Справа № 542/1028/20 Номер провадження 22-ц/814/1094/21Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
28 квітня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2021 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту рішення не зазначені) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У серпні 2020 року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» звернувся до суду з вказаним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 500408075 від 30.08.2013 року у розмірі 75 186,06 грн, та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що позивач у січні 2019 року на підставі договору відступлення права вимоги набув прав кредитора за кредитним договором №5004075 від 30 серпня 2013 року, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 . Оскільки відповідач не у повному обсязі виконав свої зобов'язання з повернення кредитних коштів, то з нього підлягає стягненню залишок заборгованості, нарахованої відповідно до умов договору.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».
В апеляційній скарзі ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції, застосовуючи наслідки спливу строку давності до вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, не врахував правові висновки, викладені у постанові ВП ВС від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16.
Звертається увага на помилковість висновків суду про недоведеність суми заборгованості внаслідок ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, оскільки судом такі документи не витребовувалися, а на звернення позивача до первісного кредитора відповіді не отримано.
На переконання позивача суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність у позивача права вимоги за кредитним договором, неправильно застосував принцип змагальності у цивільному судочинстві, сутність якого розтлумачена у постанові ВС від 23 жовтня 2019 року (справа №917/1307/18).
Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити.
Відповідно до ч.1, ч.2 та ч.3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про отримання кредиту у ПАТ «Альфа-Банк» (а.с.11).
В цей же день між ПАТ «Альфа-Банк»» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 500408075 від 30.08.2013 року, відповідно до якого останній отримав 29 839 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,99 відсотків річних (а.с.12).
30 вересня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ДАТА МАЙНІНГ ГРУП» укладено договір факторингу, за умовами якого останньому передано право вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься у додатку №1 до цього Договору (а.с.22). У матеріалах справи відсутня копія Додатку №1 до договору факторингу від 30 вересня 2014 року.
14 січня 2019 року між ТОВ «ДАТА МАЙНІНГ ГРУП» і ТОВ «Фінансова компанія «ВЕСТА» укладено договір факторингу № 2019 -1ДМГ/ВЕСТА, за умовами якого (п.2.1. договору) останньому передано право вимоги до боржників визначених у додатку № 1 до даного договору за виключенням права нарахування відсотків, комісій, неустойки що передбачені умовами основних договорів (а.с.23-33).
14 січня 2019 року ТОВ «ДАТА МАЙНІНГ ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕСТА» підписали акт приймання - передачі реєстру факторингу № 2019 - 1ДМГ/ВЕСТА від 14 січня 2019 року (а.с.35.)
15 січня 2019 року між ТОВ «ДАТА МАЙНІНГ ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕСТА» укладено додаткову угоду до договору факторингу № 2019 - 1ДМГ/ВЕСТА від 14.01.2019 року, згідно якої п.2.1 розділу 2 договору викладено в зміненій редакції та зазначено, що передано право вимоги до боржників визначених у додатку № 1 до даного договору в тому числі, права нарахування відсотків, комісій, неустойки що передбачені умовами основних договорів (а.с.34). До матеріалів справи не долучено світлокопію додатку №1 до договору факторингу 14 січня 2019 року.
16 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «ВЕСТА» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір про відступлення права вимоги № 16-01/19/2, за умовами якого (п.2.1. договору) останньому передано право вимоги за кредитами за виключенням права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами основних договорів (а.с.36-45).
17 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «ВЕСТА» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено додаткову угоду до договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/2 від 16.01.2019 року, згідно якої п.2.1 розділу 2 договору викладено в зміненій редакції та зазначено, що передано право вимоги до боржників визначених у додатку № 1 до даного договору, в тому числі, права нарахування відсотків, комісій, неустойки що передбачені умовами основних договорів (а.с.46).
Згідно додатку №1 до договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/2 від 16.01.2019 року у реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, під номером 315 у списку боржників міститься договір № 500408075 від 30.08.2013 року з позичальником ОСОБА_2 (а.с.47).
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 20.07.2020 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 60 569,52 грн. (а.с.16-17), яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 27 143,01 грн;
- заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги - 26 738,91 грн;
- заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 6 237,60 грн;
- заборгованості з пені - 450 грн.
