Справа № 576/1365/18 Номер провадження 11-кп/814/451/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
21 квітня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючої - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12018200070000194 за апеляційними скаргами прокурора відділу Сумської обласної прокуратури ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_10 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 листопада 2020 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Березанка Миколаївської області, українець, громадянин України, не працюючий, не одружений, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимий, останній раз:
11.03.2011 Березанським районним судом Миколаївської області за ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 70 КК України на 9 років 1 місяць позбавлення волі. Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 06.09.2017 звільнений 14.09.2017 умовно-достроково на підставі ст. 81 КК України на невідбутий строк 1 рік 1 місяць 12 днів;
засуджений за ч. 3 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 11.03.2011, та остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді 8 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла.
До вступу вироку в законну силу ОСОБА_9 залишено тримання під вартою. В строк покарання ОСОБА_9 зараховано строк попереднього ув'язнення з 31.03.2018 по 05.07.2019, з 31.01.2020 по 02.02.2020 та з 31.05.2020.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Київ, українка, громадянка України, не працююча, заміжня, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , судима:
25.05.2017 Броварським міськрайонним судом Київської області за ч.2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки;
засуджена за ч. 3 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового складання, до призначеного покарання частково приєднано не відбуте покарання за вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2017 та остаточно ОСОБА_10 визначено покарання у виді 8 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла.
До вступу вироку в законну силу ОСОБА_10 залишено тримання під вартою. В строк покарання ОСОБА_10 зараховано строк попереднього ув'язнення з 31.03.2018 по 05.07.2019, з 31.01.2020 по 02.02.2020 та з 31.05.2020.
Вирішено питання про речові докази, процесуальні витрати та арешт майна.
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнані винуватими у вчиненні злочину за таких обставин.
ОСОБА_9 та ОСОБА_10 30.03.2018 за попередньою домовленістю про вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, прийшли до будинку ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_3 , увійшли в довіру до потерпілого, та під приводом подальшого знайомства і підтримання дружніх стосунків проникли до його будинку, де в ході вживання спиртних напоїв, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з метою заволодіння майном вчинили напад на ОСОБА_11 , поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, а саме: ОСОБА_9 наніс один удар кулаком по голові потерпілого, від якого останній впав на підлогу, після чого, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , нанесли потерпілому не менше 6 ударів ногами в область голови.
У подальшому ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зв'язали кінцівки ОСОБА_11 клейкою стрічкою типу «скотч». Коли ОСОБА_11 почав кричати та просити, щоб вони його не били, ОСОБА_9 висловив на його адресу погрозу вбивством та обвинувачені обмотали голову потерпілого липкою стрічкою типу «скотч». Вчинивши вказані дії, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , заволоділи майном потерпілого:
- бензопилою «Урал 2-Т», вартістю 1066,67 грн.;
- бензопилою «Stihl MS», вартістю б - 4175,39 грн.;
- двома ліхтариками на акмуляторній батареї, марки «SHuaiTeEr STF», вартістю - 52,16 грн. кожний на загальну суму 104,32 грн.;
- мікрохвильовою піччю «KHG», вартістю 1000 грн.;
- бензопилою «Атлант А 572», вартістю 1500 грн.;
- банківською карткою № НОМЕР_1 для доступу до карткового рахунку банку «Ощадбанк» на ім'я потерпілого ОСОБА_11 , яка матеріальної цінності для нього не складає, а всього майна на загальну суму 7846 грн. 38 коп.
В ході розбійного нападу спричинили ОСОБА_11 легкі тілесні ушкодження у вигляді: синця лобу з права, синця скроневої з переходом в щелепову області, в області повік правого ока, синців на спинці носа та правій щоці та підщелепної області з права, синця лобу з ліва з переходом на повіки лівого ока, спинку носа і ліву щоку, садна спинки носу, крововиливів в склеру правого ока, синця лоба з переходом в скроневу область зліва.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених внаслідок м'якості, просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_9 визнати винуватим та засудити за ч.3 ст. 187 КК України на 11 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України визначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна; ОСОБА_10 визнати винуватою та засудити за ч.3 ст. 187 КК України на 11 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України визначити ОСОБА_10 остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд першої інстанції безпідставно зазначив обставину, що пом'якшує покарання - не перебування ОСОБА_9 на обліках у диспансерах, оскільки ця обставина жодним чином не знижує суспільну небезпеку вчиненого. Натомість суд не врахував відсутність роботи та офіційного джерела доходу, наявність неодноразових судимостей, відсутність міцних соціальних зв'язків, те, що майно потерпілому повернуто не у зв'язку з добровільним відшкодуванням, а через викриття злочинних дій мешканцями села.
Вважає, що суд безпідставно врахував обставиною, яка пом'якшує покарання - визнання вини, так як обвинувачені свою вину заперечували, намагалися ввести суд в оману. У зв'язку з цим відсутня і обставина, яка пом'якшує покарання ОСОБА_10 - щире каяття.
Стверджує, що суд невмотивовано не визнав обставиною, яка обтяжує покарання, рецидив злочинів у обох обвинувачених.
В апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_9 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 , а також обвинувачена ОСОБА_10 та в її інтересах захисник ОСОБА_8 просять вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги мотивують тим, що під час судового засідання 16.11.2020, яке тривало 4 години, суд першої інстанції безпідставно відмовив обвинуваченим у наданні часу для підготовки виступу у судових дебатах, що позбавило обвинувачених можливості підготуватися до захисту.
Крім цього зазначають, що суд під час ухвалення вироку надав неправильну оцінку показанням обвинувачених, потерпілого та свідків, а також безпідставно не допитав свідка ОСОБА_12 , показання якого мають суттєве значення.
При цьому захисники стверджують, що проникнення до житла не було, оскільки потерпілий запросив обвинувачених у будинок добровільно. Також відсутній напад з метою заволодіння чужим майном, так як ОСОБА_9 завдав удару ОСОБА_11 через побутовий конфлікт.
Відсутня і кваліфікуюча ознака - вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, так як про жодні злочинні дії обвинувачені між собою не домовлялися та не розподіляли функції, які вони мали б виконувати.
Висловлюють думку щодо недопустимості доказів - протоколів огляду місця події, слідчих експериментів та пред'явлення осіб для впізнання.
Захисник ОСОБА_13 також зазначає, що стороною обвинувачення не надано суду постанову про створення слідчої групи, що позбавило можливості встановити, чи мав орган досудового розслідування повноваження на проведення досудового розслідування даного провадження. Суду також не надано речові докази, тому суд обмежився оголошенням протоколів огляду документів та інших письмових доказів, не оглянувши самі речові докази в судовому засіданні.
Обвинувачені крім того стверджують, що під час призначення покарання, яке вважають занадто суворим, не враховано їх стан здоров'я та обставини, які пом'якшують покарання.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, обвинувачених та їх захисників у підтримку своїх апеляційних скарг, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та просив задовольнити його апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, є правильним та ґрунтується на належних і допустимих доказах, що були безпосередньо досліджені судом першої інстанції та отримали належну оцінку.
Будучи допитаним в судовому засіданні у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 показав, що 30.03.2018 приблизно о 21.30 год. впустив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у своє помешкання, оскільки вони вказали, що є знайомими його племінника, ОСОБА_12 . Під час спілкування обвинувачені почали просити гроші. Коли він відмовив, нанесли йому побої руками та ногами в область голови, від яких він втрачав свідомість. Також обвинувачені погрожували йому вбивством, зв'язали та заволоділи майном, зазначеним у обвинувальному акті.
У свої показаннях свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 зазначили, що 30.03.2018 пізно ввечері зателефонував ОСОБА_16 та повідомив, що до нього заходили невідомі люди, які представляються працівниками поліції чи податкової та заходять до одиноких людей. Свідки пішли до ОСОБА_16 перевірити, чи все у нього гаразд. Приблизно о 22.00 год., проходячи повз двір ОСОБА_11 , побачили сліди біля входу зі сторони сараю. Пройшовши невелику відстань, вони обернулися та побачили силуети двох людей, які прямували зі сторони будинку ОСОБА_11 , в яких ОСОБА_14 в подальшому впізнала обвинувачених. Повертаючись назад, знову зустріли двох сторонніх осіб - чоловіка та жінку, які представлялися працівниками прокуратури чи податкової і зазначили, що відвідували батьків ОСОБА_12 . Після розмови з ними вказані особи сіли в автомобіль та поїхали, а вони зайшли до будинку ОСОБА_11 , де побачили потерпілого, який лежав на підлозі зв'язаний та з ознаками побиття. У будинку було все перевернуто, а на подвір'ї домоволодіння лежали винесені речі (бензопили, мікрохвильова піч, пакети, сумки, продукти харчування тощо). ОСОБА_11 їм повідомив, що його побили та вимагали гроші.
Свідок ОСОБА_16 під час досудового розслідування впізнав ОСОБА_10 та ОСОБА_9 як осіб, що 30.03.2018 ввечері приходили до нього додому та представлялись працівниками податкової.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 31.03.2018 в приміщенні будинку ОСОБА_11 речі перебували у безладі, розкидані по підлозі у хаотичному порядку, а біля двору виявлено 3 бензопили, мікрохвильову піч та інше майно.
З показань свідка ОСОБА_17 , який привіз обвинувачених на автомобілі у с.Яструбщина, вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , коли їхали до села, з собою речей ніяких не мали, а коли виїжджали звідти, просили його заїхати та забрати якісь речі.
Сам факт перебування в будинку ОСОБА_11 , зв'язування потерпілого клейкою стрічкою та завдання йому тілесних ушкодження не заперечують і обвинувачені. Також не заперечують вони і того, що дійсно брали речі потерпілого. Пояснюють свої дії тим, що між ними виник конфлікт, а потім потерпілий неадекватно себе поводив, а тому необхідно було його знешкодити, а речі викидали з будинку через образу на потерпілого.
Проте такі показання обвинувачених колегія суддів розцінює критично та вважає їх обраною лінією захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, що були досліджені судом.
Також колегія суддів не бере до уваги і показання допитаного у суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_12 з приводу мети відвідування обвинуваченими потерпілого - спільного вживання алкогольних напоїв, оскільки такі показання не узгоджуються з показаннями обвинувачених, потерпілого та з матеріалами кримінального провадження. При цьому показання свідка нещирі, непослідовні та неодноразово змінювались ОСОБА_12 в ході його допиту в апеляційному суді.
Водночас, показання потерпілого ОСОБА_11 та свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 є послідовними, логічними, узгоджуються між собою та підтверджуються протоколами оглядів, впізнання, слідчих експериментів, висновками експертиз. Тому підстав ставити під сумнів такі показання та не брати їх до уваги колегія суддів не вбачає.
Доводи сторони захисту про відсутність у діях обвинувачених кваліфікуючої ознаки проникнення у житло є безпідставним з огляду на таке.
Проникнення як кваліфікуюча ознака розбою передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.
Така позиція, зокрема, узгоджується з викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (провадження № 13-14кс18) висновком щодо застосування такої норми права, як кваліфікуюча ознака «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.187 КК.
З показань як потерпілого, так і обвинувачених вбачається, що будинок потерпілого є приміщенням з обмеженим доступом, коли обвинуваченні прийшли до нього двері будинку були закриті на замок. При цьому ОСОБА_11 впустив у будинок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 після того, як останні повідомили, що вони приїхали від їхнього родича ОСОБА_12 , тобто під час спілкування вони увійшли у довіру потерпілого.
Як вбачається із матеріалів провадження, обвинувачених нічого не пов'язує з с.Яструбщина, вони там не проживають та не мають близьких людей, до яких могли б приїхати у гості. При цьому вони пізно ввечері приїхали в село без будь-якої причини, обманним шляхом намагались потрапити у будинки до самотніх людей, з якими раніше знайомі не були, вийшли із таксі на окраїні села та домовились із водієм таксі, щоб той їх чекав та через деякий час відвіз назад. Такі обставини свідчать про те, що обвинувачені їхали до села з метою заволодіння чужим майном, і в тому числі проникали у помешкання потерпілого ОСОБА_11 шляхом зловживання його довірою також саме з метою вчинення розбійного нападу.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що у діях обвинувачених наявна кваліфікуюча ознака розбійного нападу «проникнення у житло», а тому доводи захисників про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.
Не знайшли свого підтвердження і доводи захисників про відсутність попередньої змови.
Частиною 2 статті 28 КК України передбачено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. При цьому під час вчинення злочину кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які спрямовані на досягнення єдиної мети.
Форма змови може бути: вербальна (словесна), усна чи письмова або у формі конклюдентних дій, та для наявності співучасті значення не має. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням.
На підставі аналізу доказів, досліджених судом, виходячи з конкретних обставин провадження, місцевий суд дійшов правильного висновку, що діям засуджених на підставах, зазначених у вироку, притаманні ознаки попередньої змови, адже дії нападників охоплювалися єдиним умислом, були умисними, узгодженими. Обвинувачені разом прийшли до потерпілого, спільно вимагали кошти та наносили удари, після чого разом виносили речі з будинку. А не розподілення між обвинуваченими функцій, які вони мали виконувати, не спростовує спрямованості їх дій на досягнення єдиної мети - заволодіння майном.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або його утримання.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).
Суд першої інстанції, належним чином проаналізував встановлені фактичні обставини, правильно оцінив надані сторонами докази та правильно спростував доводи захисників про недопустимість ряду доказів.
Протоколи огляду місця події та протоколи слідчих експериментів з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складені з дотриманням вимог ст.ст. 104, 233, 237 КПК України, а самі слідчі (розшукові) дії з дотриманням ст. 223 КПК України.
Неповне зазначення в протоколах огляду місця події і слідчого експерименту характеристик технічних засобів фіксації, відсутність підписів у протоколах усіх присутніх під час цих слідчих (розшукових) дій, помилкове зазначення у протоколах не відеозйомка, а фотозйомка не тягне за собою визнання недопустимими результатів цих слідчих дій, з огляду на положення ст. 87 КПК України.
При цьому, слідчий експеримент - це слідча дія, пов'язана з перевіркою показань щодо скоєного правопорушення на місці події.
Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів ? протоколом слідчого експерименту.
Заперечення обвинуваченими у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за їх участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.
Такий висновок зробила Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши справу № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19).
Саме по собі проведення слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.
Слідчі експерименти з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проведені за участю обвинувачених та в присутності захисників і понятих. Будь-яких зауважень до проведення даної слідчої дії учасниками в протоколі не зазначено.
Відсутні підстави і для визнання недопустимими доказами протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілому та свідкам, оскільки потерпілий ОСОБА_11 та свідки впізнали цих обвинувачених не лише під час проведення слідчої (розшукової) дії, а і в судовому засіданні та самі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 не заперечують факт перебування в будинку ОСОБА_11 та спричинення йому тілесних ушкоджень.
Тобто, порушень вимог кримінального процесуального закону, які б в контексті вимог ст.ст.85, 86, 87 КПК України свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обґрунтовано отримало правову оцінку за ч. 3 ст. 187 КК України. Отже, немає підстав вважати, що судом неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність.
Також є безпідставними доводи апеляційних скарг щодо порушення прав обвинувачених на захист у зв'язку з ненаданням їм часу на підготовку до судових дебатів. Як видно з журналу судового засідання та звукозапису від 16.11.2020, суд після закінчення з'ясування обставин і дослідження доказів ухвалив рішення про перехід до судових дебатів. Обвинувачені та їх захисники не заперечували проти проведення судових дебатів, будь-яких клопотань про доповнення судового розгляду не заявляли.
Надалі, після початку стадії судових дебатів та виступу прокурора, обвинувачені почали заявляти про необхідність відкладення судового засідання, мотивуючи його втомою від тривалості судового засідання.
Відмовляючи у оголошенні перерви в судових дебатах, суд першої інстанції послався на тривалий час розгляду справи в суді, перебування обвинувачених під вартою протягом значного часу та відсутність об'єктивних підстав для оголошення перерви.
Враховуючи, що кримінальне провадження розглядалося в суді першої інстанції з 15.06.2018, протягом судового розгляду обвинувачені та їх захисники постійно брали участь, усі докази досліджені у їх присутності, тому ОСОБА_9 та ОСОБА_10 мали можливість за цей час належним чином підготуватись до судових дебатів. Як вбачається з технічного запису судового засідання від 16.11.2020, захисники обвинувачених виступили у судових дебатах із промовами, які повністю узгоджуються із позицією сторони захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції, надали грунтовний аналіз дослідженим під час судового розгляду доказам та висловились щодо рішення, яке на їх думку необхідно ухвалити за результатом судового розгляду. Обвинувачені у судових дебатах від виступів відмовились, однак, висловили свою позицію щодо обставин справи, коли їм було надано право обмінятись репліками, а також звернулись до суду з останнім словом. Виступи учасників провадження часом не обмежувались. Отже, порушення їх права на захист допущено не було.
Необґрунтованими є і доводи захисника ОСОБА_7 про те, що відсутні дані, що досудове розслідування здійснювалось уповноваженими особами. З матеріалів провадження вбачається, що керівником органу досудового розслідування в порядку статей 39, 214 КПК України були визначені слідчі, уповноважені здійснювати досудове розслідування, про що внесено відомості до ЄРДР. Підстав, визначених ст.77 КПК України, які б унеможливлювали участь цих слідчих під час досудового розслідування, матеріали справи не містять. Тому відсутні підстави вважати, що досудове розслідування даного провадження здійснювалось неуповноваженими особами.
Всупереч доводам сторони захисту, судовий розгляд місцевим судом проведено повно та об'єктивно, досліджено усі надані сторонами докази, що мали значення для з'ясування обставин кримінального провадження, та надано доказам належну оцінку.
З огляду на вказане істотних порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування та судового розгляду колегією суддів не встановлено.
Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вимоги закону, передбачені ст.ст. 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином; особу обвинувачених, які, маючи незняту та непогашену судимість, вчинили новий злочин; наявність обставин, які пом'якшують покарання: часткове відшкодування шкоди та часткове визнання вини, а обвинуваченій ОСОБА_10 - каяття, обставину, яка обтяжує покарання: вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Інших обставин, які б давали підстави для пом'якшення покарання, учасниками провадження не зазначено та колегією суддів під час перегляду вироку суду не встановлено.
Твердження прокурора, що суд безпідставно зазначив у рішенні про наявність обставин, які пом'якшують покарання, непереконливі, оскільки обоє обвинувачених як в суді першої, так і апеляційної інстанції визнали факт спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, тобто частково визнали свою вину, та ОСОБА_10 висловлювала відверте каяття щодо вчинених дій, ОСОБА_11 частину майна було повернуто та потерпілий не зазначав про наявність претензій до обвинувачених. Щодо неперебування на обліках у диспансерах, слід зазначити, що на підставі ч.2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, а тому визнання судом цієї обставини не суперечить вимогам законодавства.
Доводи прокурора про необхідність визнання як обставини, яка обтяжує покарання - рецидив кримінальних правопорушень є слушним. Проте враховуючи, що обвинуваченим призначено не мінімальне покарання, передбачене частиною статті, наявність цієї обставини є недостатньою для призначення обвинуваченим більш суворого покарання, як про це просить прокурор в апеляційній скарзі.
Із санкції ч.3 ст. 187 КК України вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за вчинений злочин, враховуючи конкретні обставини провадження та наявність обставин, які обтяжують покарання, призначено покарання наближене до мінімального, а підстав для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено.
Таким чином призначене ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
З огляду на викладене вище підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для скасування чи зміни ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , як про це ставиться питання в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає. Тому апеляційна скарга обвинувачених, їх захисників та прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_10 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 та прокурора залишити без задоволення, вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 листопада 2020 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - у той самий строк з дня вручення копії ухвали.
Головуюча ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4