Житомирський апеляційний суд
Справа №275/148/14-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК України Доповідач ОСОБА_2
22 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 09 квітня 2021 року,
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 07 червня 2021 року включно.
Клопотання захисника про заміну запобіжного заходу ОСОБА_8 з тримання під вартою на інший більш м'який залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотанні процесуального прокурора та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
При цьому, зазначає, що прокурором не було виконано вимоги до клопотання про застосування запобіжного заходу, встановлені ст.29, ст.184 КПК України, відповідно до яких, клопотання має бути складене в письмовій формі, копії матеріалів, копія якого вручається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше за три години до початку розгляду клопотання (ч.2 ст.184 КПК України) та надає суду підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. В свою чергу, суд продовжив запобіжний захід обраний раніше ОСОБА_8 без належного обґрунтування причин, незважаючи на те, що останній провів під вартою 7 років 6 місяців 28 днів та з врахуванням положень ст.72 КК України, яка діяла в попередній редакції і поліпшує правове становище обвинуваченого він фактично вже у разі визнання його винним має перебування під вартою понад 15 років. При цьому, міра покарання в 15 років - це один з максимальних термінів встановлених санкцією ч.2 ст.115 КК України, а інша міра покарання - це довічне позбавлення волі, отже суд вже має власну думку щодо винуватості обвинуваченого і у такий спосіб суперечить своїм же доводам в частині потреби суду отримати покази від обвинуваченого, який заперечує свою вину. Зазначає, що метою обрання запобіжного заходу є виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків (ст.177 КПК України) і за 7 з половиною років стороною обвинувачення досі не здобуто доказів не виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків визначених в ч.7 ст.42 КПК України. Вважає, що всі процесуальні обов'язки, передбачені ст.177 КПК України ОСОБА_8 виконував та виконує належним чином, а тому відпала потреба у застосуванні саме такого запобіжного заходу як тримання під вартою, з огляду на таке, а ухвала суд першої інстанції є необґрунтованою, зважаючи на тривалість судового процесу. Звертає увагу, що прокурор не надав суду жодного доказу, не обґрунтував наявність будь-якого ризику, а захист наголошує, що відсутні підстави взяти до уваги припущення прокурора щодо можливих ризиків та має місце необґрунтоване посилання на можливість застосування найсуворішого покарання в подальшому, що призвело до недотримання принципу презумпції невинуватості при вирішенні питання щодо подальшого застосування запобіжного заходу ОСОБА_8 . Звертає увагу і на те, що станом на 09.04.2021 відпала потреба у застосуванні до ОСОБА_8 найсуворішого запобіжного заходу такого як тримання під вартою, з огляду на стан здоров'я ОСОБА_8 , перебування під вартою унеможливлює його повноцінне лікування, вибір лікаря, відповідно приймати участь в розгляді справи, внаслідок чого декілька разів без його участі йому було тричі продовжено запобіжний захід, суд неодноразово безпідставно відмовляв в забезпеченні права на перекладача обвинуваченому ОСОБА_8 , що призвело до тривалого розгляду справи, голова Вінницької обласної Грузинської діаспори ОСОБА_9 неодноразово надавав свою згоду на проживання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Як убачається з виділених матеріалів судового провадження №275/1478/14-к, в провадженні Корольовського районного суду м.Житомира перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.357, ч.3 ст.358, ч.3 ст.289, ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115, п.12 ч.2 ст.115 КК України. Обвинуваченому ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який попереднім рішенням суду було продовжено до 15.04.2021 року.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено апеляційним судом та, що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах провадження, 09.04.2021 в судовому засіданні Корольовським районним судом м.Житомира, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто письмове клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого (а.п.6-8).
В цьому ж судовому засіданні було розглянуто й письмове клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , підтримане обвинуваченим ОСОБА_8 , про зміну запобіжного заходу останньому з тримання під вартою на домашній арешт (а.п.3-5).
На думку апеляційного суду зазначене клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Крім того, як вбачається з журналу судового засідання від 09.04.2021 (а.п.9), сторона захисту була належним чином обізнана зі змістом клопотання про продовження строку тримання під вартою, була готова до розгляду даного питання, як і висловлювала свої відповідні заперечення щодо доводів прокурора викладених в цьому клопотанні. Таким чином, апеляційні доводи адвоката в цій частині є необґрунтованими.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та правильно прийшов до висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 та доводи сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу, з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Вирішуючи зазначені клопотання як прокурора, так і сторони захисту, (після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження) суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
При цьому, зважає апеляційний суд і на те, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції не може не врахувати і ті факти, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.357, ч.3 ст.358, ч.3 ст.289, ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115, п.12 І ч.2 ст.115 КК України, тобто у вчиненні ряду особливо тяжких кримінальних правопорушень, санкція яких передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавленням волі. Апеляційний суд не може залишити по-за увагою і суспільну небезпеку правопорушень, в якому обвинувачується ОСОБА_8 .
Крім того, апеляційний суд враховує й характеризуючі особу ОСОБА_8 дані, зокрема те, що він є раніше неодноразово судимим, не має сім'ї та осіб на утриманні, тобто встановлено відсутність стійких соціальних зв'язків, не має постійного місця проживання та реєстрації в Україні, є особою без громадянств.
Таким чином, існують реальні ризики того, що під час розгляду провадження обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявки до суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Крім того, апеляційний суд в даному випадку, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачений, перебуваючи на волі, має реальну можливість незаконно вплинути на свідків у цьому кримінальному провадженні, які на даний час не допитані судом першої інстанції, як і перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Апеляційний суд звертає увагу, що в даному випадку, апеляційні доводи адвоката на значний строк перебування під вартою ОСОБА_8 , враховуючи вище наведене, повинні враховуватися під час вирішення питання про запобіжний захід, однак, з врахуванням стадії судового розгляду (обвинувачений та свідки не допитані, письмові докази в повному обсязі не досліджені), не може бути безумовною підставою для скасування ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, як і визначення іншого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, та відповідного звільнення ОСОБА_8 з-під варти на даний час.
При цьому, в ході апеляційної перевірки матеріалів провадження, судом апеляційної інстанції не встановлено тих беззаперечних стримуючих факторів котрі переконливо забезпечили б належну процесуальну поведінку обвинуваченого в разі зміни останньому запобіжного заходу на більш м'який, на чому наголошує захисник останнього в своїй апеляційній скарзі.
Як вважає апеляційний суд, з врахуванням вище наведеного, наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 низки хвороб, того, що голова Вінницької обласної Грузинської діаспори ОСОБА_9 надає згоду на проживання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 , в даному випадку, достатньо не нівелює процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та в ході апеляційного розгляду останнім та його захисником не доведені.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в разі зміни виду запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, на чому наполягає адвокат в своїй скарзі, може призвести до спроб обвинуваченого переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Таким чином, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про особу обвинуваченого, та відповідно наявність передбачених ст.177 КПК ризиків - переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останнього та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Всі викладені обвинуваченим апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції і ним надана належна оцінка.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги не встановлено, як і не надано відповідних доказів існування цих обставин.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону, та винесене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 09 квітня 2021 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 07 червня 2021 року включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :