінальне провадження за ч.2 ст. 187 КК України та пом'якшити призначене покарання за ч.2 ст. 186 КК України.
Вказує, що не згоден з вироком в частині засудження за ч.2 ст. 187 КК України, оскільки не вчиняв розбій, чому потерпіла його оговорює, йому не зрозуміло.
Можливо, на думку обвинуваченого, потерпіла не змогла в тій ситуації розгледіти нападника, можливо він на нього схожий.
Крім того, зазначає, що суд не прийняв покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які підтвердили його алібі, наголошували що на час вчинення злочину він знаходився разом зі свідками.
Також зазначає. що просив суд витребувати графіки телефонних розмов, проте суд відмовив.
Також зазначає, що в січні 2018 року, його викликали як свідка до райвідділка на 11 годину і до 18 години нікуди не випускали, знаходився під наглядом працівників поліції, а потім з ним провели впізнання.
При цьому майна потерпілої в нього не знайшли, телефон був знайдений на кладовищі.
Зазначає, що все майно він здавав в ломбард і незрозуміло навіщо заволодівати майном щоб потім його викинути поряд з місцем події.
Також просить пом'якшити призначене покарання за ч.2 ст. 186 КК України, вказує що має постійне місце проживання, має дитину та матір.
Офіційно не працює, оскільки треба постійно ходити до суду, має намір виправитись, тривалий час злочини не вчиняє.
В апеляційній скарзі захисник просить оскаржуваний вирок скасувати в частині засудження за ч.2 ст. 187 КК України та закрити кримінальне провадження в цій частині, в іншій частині пом'якшити призначене обвинуваченому покарання за ч.2 ст. 186 КК України, змінивши вирок.
Вказує, що обвинувачений весь час дотримувався однієї позиції, визнавав вину за ч.2 ст. 186 КК України та заперечував причетність до розбою.
Зазначає. що ще в період досудового розслідування обвинувачений заявляв слідчому клопотання про витребування у оператора мобільного зв'язку інформацію про його місцезнаходження в день події проте слідчий відмовив у задоволенні.
Суд першої інстанції своєю ухвалою таке клопотання задовольнив своєю ухвалою, проте відповідна інформація не була надана.
Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 повністю спростували обвинувачення за ч.2 ст. 187 КК України, заявили в суді про те, що були з обвинуваченим в одній компанії в день події, проте суд критично поставився до їх показань.
Вважає протокол пред'явлення особи до впізнання недопустимим доказом, оскільки було порушено право на захист, а статисти не відповідали вимогам ст. 228 КПК України.
Потерпіла впізнала обвинуваченого аж через півроку після вчинення на неї нападу.
При цьому, обвинувачений перебував у приміщенні поліції 16.01.2018 року з 11 години, а впізнання було проведено о 18 годині 20 хвилин. Весь цей час покинути приміщення поліції обвинувачений не міг, не міг скористатися телефоном, таким чином він був фактично затриманий.
Також апелянт зазначає, що потерпіла перед впізнанням зазначала прекмети нападник по різному, вказувала що у нападника прямий ніс, русе волосся.
Крім того, в протоколі огляду місця події зазначено, що був вилучений фрагмент сліду підошви взуття, проте взуття обвинуваченого не вилучалося, обшук не проводився.
Просить врахувати щире каяття за епізодами ч.2 ст. 186 КК України, а також активне сприяння розкриттю злочинів, відшкодування збитків потерпілим, наявність на утриманні неповнолітньої дитини , позитивну поведінку тривалий час.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали свої апеляційні скарги, прокурора, який заперечував проти апеляційних скарг, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Сторона захисту не оспорює фактичні обставини справи, встановлені судом за епізодами грабежу, а тому ці обставини колегією суддів не переглядаються.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому порядку і безпосередньо досліджених судом, яким дана належна оцінка, зокрема показами потерпілої ОСОБА_11 .
Покази потерпілої є логічними, послідовними та несуперечливими.
Також суд першої інстанції дослідив та врахував відомості що зафіксовані в протоколі пред'явлення особи для впізнання та відеозапису від 16.01.2018 року, згідно яких потерпіла ОСОБА_11 перед початком впізнання розповіла учасникам за якими признаками вона буде впізнавати особу, який здійснив на неї напад, а саме: його невеликий для чоловіка зріст (170-172 см), плотної статури, коротку зачіску русявого кольору з відкритим лобом і при пред'явленні 4 осіб, вона впевнено назвала особу від номером 1, яким назвався ОСОБА_7 (т.2, а.с.109-113)
Аналогічні покази потерпіла надала в суді першої інстанції, стверджувала, що саме ОСОБА_7 вчинив злочинні дії щодо неї, а саме розбійний напад, заволодів її майном.
