номер провадження справи 27/13/21
22.04.2021 Справа № 908/112/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)
про стягнення 106 726 грн. 00 коп.
за участю
представника позивача: не з'явився
представник відповідача: Шульга Ю.О., дов. № 628 від 24.12.2020
Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення 70 867 грн. 39 коп. пені, 21 836 грн. 21 коп. інфляційних втрат, 14 022 грн. 40 коп. 3 % річних.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/112/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 18.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/112/21, присвоєно справі номер провадження 27/13/21.
Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 15.02.2021.
В судовому засіданні 15.02.2021 розгляд справи відкладався на 17.03.2021, на підставі ст. 216 ГПК України.
Ухвалою суду від 17.03.2021р. продовжено строк розгляду справи відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, судове засідання відкладено на 07.04.2021.
Ухвалою суду від 07.04.2021 розгляд справи відкладався на 22.04.2021, відповідно до ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 22.04.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Технічна фіксація здійснюється за допомогою технічних звукозаписувальних засобів на комплексі «Оберіг».
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику відповідача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив суд розглягути справу без участі представника позивача.
Клопотання позивача про розгляд справи без його участі прийнято судом.
На підставах, викладених у позовінй заяві та поясненнях підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтував наступним. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16, яке набуло чинності 14.02.2017 стягнуто з відповідача на користь позивача 811 603 грн. 84 коп. основного боргу на підставі договору № 600277 від 01.09.2006. У зв'язку з тим, що основний борг - 811 603 грн. 84 коп. заборгованість за теплову енергію за період з період з листопад 2013р., листопад 2014р.-квітень 2015р., жовтень 2015р.-січень2016р., стягнутий рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2016 року у справі № 908/3269/16, сплачений частково, сума основного боргу на день подання цієї заяви складає 100 567, 83 грн. причому строк оплати, встановлений графіком погашення заборгованості, минув 31.12.2019 року, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати на прострочену суму в розмірі 4 022 грн. 71 коп. та 3% річних в розмірі 2 984 грн. 06 коп. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18, яке набуло чинності 13.09.2018, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 095 328 грн. 64 коп. основного боргу на підставі договору № 600277 від 01.09.2006. У зв'язку з тим, що основний борг - 1 095 328, 64 грн. - заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. та з листопада 2017 р. по березень 2018 р. стягнутий рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.08.2018 року у справі № 908/1116/18, несплачений в повному обсязі, сума основного боргу на день подання цієї заяви складає 1 095 328, 64 грн. причому строк оплати частини суми, встановлений графіком погашення заборгованості, минув 31.12.2019 і, за виключенням 403 542,20 грн., вся сума є простроченою. На цій підставі позивачем відповідачу нараховано інфляційні втрати на прострочену суму в розмірі 17 813,50 грн. та 3% річних в розмірі 11 038,34 грн., які просить суд стягнути з відповідача позивач.
Відповідач проти позову заперечив, про що зазначив у відзиві № 32-32/19 від 12.02.2021 (вх. № 3072/08-08 від 12.02.2021). Просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимоги, зазначивши, що для задоволення пені відповідно до Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій" позивач повинен довести наявність правових підстав для застування даного закону. Стаття 1 вищезазначеного закону установлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. При попередньому розгляді справ № 908/3269/16, № 908/1116/18, позивач здійснював розрахунок пені з урахуванням законодавчого обмеження пені згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», однак в рамках даної справи прагне суттєво збільшити суму даного нарахування, якщо здійснити перерахунок пені згідно ставки НБУ розмір буде суттєво меншим. Якщо судом буде прийнято застосування положень даного закону, то вважаємо за доцільним зазначити наступне. Вищезазначений закон передбачає, що можливе стягнення пені лише в межах 100% розміру основного боргу. Рішенням суду 31.01.2017 по справі № 908/3269/16 вже стягнуто пеню з ПАТ "ЗОЕ" на користь Концерну "МТМ" у розмірі 45 026,81 грн. за договором № 600277, зараз по даному рішенню на суму основного боргу за договором 100 567,83 грн. Позивач нараховує пеню у розмірі 35 701,58 грн. При додаванні вже стягнутої пені за рішенням № 908/3269/16 у розмірі 45 026,81 грн. + заявлена у рамках даної справи пеня 35 701,58 грн. = 80 728,39 грн., що майже становить суму основного боргу, який підлягає сплати за графіком погашення заборгованості - 100 567, 83 грн. значення пені саме спонукання для оплати, а не отримання Позивачем додаткових коштів, при перерахунку пені згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» сума пені буде значно меншою. Рішенням суду від 13.08.2018 по справі № 908/1116/18 вже стягнуто пеню з ПАТ "ЗОЕ" на користь Концерну "МТМ" у розмірі 10 000 грн. за договором № 600277, зараз по даному рішенню на суму основного боргу за договором 172 946,61 грн. позивач нараховує пеню у розмірі 35 165,81 грн. При додаванні вже стягнутої пені за рішенням №908/1116/18 у розмірі 10 000,00 грн. + заявлена у рамках даної справи пеня 35 165,81 грн. = 45 165,81 грн., при перерахунку пені згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» сума пені буде значно меншою. Отже сума загального боргу по рішенню № 908/3296/16, № 908/1116/18, на який Позивач нараховує пеню становить 273 514,44 грн., а загальна пеня становить 70 867,39 грн., що становить майже половину основного боргу. Відповідач просив суд дані розрахунки співмірності стягнутого основного боргу та заявленої пені також врахувати при розгляді клопотання про зменшення пені.
