Іменем України
23 квітня 2021 року м. Кропивницький
справа № 385/1214/20
провадження № 22-ц/4809/502/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області (суддя Гришак А. М.) від 11 грудня 2020 року,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дітей.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 має двох дітей: ОСОБА_3 , 2006 року народження, та ОСОБА_4 , 2009 року народження, батьком яких є ОСОБА_2 - відповідач по справі.
Після припинення між нею і відповідачем сімейних стосунків, діти проживають з позивачкою та знаходяться на її утриманні.
У вересні 2020 року вона особисто придбала синам два мобільні телефони загальною вартістю 11249,00 грн. Вважає, що це є додатковими витратами на дітей, а тому просить суд стягнути з відповідача половину цієї суми - 5624,50 грн.
Крім того, позивачка просила суд про зміну аліментів на дітей, що присуджені їй за рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2014 року у справі ЄУН: 385/474/14-ц, а саме: замість стягнення з ОСОБА_2 по 350,00 грн щомісячно на кожного з їх дітей, стягувати з відповідача на утримання кожного із синів окремо по ј частці всіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дітей.
Посилалася на те, що теперішній розмір аліментів, який відповідач сплачує на утримання дітей, є недостатній для їх належного забезпечення, а відповідач відмовляється добровільно надавати додаткові кошти на придбання одягу, харчів, медикаментів для дітей, які знаходяться на її утриманні та проживають у важких матеріальних умовах. Відповідач є здоровою та працездатною людиною, інших утриманців не має, може сплачувати аліменти по новому.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково.
Суд змінив розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2014 року у справі ЄУН: 385/474/14-ц, а саме: стягнув з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину з дня набрання рішенням законної сили до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а потім на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача на місяць, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття сина - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В задоволені позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 додаткових витрат на утримання дітей в сумі 5624,50 грн суд відмовив.
Суд також ухвалив стягнути з ОСОБА_2 840,00 грн судового збору на користь держави.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що розмір аліментів, які стягуються за рішенням суду з відповідача у розмірі 350,00 грн щомісяця на кожного з дітей не забезпечують їх потреб у відповідній частці, яка припадає на одного з батьків та є недостатнім. Суд вказав, що чинний СК України не містить обмежень чи заборон на зміну раніше визначеного розміру аліментів або способу їх стягнення, з огляду на конкретні обставини справи.
Відмовляючи позивачці у задоволенні її вимоги про стягнення додаткових витрат на дітей, суд зазначив, що витрати на придбання мобільних телефонів для дітей не являються додатковими витратами у розумінні ст.. 185 СК України.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання двох дітей. Крім того, просить про компенсацію понесених ним судових витрат.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції не врахував матеріальне становище відповідача, оскільки на тепер він не має доходів чи заощаджень для сплати аліментів по новому. Доводи позивача про, нібито, його стабільні доходи є надуманими та не підтверджуються доказами.
Окрім того, у скарзі він звертає увагу на тому, що суд ухвалив рішення про стягнення з нього 1/3 частин всіх видів заробітку (доходу), хоча у позовній заяві зазначена вимога про стягнення ј частин всіх видів заробітку (доходу) на утримання дітей, а отже, всупереч принципу диспозитивності судочинства, суд вийшов за межі позовних вимог.
Суд першої інстанції неправильно застосував ст. 192 СК України, яка визначає підстави для зміни розміру аліментів, оскільки таких підстав фактично не існує.
Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Зазначила, що відсутність у трудовій книжці запису про чинну роботу не може бути неспростовним доказом відсутності у відповідача доходів так, як він займається підприємницькою діяльністю. Суд вирішив спір про аліменти відповідно до закону.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
Батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2014 року постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 350,00 грн щомісячно на кожну дитину починаючи з 04 березня 2013 року та до ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто до повноліття дітей. У зв'язку з ухваленням рішення про зміну аліментів, суд також відкликав судовий наказ Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 16 липня 2012 року № 1103/1883/2012 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання двох дітей у розмірі 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
У вересні 2017 року ОСОБА_6 змінила своє прізвище на ОСОБА_7 .