Вказане підтверджується і відомостями, які містяться у протоколі слідчого експерименту від 11.03.2018 року, згідно якого потерпіла надала аналогічні покази, які не відрізнялися від показів у судовому засіданні, всі удари які були нею вказані відобразилися і у медичній документації, що свідчить про послідовність та логічність, правдивість її показів та зафіксовано у протоколі (т.2, а.с. 129-135).
Згідно висновків експерта №187 від 13.03.2018 року надані підсумки після проведення слідчого експерименту, за яким визначено, що тілесні ушкодження утворилися у потерпілої від дії тупих предметів, про що свідчить їх характер. Ушкодження голови та обличчя могли утворитися при нанесенні ударів кулаками, як було продемонстровано потерпілою під час проведення слідчого експерименту. Механізм утворення ушкоджень тулубу не був продемонстрований потерпілою під час проведення слідчого експерименту (т.2, а.с.136).
При цьому сам обвинувачений в суді висував свою версію подій, заявляв, що розбій не вчиняв, на час злочину знаходився зі знайомими в іншому місці.
Судом першої інстанції перевірена така версія обвинуваченого, та була повністю спростована.
За клопотанням сторони захисту в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Суд першої інстанції надав критичну оцінку показам вказаних свідків та зазначив у вироку, що свідки у судовому засіданні давали протилежні в деяких деталях покази, а саме: ОСОБА_13 пояснила, що спиртні напої пили всі разом і ОСОБА_12 також, але остання заперечувала вживання спиртних напоїв, стосовно дати повернення з с. Бездрик, ОСОБА_12 казала, що повернулися 11 серпня 2017 року, а ОСОБА_13 10 серпня 2017 року. Крім того, не запам'ятали адреси, де розташований будинок, не вказали імен сусідів, які приходили до них, що позбавляє можливості пересвідчитися у їх поясненнях.
При цьому обвинувачений не наполягав на виклику в якості свідка господаря будинку с. Бездрик, який надав їм будинок для відпочинку на підтвердження даного факту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з такою позицією суду першої інстанції, оскільки з вказаних судом відомостей дійсно вбачається суперечливість наданих показів, при цьому потерпіла ОСОБА_11 надала логічні, несуперечливі покази, які повністю узгоджуються з іншими доказами, дослідженими в суді першої інстанції.
Будь яких відомостей, які б свідчили про неправдивість свідчень потерпілої, обвинувачений та його захисник не наводять.
В суді апеляційної інстанції, сторона захисту про повторний допит вказаних свідків чи потерпілої не заявляла.
Також суд дослідив інші докази сторони обвинувачення, зокрема протокол прийняття заяви про вчинене правопорушення, висновок експерта 19/119/9-3/244е від 29.01.2018 року, протокол огляду місця події від 09.08.2017 року, які є належними та допустимими та надав їм належну оцінку.
Таким чином дослідивши всі зібрані докази, суд першої інстанції прийшов до цілком правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
Окрім іншого, встановлені фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що суд також правильно визначив кваліфікацію дій обвинуваченого - за ч.2 ст. 187 КК України - а саме напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, тобто вчинив розбій, кваліфікуючою ознакою якого є вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.
Апеляційні скарги сторони захисту містить посилання на недопустимість деяких доказів, досліджених судом першої інстанції, зокрема протоколу пред'явлення особи для впізнання від 16.01.2018 року, оскільки вказана процесуальна дія була проведена без захисника, а ОСОБА_7 був фактично затриманий та не міг вільно пересуватися та покинути відділ поліції, був викликаний як свідок.
Колегія суддів вважає такі доводи необгрунтованими з огляду на наступне.
Недопустимість доказів регламентовано ст.87 КПК України, де вказано, що недопустими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міждународними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини та вказаний вичерпний перелік істотних порушень прав людини і основоположних свобод.
Вказана процесуальна дія була проведена у відповідності з вимогами ст.228 КПК України і під час якої слідчим були проведені дії, спрямовані на впізнання потерпілою особи, яка здійснила на неї напад, а саме перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий з'ясував, чи може потерпіла впізнати особу, опитав про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що був складений протокол, приймали участь поняті.
Крім того, були виконані вимоги ч.2 ст.228 КПК України, де пред'явилось 4 особи, тобто принцип вірогідності був повністю дотриманий.
Ознаки і прикмети, які були вказані потерпілою ОСОБА_11 співпали з ознаками обвинуваченого ОСОБА_7 та його статурою.
