Справа № 162/894/20
Провадження № 2/162/18/2021
14 квітня 2021 року смт Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Цибень О.В.,
за участю секретаря судового засідання Будько І.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Любешівський районний суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 27 червня 2017 року між ним та відповідачем було укладено в усній формі договір позики, за яким він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 12800 дол. США, що станом на момент надання позики становило в еквіваленті 333268,56 грн згідно офіційного курсу Національного банку України. Факт надання грошових коштів підтверджується написаною власноруч відповідачем розпискою від 27 червня 2017 року, в якій встановлений термін повернення позики - 27 липня 2017 року. Крім того зазначає, що загальний трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦПК України, по даній справі мав сплинути 27 липня 2020 року. Проте відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ, яким було доповнено розділ «прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктами 12-14, згідно з якими під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257,258,362,559,681,728,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Оскільки відповідач, не зважаючи на встановлений та погоджений порядок та умови повернення грошових коштів, уникає виконання свого зобов'язання за договором, ігнорує звернення позивача щодо повернення грошових коштів, просить стягнути з ОСОБА_2 в його користь суму боргу у розмірі 358403.84 грн, інфляційні втрати у розмірі 77271.87 грн, 3 % річних у розмірі 33725.80 грн - всього 469411.51 грн та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4694.16 грн.
Представник позивача ОСОБА_3 подав до суду письмову заяву про застосування позовної давності, в якій вказав, що посилання позивача на дію карантину як підставу неподання позову в межах строку позовної давності є безпідставним.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомив. Клопотання про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Суд, заслухавши думку позивача, дослідивши письмові докази по справі, дійшов переконання, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Частинами 1 та 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Щодо поданої заяви про застосування позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу .
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, початок перебігу позовної пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору , як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами ч. 3 т. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Разом з тим, 02.04.2020 року набрав чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ XII «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином, ОСОБА_1 , звернувшись до суду 02.10.2020 року із вимогою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості не пропустив трирічний строк позовної давності.
Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч.1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв'язку. Розписки підписані відповідачем є документом, що стверджує про вчинення правочину між ним та позивачем, тобто сторонами фактично в письмовій формі укладений договір позики. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року справа №524/4946/16-ц.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк у відповідності з умовами договору та вимогами цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства. Згідно із ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Як передбачено ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договорів позики.
Наявність оригіналу боргової розписки в позивача ОСОБА_1 , який надав її в судовому засіданні під час розгляду справи, підтверджує, що відповідач ОСОБА_2 не виконав свого зобов'язання за договором позики, коштів не повернув, оскільки відповідно до вимог ст. 545 ЦК України кредитор прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Оскільки розписка, написана відповідачем як документ, що підтверджує боргове зобов'язання позичальника, містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов'язанням з їх повернення, які відповідач не виконав, тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики є обґрунтованими.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Тоді як гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.
Чинне законодавство не містить заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Отже, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
З розписки вбачається, що договір позики укладений в іноземній валюті, а саме сума позики складає 12800 доларів США.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, що має місце в даній справі, чинне законодавство не містить. Однак учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України), а суд відповідно розглядає справи в межах позовних вимог. Відповідно до прохальної частини позову ОСОБА_1 просить стягнути 358403 (триста п'ятдесят вісім тисяч чотириста три) гривні 84 копійки боргу за договором позики. Вказана сума розрахована позивачем, як гривневий еквівалент за офіційним курсом відповідної валюти, а саме долара США, у якій укладено позику, на момент звернення до суду. Отже, з врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 358403 (триста п'ятдесят вісім тисяч чотириста три) гривень 84 копійок боргу слід задовольнити.
Щодо вимог про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Розрахунок трьох відсотків річних зроблений позивачем правильно і складає 33725,80 гривень, оскільки відповідач обрав на виконання зобов'язань не іноземну валюту, визначену договором, а валюту України.
При цьому, укладеним договором позики не визначено процентів за користування коштами, тому відповідач повинен сплатити позивачу три проценти річних, відповідно до ст. 625 ЦК України. Отже, позовна вимога про стягнення 33725 (тридцяти трьох тисяч семисот двадцяти п'яти) гривень 80 копійок як проценти за період з 28.07.2017 року по день пред'явлення позову також підлягає до задоволення.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписки, за змістом яких ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті - 12800 доларів США, до таких грошових зобов'язань не застосовуються положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях. Отже у задоволенні позовну в частині стягнення грошових коштів з урахуванням індексу інфляції слід відмовити.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики підлягає до часткового задоволення, а саме: з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 358403 гривні 84 копійки основного боргу та 33725 гривень 80 копійок як 3% річних від простроченої суми відповідно до позовних вимог. В задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат в розмірі 77271 гривня 87 копійок слід відмовити.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 червня 2017 року у розмірі 358403 (триста п'ятдесят вісім тисяч чотириста три) гривні 84 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за користування коштами у розмірі 33725 (тридцять три тисячі сімсот двадцять п'ять) гривень 80 копійок.
В задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3921 (три тисячі дев'ятсот двадцять одну) гривню 33 копійки.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п.15.5) п. 1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суд.
Повне рішення складено 26.04.2021 року.
Суддя Любешівського районного суду Волинської області О.В. Цибень