Крім того, у прохальній частині позову відповідач просив суд у разі задоволення позовних вимог розстрочити виконання рішення по даній справі щодо сплати ПАТ «Запоріжжяобленерго» суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення; у разі задоволення судом позовних вимог в частині стягнення пені - зменшити розмір пені до 50%.
Позивач заперечив щодо розстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру пені.
Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 6512/08-08/21 від 30.03.2021).
Позивач 06.04.2021 надіслав на електрону адресу суду письмові пояснення № 06/04-1 від 06.04.2021 (без ЕЦП) щодо застосування Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю позивача.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника відповідача, суд
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
01.09.2006 року між Концерном "Міські теплові мережі" в особі філії Концерну "Міські теплові мережі Жовтневого району (теплопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго") (споживач) укладено договір про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді № 600277 (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до нього, що є їх невід'ємними частинами.
Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлено цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", "Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду", "Правилами будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води", "Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж", та іншими актами цивільного законодавства і нормативно-правовими актами та документами.
В розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно договору постачання теплової енергії в гарячій воді здійснюється на орендоване, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73 (об'єкт теплопостачання).
Згідно з п.п. 3.2.1, 3.2.6 договору відповідач зобов'язався виконувати умови договору та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Розділом 6 договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію.
Пунктом 6.1 договору сторони обумовили, що розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (Додаток №5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.
Згідно з пунктом 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
За умовами пункту 6.3 договору оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок Теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюються Споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяць, наступного за розрахунковим.
Відтак за умовами укладеного сторонами договору у Теплопостачальної організації виникає обов'язок безперебійного забезпечення тепловою енергією Споживача, а у Споживача за кожний розрахунковий період утворюються грошові зобов'язання по сплаті за фактично відпущену йому теплову енергію.
Сукупність невиконаних відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за означеним Договором утворює для відповідача перед позивачем заборгованість у певному розмірі та за певні періоди часу.
Відповідно до п. 10.1 договір набуває чинності з 01.09.2006 і діє до 01.09.2007. Згідно з п. 10.2 договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін.
Пунктом 10.4 договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не відбулася ні одна із обставин, передбачених у п. 10.2 договору.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16 встановлено, що позивач у період: листопад 2013р., листопад 2014р.-квітень 2015р., жовтень 2015р.-квітень 2016р. відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 999 164,48 грн. Матеріали справи містять акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період (акти приймання-передачі за: листопад 2013р. на суму 53903,35 грн., листопад 2014р. на суму 46607,73 грн., грудень 2014р. на суму 77728,01 грн., січень 2015р. на суму 98170,52 грн., лютий 2015р. на суму 81997,06 грн., березень 2015р. на суму 96888,84 грн., квітень 2015р. на суму 44654,45 грн., жовтень 2015р. на суму 23336,11 грн., листопад 2015р. на суму 71565,95 грн., грудень 2015р. на суму 82680,66 грн., січень 2016р. на суму 122878,45 грн., лютий 2016р. на суму 88863,97 грн., березень 2016р. на суму 72905,50 грн., квітень 2016 на суму 27662,33 грн.) підписані обома сторонами та скріплені їх печатками і рахунки на оплату вказаних атів. Однак, зазначена в актах сума в установлений договором строк відповідачем в повному обсязі не сплачена. За спірний період відповідачем здійснена оплата лише по актам: за листопад 2013р. в сумі 53 903,35 грн.; за листопад 2014р. в сумі 55 929,28 грн. та за грудень 2014р. в сумі 77 728,01 грн. Інші акти приймання-передачі теплової за період: січень 2015р.-квітень 2015р., жовтень 2015р.-квітень 2016р. залишені відповідачем без оплати. Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену у спірному періоді теплову енергію склала 811 603 грн. 84 коп. Внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 26 696,75 грн. нарахованих за загальний період: з 25.12.2013 по 31.10.2016 та втрати від інфляції в сумі 119 993,94 грн. за період: лютий 2015р. - вересень 2016р., також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 91 193,11 грн. за загальний період з 25.11.2015 по 21.04.2016.
На підстав рішення Господарського суду Запорізької області від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16 позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Концерну "Міські теплові мережі" суму 811 603 грн. 84 коп. основного боргу, розстрочивши виконання рішення господарського суду № 908/3269/16 від 31.01.2017 строком на 6 (шість) місяців, починаючи з лютого 2017 р., зі сплатою рівними частинами по 135267,30 грн. щомісячно, останній місяць - 135 267,34 грн. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Концерну "Міські теплові мережі" суму 45 026 грн. 81 коп. пені, суму 26 618 грн. 35 коп. - 3% річних, суму 119 993 грн. 94 коп. втрат від інфляції та суму 15 724 грн. 04 коп. витрат зі сплати судового збору, розстрочивши виконання рішення господарського суду № 908/3269/16 від 31.01.2017 строком на 6 (шість) місяців, починаючи з лютого 2017р., зі сплатою рівними частинами по 34 560,52 грн. щомісячно, останній місяць - 34 560,54 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржено та 14.02.2017 набрало законної сили.
24.02.2017 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 31.01.2017 року у справі № 908/3269/16.
Позивач у позовній заяві зазначив, що основний борг - 811 603,84 грн. - заборгованість за теплову енергію за період з період з листопад 2013р., листопад 2014р.-квітень 2015р., жовтень 2015р.-квітень2016р., стягнутий рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2016 у справі № 908/3269/16, сплачений частково, сума основного боргу на день подання цієї заяви складає 100 567,83 грн.
Дослідивши зміст наданих сторонами листів та графік погашення заборгованості, що був укладений між позивачем та відповідачем за наслідками перемов, судом встановлено, що строк оплати, встановлений графіком погашення заборгованості за договором № 600277 від 01.09.2006 сплив 31.12.2019.
У зв'язку з тим, що на день подання даної позовної заяви Концерном "Міські теплові мережі", рішення Господарського суду Запорізької області № 908/3269/16 виконано частково, позивачем нараховано відповідачу 35 701 грн. 58 коп. пені, 4 022 грн. 71 коп. інфляційних втрат, 2 984 грн. 06 коп. 3% річних.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18 позовні вимоги концерну "Міські теплові мережі" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Концерну "Міські теплові мережі" 1 095 328 грн. 64 коп. основного боргу, 10 000 грн. 00 коп. пені, 82 261 грн. 82 коп. втрат від інфляції, 19 885 грн. 83 коп. 3 % річних та 18 335 грн. 71 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржено та 13.09.2018 року набрало законної сили.
Позивач у позовній заяві зазначив, що у зв'язку з тим, що основний борг - 1 095 328, 64 грн. - заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. та з листопада 2017 р. по березень 2018 р. стягнутий рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.08.2018 року у справі № 908/1116/18, несплачений в повному обсязі, сума основного боргу на день подання цієї заяви складає 1 095 328 грн. 64 коп. строк оплати частини суми, встановлений графіком погашення заборгованості минув 31.12.2019 і за виключенням 403 542 грн. 20 коп., вся сума є простроченою.
У зв'язку з тим, що на день подання даної позовної заяви Концерном "Міські теплові мережі", рішення Господарського суду Запорізької області № 908/1116/18 від 13.08.2018 не виконане відповідачем в повному обсязі, позивачем нараховано відповідачу 35 165 грн. 81 коп. пені, 17 813 грн. 50 коп. інфляційних витрат, 11 038 грн. 34 коп. 3 % річних.
Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішень суду.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Обставини виконання сторонами умов договору стали предметом дослідження Господарським судом Запорізької області у справах № 908/1116/18 та 908/3269/16.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт порушення з боку відповідача зобов'язань щодо оплати вартості отриманої від позивача теплової енергії на загальну суму 811 603 грн. 84 коп. у визначений договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 31.07.2017 у справі № 908/3269/16, а зобов'язання щодо оплати вартості отриманої від позивача теплової енергії на загальну суму 1 095 328 грн. 64 коп. у визначений договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Позивач просив суд стягнути з відповідача 21 836 грн. 21 коп. інфляційних втрат та 14 022 грн. 40 коп. 3 % річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.
Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Доказів виконання рішень суду у справах № 908/3269/16, № 908/1116/18 та грошового зобов'язання ані в добровільному, ані в примусовому порядку суду не надано.
Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задовольняються судом повністю.
Також, позивачем заявлено до стягнення 70 867 грн. 39 коп. пені.
Зміст господарського договору згідно частини першої статті 180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 231 ГК України).
Згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Як визначено у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Сторонами пунктом 7.2.8 договору встановлено, що в разі сплати або несвоєчасної оплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у п. 6.3 цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Необхідно зазначити, що позивачем у розрахунку пені приписи ч. 6 ст. 232 ГК України враховано.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості по пені в межах справи № 908/112/21, позивач нараховуючи пеню посилається на Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Під час вирішення спору між сторонами в межах справ № 908/3269/16 та № 908/1116/18 суд дійшов висновку про стягнення сум пені, відповідно до пунктом 7.2.8. договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600277 від 01.09.2006 та вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996р.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", судом враховано наведені приписи закону та здійснено обрахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.
За перерахунком суду загальна сума пені складає 9 146 грн. 38 коп. за період за загальний період з 01.01.2020 по 11.03.2020, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача. У частині стягнення 61 721 грн. 01 коп. судом відмовляється у зв'язку з необґрунтованістю позову в цій частині.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп (МН8ЯОР МОУЗІІЗУЛИ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Згідно статті 73 ПІК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.
Розглянувши клопотання про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/112/21 строком на 12 календарних місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Недостатність чи відсутність коштів або необхідність виконання зобов'язання за кредитним договором не можна вважати безумовним винятковим випадком, за наявності якого виконання судового рішення можна розстрочити.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Розглядаючи клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення щодо сплати суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення судом прийнято до уваги, що відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення. Тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує (може порушити) основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема: тяжкий фінансовий стан підприємства та багатомільйонну заборгованість з податкового боргу, не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення.
Позивач і відповідач є самостійними суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та одинакові ризики; відтак, подальше фактичне ухилення відповідача від сплати належних сум може завдати істотної шкоди позивачу та подальше зволікання з виконання рішення суду суперечить як законним правам та інтересам позивача так і вимогам ГПК України, оскільки не враховує матеріальні інтереси позивача.
Розглянувши клопотання відповідача, яке було викладене у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України до 50 %, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.
Обґрунтовуючи дане клопотання, відповідач посилається на те, що на даний час останній знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані у зв'язку з наявною багатомільйонної заборгованості з податкового боргу. Станом на 31.12.2020 у відповідача наявний податковий борг, який становить 1,152,4 млрд. грн. На рахунках ПАТ «Запоріжжяобленерго» відсутні грошові кошти, на підтвердження чого Відповідач надає довідки про залишки грошових коштів на поточних рахунках. Звертаємо увагу суду на те, що Відповідач не може розраховувати на кошти, що надходять на його рахунки, оскільки на ці рахунки Постановою від 22.09.2017 р. в №53254372 накладено арешт. На все майно, що належить ПАТ "Запоріжжяобленерго", у межах суми звернення стягнення 27737758,66 грн. та грошові кошти, що містяться на усіх рахунках в банківських установах, у межах суми звернення 109936196,39 грн., постановами відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (ВП № 55890429) накладено арешти. Станом на 01.01.2021 р. кредиторська заборгованість ПАТ «Запоріжжяобленерго» за роботи, послуги, ТМЦ (без врахування заборгованості за електроенергію та штрафних санкцій ДП «Енергоринок») становить 234 млн. грн. Станом на 01.01.2021 р. дебіторська заборгованість становила: - 1 499,5 млн. грн. - споживачів за електроенергію, відпущену до 01.01.2019 р., у тому числі найбільші боржники: ТОВ «ЗТМК» - 778,2 млн. грн., ПАТ «ЗЗФ» - 325,3 млн. грн., ДП «Кремнійполімер» - 172, 0 млн. грн., ТОВ «Завод напівпровідників» - 20, 9 млн. грн. -461,9 млн. грн. покупців послуг з розподілу електричної енергії, у тому числі найбільші боржники: ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» - 403,9 млн. грн., ДПЗД «Укрінтеренерго» - 26,7 млн. грн. Недостатність обігових коштів виникла в наслідок несвоєчасної та неповної сплати зобов'язань з послуг розподілу електричної енергії ТОВ «Запоріжжяенергопостачання» (далі ПУП) та ДПЗД «Укрінтеренерго» (далі ПОН) Так станом на 01.01.2021 заборгованість ПУП яка виникла протягом 2019 року становить 113,2 млн. грн., та приріст заборгованості за 12 місяців у сумі 290,7 млн. грн. Заборгованість ПОН станом на 01.01.2021 становить -26,7 млн. грн. Станом на 31.12.2020 р. загальний розмір заборгованості Відповідача перед ДП «Енергоринок» становить 412,4 млн. грн. Одним із джерел інформації, які об'єктивно відображають майнове і фінансове становище підприємства і використовуються для аналізу господарської діяльності підприємства є: баланс підприємства (ф.1) та звіт про фінансові результати (ф.2), з яких вбачається збиток підприємства. Також, критичний фінансово-господарський стан, на думку відповідача, підтверджується висновком судового експерта, наданого в рамках проведеного економічного дослідження №282 від 17.05.2018. За наслідками експертного дослідження, мотивованим висновком судового експерта встановлено, що станом на 31.12.2017 основні економічні показники (ліквідність, платоспроможність, рентабельність) характеризують фінансовий стан ПАТ «Запоріжжяобленерго» ознаками критичної неплатоспроможності, фінансової нестабільності та потенційного банкрутства. Велика частка дебіторської заборгованості в загальній структурі активів знижує ліквідність і фінансову стійкість підприємства та підвищує ризик фінансових збитків підприємства. ПАТ «Запоріжжяобленерго» не може погасити свої короткострокові зобов'язання та не має резервів для розширення діяльності, чистий фінансовий результат Товариства за 2017 є збиток (копія висновку № 282 від 17.05.2018).
Крім того, у зв'язку з тяжким фінансовим станом споживачів - юридичних осіб, ПАТ «Запоріжжяобленерго» змушене укладати договори про реструктуризацію заборгованості, що по суті є перенесенням термінів оплати за спожиту електричну енергію. ПАТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством державного сектору економіки та включено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 83. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р. ПАТ «Запоріжжяобленерго» включено до переліку об'єктів великої приватизації державної власності. На сьогоднішній день у ПАТ «Запоріжжяобленерго» відсутні кошти для фінансування в необхідному обсязі першочергових та обов'язкових витрат товариства, таких як податковий борг, проведення поточних ремонтів мереж, тому задоволення судом у повному обсязі вимоги позивача щодо стягнення пені призведе до появи додаткового фінансового тягаря на підприємство.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Суд зазначає, що зобов'язання з оплати теплової енергії за договором покладалися саме на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик.
Підписавши договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків та правові наслідки порушення строків розрахунку.
За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Сума заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені не є надмірно великою, про що свідчать матеріали справи.
Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.
Крім того, підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.
Незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що представлені відповідачем в обґрунтування свого клопотання докази не свідчать про винятковість розглядуваного випадку та наявність об'єктивних обставин, що виключали б можливість споживача належним чином виконати свої зобов'язання за договором. Крім того, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірним з порушенням та не є надмірно великим.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання щодо зменшення суми пені.
В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) 9 146 (дев'ять тисяч сто сорок шість) грн. 38 коп. пені, 21 836 (двадцять одна тисяча вісімсот тридцять шість) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 14 022 (чотирнадцять тисяч двадцять дві) грн. 40 коп. 3 % річних, 27 (двадцять сім) грн. 24 коп. поштових витрат з направлення позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, 886 (вісімсот вісімдесят шість) грн. 39 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 27.04.2021.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.С. Дроздова