Окрім того, ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нараховані три відсотки річних у сумі 2 446 грн 10 коп., інфляційні втрати у сумі 5 406 грн 89 коп.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений факт набуття права вимоги до відповідача та розмір заборгованості у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи первинних документів, а також пропущено строки позовної давності.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором (ч.2 ст.518 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно ч.1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом наведених норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, новий кредитор у зобов'язанні на підтвердження своїх вимог до боржника має мати у своєму розпорядженні не тільки сам договір відступлення права вимоги, а й усі документи, якими підтверджується факт укладення і виконання договору.
Такий висновок узгоджується зі змістом пунктів 5.1.5 і 5.1.8 договору про відступлення права вимоги № 16-01/19/2, укладеного 16 січня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «ВЕСТА» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».
У підтвердження свого права вимагати від боржника сплати заборгованості за кредитним договором позивач надав суду світлокопії: анкети-заяви, кредитного договору, договорів факторингу, договорів відступлення права вимоги, сторінки паспорта боржника і його картки платника податків (а.с.11,12, 13-15, 22-47), а також - розрахунок заборгованості (а.с.16-21).
Відповідач по справі категорично заперечує сам факт укладення кредитного договору та, відповідно, наявність будь-якої заборгованості за цією угодою, посилаючись на втрату свого паспорта. У підтвердження своїх доводів відповідач надав суду копії: позову про визнання недійсним кредитного договору, адміністративного позову про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця, звернень до уповноважених державних органів з приводу тривалого не розгляду по суті його позову (а.с.85-90, 112,145-147,151-184).
Оцінюючи надані сторонами докази у відповідності до правил ст.89 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку про доведеність факту укладення кредитного договору № 500408075 від 30.08.2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 та набуття ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» у встановленому законом порядку прав кредитора за цим договором.
Перевіряючи доводи позовної заяви і апеляційної скарги щодо розміру заборгованості за кредитним договором, яку позивач вимагає стягнути з відповідача, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст.81 ЦПК України обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У пункті 41 Постанови ВС від 23 жовтня 2019 року (справа №917/1307/18) роз'яснена сутність принципу змагальності: « Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17».
Стверджуючи про існування заборгованості за кредитним договором у розмірі 75 186,06 грн, позивач надав суду лише розрахунок такої заборгованості, виконаний представником за довіреністю ОСОБА_3 .
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.
Письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК України). Докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, є достовірними (ст.79 ЦПК України), а достатніми, є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмету доказування (ст.80 ЦПК України).
На переконання апеляційного суду сам по собі розрахунок заборгованості не є достатнім доказом у справах такої категорії, оскільки його правильність має бути перевірена на підставі первинних фінансових документів, які відображають рух коштів у межах виконання кредитного договору.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 254 від 18 червня 2003 року, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року.
З вимогою до АТ «Альфа-Банк» про надання первинних документів ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» звернулося лише 26 лютого 2021 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі.
Суду апеляційної інстанції не наведено жодних обґрунтованих доводів про існування обставин, які б перешкоджали позивачу виконати вимоги ст.83 та/або ст.84 ЦПК України у частині надання доказів на підтвердження заявленого розміру заборгованості.
З урахуванням наведеного слід погодитися з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог у частині розміру заборгованості як у цілому, так і її складових.
У постанові ВП ВС від 07 листопада 2018 року по справі № 372/1036/15-ц викладений правовий висновок такого змісту: «Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні , чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого звернувся позивач, дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною справи, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем».
Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, наведеного не врахував та, встановивши недоведеність факту порушення прав позивача, помилково навів обґрунтування і зробив висновок про відмову у позові також з підстав пропуску строку давності.
З урахуванням встановленого рішення суду першої інстанції слід змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку давності.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що розглянута цивільна справа згідно п.3 ч.6 ст.19 ЦПК України є малозначною.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою.
Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» задовольнити частково.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2021 року змінити, а саме виключити з його мотивувальної частини висновок про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку давності.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 28 квітня 2021 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов