Ухвала
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 753/2417/18
провадження № 61-4571ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2015 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року позов АТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» кредитну заборгованість у сумі 113 653,84 дол. США. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою на судове рішення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року.
21 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Дослідивши доводи касаційної скарги, оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування судом норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Судом встановлено, що за час розгляду цієї справи, провадження у якій відкрито ще у 2015 році, ОСОБА_1 неодноразово отримувала особисто судові повістки-повідомлення та копії судових рішень.
Крім того, за адресою: АДРЕСА_1 , зазначеною ОСОБА_1 як адреса її фактичного проживання, мешкає інший відповідач у справі ОСОБА_3 , який вже реалізував своє право на апеляційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року та ухвалою Київського апеляційного суду від 17 січня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за поданою ним апеляційною скаргою.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03).
Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553\39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342\95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За правилами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Встановивши, що ОСОБА_1 була залучена до участі у цій справі та належним чином повідомлялася про розгляд справи у суді першої інстанції, проте із апеляційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року звернулася лише у лютому 2021 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, заявницею не наведено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення внаслідок виникнення обставин непереборної сили, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини другої статті 358 ЦПК України, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Посилання у касаційній скарзі на те, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем рішення суду першої інстанції, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки частиною другою статті 358 ЦПК України визначені виключні випадки, за яких суд може поновити строк апеляційного оскарження за апеляційною скаргою, поданою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, і такі випадки не пов'язані із направленням учасникам справи копії судового рішення.
При цьому, за адресою, зазначеною заявницею як місце фактичного її проживання ( АДРЕСА_1 ), проживає інший відповідач у справі - ОСОБА_3 , який вже звертався із апеляційною скаргою на оскаржуване рішення суду першої інстанції. Крім цього, із інформації, яка міститься на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що оскаржуване рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року зареєстроване 14 травня 2019 року, а 14 травня 2019 року воно було оприлюднено.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Таким чином, із урахуванням наведених обставин, заявниця була обізнана про розгляд справи у суді першої інстанції та мала можливість ознайомитися із оскаржуваним судовим рішенням у Єдиному державному реєстрі судових рішень, проте не надала логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало їй подати належно оформлену апеляційну скаргу протягом строків, встановлених ЦПК України, з урахуванням того, що інший відповідач у справі, який проживає із заявницею за однією адресою, вже звертався із апеляційною скаргою.
Доводи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду в прийнятті апеляційної скарги є порушенням права заявниці на судовий захист, Верховний Суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Апеляційний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, діяв відповідно до норми статті 358 ЦПК України, тому право заявниці на судовий захист жодним чином не порушено.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про порушення судом норм процесуального права.
Отже, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, постановленим із додержанням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик