61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
04 лютого 2010 р. Справа № 2-а-1359/09/1670
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Катунова В.В.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Зеленського В.В.
за участю секретаря судового засідання Житєньової Н. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2009р. по справі № 2-а-1359/09/1670
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області , Державної судової адміністрації України , Міністерства фінансів України , Державного казначейства України , Міністерства юстиції України < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про стягнення заборгованості по заробітній платі ,
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Міністерства юстиції України, у якому просила стягнути з Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритому в Державному казначействі України, МФО 820172, на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 06.11.2002 року по 30.04.2007 року в сумі 73473,78 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України №35213015004204, відкритому в Державному казначействі України, МФО 820172, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року в сумі 11580 грн. 57 коп (одинадцять тисяч пятсот вісімдесят) грн. 57 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 займає посаду судді Октябрського районного суду м. Полтави з 06.11.2002 року (а.с. 15).
Частиною 1 ст.44 Закону України “Про статус суддів” передбачено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України №35213015004204, відкритому в Державному казначействі України, МФО 820172, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року в сумі 11580 грн. 57 коп (одинадцять тисяч пятсот вісімдесят) грн. 57 коп, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст.44 Закону України “Про статус суддів”(у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин), розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Згідно з вказаною нормою, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 вказаного Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
30 червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанови № 513 “Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України”та № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якими надано зворотну дію в часі - набрання їх чинності з 1 червня 2005 року. На підставі цих нормативних актів зазначеним особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.
03.09.2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №865 “Про оплату праці суддів”, якою підвищено їм посадові оклади пропорційно до окладів голів та заступників голів названих судів, однак набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє - з 1 січня 2006 року, відповідно до пункту 5 цієї Постанови.
Окрім того, суд першої інстанції посилався на те, що постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007р. при розгляді справи щодо законності окремих положень постанови КМ України від 03.09.2005р. № 865 встановлено, що п.5 зазначеної постанови суперечить ч.2 ст. 44 Закону України “Про статус суддів”, тобто є незаконним. Постанова ВАС України від 16.05.2007р. набрала законної сили.
Тобто, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, виходив з того, що у такий спосіб, в порушення вимог ст. 44 Закону України “Про статус суддів”, ч.4 ст. 43, ч.1 ст. 126 Конституції України, звужені гарантії незалежності позивача, як судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, стягуючи з Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України №35213015004204, відкритому в Державному казначействі України, МФО 820172, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року в сумі 11580 грн. 57 коп (одинадцять тисяч пятсот вісімдесят) грн. 57 коп, не врахував, що згідно ч.1 ст. 121 Закону України “Про судоустрій України”, суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік у порядку, передбаченому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ст. 122 Закону України “Про судоустрій України”, матеріально -технічне забезпечення місцевих судів покладається на Державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, у межах кошторису на утримання даного суду. Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через Державну судову адміністрацію.
Пунктом 2 Указу Президента України від 28.02.1997 р. № 187 “Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.
Відповідно до ч.2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису.
Судом першої інстанції не враховано і те, що кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься Державна судова адміністрація України, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Законом України “Про Держаний бюджет України” та Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями.
Згідно п.7 ст. 23 Бюджетного кодексу України, усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.
Статтею 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 01 січня по 31 грудня, а за особливих обставин -на інший період.
Конституцією України визначено кінець бюджетного періоду -31 грудня поточного року, тобто саме у цей час закінчуються всі бюджетні призначення. Винятком є лише випадок, коли окремим законом передбачається багаторічне призначення.
Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що компенсаційні виплати, якими є позовні вимоги позивача, не відносяться до багаторічних виплат.
Колегія суддів зазначає, що позивач та суд першої інстанції безпідставно посилались на постанову Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року, згідно якої визнано незаконним пункт 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів”та допущено поворот її виконання одночасно з Постановами Кабінету Міністрів України № 513 від 30 червня 2005 року та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року, оскільки цим судовим рішенням Вищого адміністративного суду України задоволено позовні вимоги позивача до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України і саме для Кабінету Міністрів України є обов'язковим виконання цього судового рішення, зважаючи на те, що Законом України “Про оплату праці”визначення умов оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, віднесено до повноважень саме Кабінету Міністрів України (ст.ст.8,13 Закону). Державна судова адміністрація України, як третя особа, ні цим судовим рішенням, ні жодним законодавчим актом України не зобов'язана виконувати його одноособово.
Відповідно до ст. 117 Конституції України та ст.. 53 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, прийняття постанов Кабінету Міністрів України є його виключною компетенцією. Положення про введення в дію кожної постанови є її частиною як нормативно -правового акту. Суд не наділений повноваженнями щодо нормотворчості, а тому судове рішення про допуск повороту виконання постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковим до виконання саме Кабінетом Міністрів України, який на виконання цього судового рішення зобов'язаний прийняти відповідну постанову та забезпечити її фінансування.
Наведене свідчить про те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Колегія суддів зазначає, що вирішувати позовні вимоги позивача у порушення норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, є неприпустимим.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів дійшла висновку, що саме у такий спосіб діяв відповідач, Державна судова адміністрація України, в частині правовідносин, що є предметом даного спору.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року в сумі 11580,57 грн. не відповідає зазначеним вимогам ст. 159 КАС України, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В іншій частині постанова суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної судової адміністрації України підлягає частковому задоволенню, а постанова суду -частковому скасуванню, з прийняттям нової постанови, якою в частині задоволення позову ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року в сумі 11580,57 грн. - відмовляє.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2009р. по справі № 2-а-1359/09/1670 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державної судової адміністрації України шляхом списання з рахунку Державного бюджету України №35213015004204, відкритому в Державному казначействі України, МФО 820172, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року в сумі 11580 грн. 57 коп. (одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят) грн. 57 коп., прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні даної частини позовних вимог.
В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.09 р. по справі № 2-а-1359/09/1670 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя < підпис > Катунов В.В.
Судді < підпис >
< підпис > Дюкарєва С.В. Зеленський В.В.
< Список > < Текст >
Повний текст постанови виготовлений 09.02.2010 р.