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Відповідно до змісту ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України суд розглядає справу без повідомлення учасників справи.
У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині вирішення судом позовної вимоги про зміну стягнення аліментів, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, законність і обґрунтованість рішення суд першої інстанції про відмову в задоволенні позову про стягнення додаткових витрат на дітей не перевіряється.
Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Спосіб виконання батьками обов'язку утримувати дітей визначається за домовленістю між ними, а за відсутності такої домовленості - за рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Таким чином, за законом обрання чи зміна способу стягнення аліментів у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі здійснюється саме за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, й не обумовлена настанням певних обставин, таких як, наприклад, зміна матеріального або сімейного стану їх платника чи стягувача, зміна стану здоров'я.
Обов'язок відповідача надавати утримання дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ґрунтується на фактах їх походженні від нього, що зареєстровані органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Існування цього обов'язку також підтверджений рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2014 року у справі ЄУН 385/474/14-ц. Цим же рішенням суду встановлено спосіб виконання відповідачем свого батьківського обов'язку.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка, з якою проживають діти, та якій раніше суд присудив аліменти з відповідача у твердій грошовій сумі, бажає змінити спосіб їх стягнення - надалі стягувати аліменти не у твердій грошовій сумі, а в частці від доходу батька дітей. Позивачка обґрунтовує свою вимогу тим, що з плином часу, дорослішанням дітей та зміною цін на споживчі товари й послуги раніше визначені судом аліменти вже не забезпечують покриття частини витрат на дітей, яку має сплачувати відповідач.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки закон надає позивачці право обирати спосіб стягнення аліментів, то її вимога про зміну раніше визначеного судом способу стягнення є правомірною.
Доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для зміни способу стягнення аліментів ґрунтуються на неправильному тлумаченні закону.
Згідно з ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів у цій справі, суд виходив з презумпції фізичного здоров'я, як дітей, так і їх батька, оскільки інших відомостей про це сторони не надали.
Докази майнового стану відповідача, джерел та рівня його доходу у справі відсутні.
Проте, сторони також не надали відомості про наявність у відповідача інших зобов'язань перед третіми особами, які суттєво впливали б на його здатність утримувати дітей. Не вказано про таке і в апеляційній скарзі.
Визначаючи розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача, місцевий суд фактично керувався положенням частин 2 та 5 ст. 183 СК України, які на випадок стягнення аліменти на двох і більше дітей зобов'язують суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Крім того, цією статтею Кодексу визначено право того із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, заробітку (доходу) платника аліментів,
Суд, також, врахував норму ч. 2 ст. 182 СК України щодо мінімального розміру аліментів.
Твердження відповідача, що суд вийшов за межі позовних вимог оскільки позивачка просила стягнути на кожного з дітей по ј частці від його заробітку (доходу), а суд стягнув аліменти на обох дітей у єдиній частці - 1/3 від його заробітку (доходу) є безпідставним так, як суд задовольнив вимогу позивачки частково в межах пред'явленого позову.
Отже, суд вирішив справу в частині стягнення аліментів відповідно до закону та засад справедливості, добросовісності та розумності регулювання сімейних відносин.
Доводи апеляційної скарги про перехід суду від спрощеного до загального позовного провадження всупереч закону не заслуговує на увагу так, як за ч. 3 ст. 376 ЦПК України це не може бути самостійною підставою для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими і не спроможні спростувати презумпцію законності та обґрунтованості рішення, а отже не заслуговують на окреме наведення мотивів їх відхилення.
Про судові витрати
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, то підстав для перерозподілу судових витрат або присудження відповідачу компенсації понесених ним витрат на апеляційне оскарження немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд
Вимоги апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді А. М. Головань
С. І. Мурашко