При пред'явленні впізнання ОСОБА_11 не мав статусу підозрюваного і при проведенні впізнання не було істотних порушень його прав та свободи.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 знаходився в райвідділі поліції з 11 години до 18 години в день впізнання також відкидаються колегією суддів, як непідтверджені.
Жодних відомостей, які б підтверджували факт затримання ОСОБА_14 16 січня 2018 року сторона захисту не надала.
Не містять таких даних і матеріали кримінального провадження.
Крім того, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції обвинувачений не заявляв про те, що до нього застосовувались недозволені методи ведення слідства.
Про проведення відповідної перевірки обвинувачений не клопотав.
Таким чином ознак недопустимості вказані докази не містять.
Що стосується доводів захисника та обвинуваченого про неповноту судового розгляду, з приводу заявленого клопотання захисника до суду про надання тимчасового доступу до інформації про знаходження мобільного телефону 09.08.2017 року о 22 годині 30 хвили, колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно таке клопотання заявлялось стороною захисту 15 березня 2018 році, в той час коли судовий розгляд здійснювався під головуванням судді ОСОБА_15 .
Проте в подальшому склад суду змінився, і судовий розгляд проводився спочатку суддею ОСОБА_1 .
21 березня 2019 року захисник ОСОБА_8 повідомила суд про те що має клопотання, зачитала його суть, проте за погодженням зі всіма сторонами, зокрема із захисником ОСОБА_8 було вирішено вважати клопотання передчасним, суд повідомив захиснику про її процесуальне право звернутися з відповідним клопотанням після встановлення обсягу дослідження доказів у справі.
Після вказаного судового засідання та перед переходом судом до стадії судових дебатів, захисник клопотань не заявляла.
Вказані обставини підтвердила захисник ОСОБА_8 і в суді апеляційної інстанції, повідомила що повторно клопотання не заявляла, по суті суд не відмовляв у його задоволенні.
Крім того в матеріалах кримінального провадження міститься постанова слідчого, згідно якої слідчий відмовив ОСОБА_7 у зверненні до суду з клопотанням про тимчаовий доступ до інформації операторів мобільного зв'язку, оскільки приналежність вказаного ОСОБА_7 у клопотанні номеру телефону не доведена, а тому не може підтверджувати або встановлювати місцезнаходження ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає наявність порушень з боку суду першої інстанції в цій частині, зокрема неповноти судового розгляду.
Також належить зазначити, що колегія суддів здійснює апеляційний перегляд оскаржуваного вироку в межах апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника, які будь-яких клопотань про повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції не заявляли, а отже суд апеляційної інстанції лише надає свою оцінку та висловлює своє ставлення щодо вже досліджених судом першої інстанції доказів.
Отже, враховуючи, що при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 місцевим судом були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, а також з урахуванням того, що будь-які належні докази на спростування викладених у обвинуваченні обставин відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що діям обвинуваченого надано правильну кримінально-правову оцінку, а його винуватість у вчиненому доведена поза розумним сумнівом.
Наведені в апеляційних скаргах сторони захисту мотиви щодо незгоди з судовим рішенням в частині доведеності вини обвинуваченого, а також щодо незгоди з наданою судами оцінкою окремих доказів, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили колегії суддів дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність в цій частині.
Переглядаючи вирок в частині апеляційних доводів сторони захисту щодо суворості призначеного покарання, колегія суддів також вважає їх необгрунтованими.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у психіатричному та наркологічному диспансері не перебуває, має неповнолітнього сина, офіційно не працює.
Також суд врахував неодноразові судимості ОСОБА_7 , що свідчить про його не бажання стати на шлях виправлення.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого суд встановив визнання вини за ч.2 ст.186 КК України, у скоєному щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, відшкодував збитки по епізодам грабежу.
Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України суд встановив - рецидив злочину
Підстав для встановлення будь-яких інших обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.
Таким чином висновок суду стосовно виду та розміру як покарання за кожний злочин так і остаточного покарання за правилами ст. 70 КК України, яке необхідно призначити ОСОБА_7 - є обґрунтованим.
При цьому належить врахувати що судом при призначенні покарання було обрано шлях поглинення менш суворого покарання більш суворим, а не шлях часткового складання покарання.
Що стосується апеляційних доводів апелянта стосовно можливості пом'якшення покарання, на думку колегії суддів, враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, двох епізодів грабежу, один епізод розбою та відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий та вперто не бажає стати на шлях виправлення, саме остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, з реальним його відбуттям, відповідає в даному випадку меті покарання.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону під час апеляційного розгляду зазначеного кримінального провадження не встановлено.
Відтак, оскаржуваний вирок є законним та обгрунтованим, а підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 березня 2020 року у відношенні ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий -
Судді -