Ухвала
Іменем України
26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 335/4117/19
провадження № 61-6547ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини Валерії Сергіївни, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: визнати недійсним договір дарування, посвідчений 13 вересня 2018 року, серія та номер 1210, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В. С., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в частині дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 загальною площею 92,5 кв. м; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини В. С. від 13 вересня 2018 року, індексний № 42982451, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасувати реєстраційний запис № 27897259, дата державної реєстрації 13 вересня 2018 року.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 04 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
У січні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Зелінська О. С. звернулася до суду із заявою, в якій просила ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15 000 грн.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий суд врахував умови договору про надання правової допомоги, а також факт складання і подання необхідних процесуальних документів від імені сторони, та дійшов висновку про доведеність, реальність та обґрунтованість витрат на правову допомогу в сумі 15 000 грн.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 15 лютого 2021 року залишено без задоволення, а оскаржувані рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду в частині перегляду додаткового рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року мотивоване тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильних висновків місцевого суду в зазначеній частині та не свідчать про порушення цим судом норм процесуального права.
17 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить: скасувати додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року; скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні її апеляційної скарги на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року; залишити без розгляду заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу у зв'язку з пропуском строку для подання вказаної заяви.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що всупереч вимогам частини третьої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ОСОБА_2 не надала до місцевого суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що позбавило суд можливості встановити обґрунтованість стягнення правничої допомоги та перевірити співмірність заявленого розміру правничої допомоги з виконаною роботою. При цьому суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі № 336/394/19. Крім того, ОСОБА_2 пропустила строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення, так як відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України докази на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. П'ятиденний строк з дати ухвалення рішення місцевого суду закінчився 10 грудня 2020 року, а заяву ОСОБА_2 подала 13 січня 2021 року, тому така заява підлягає залишенню без розгляду. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Зі змісту наведених доводів вбачається, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Постанова Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року оскаржується ОСОБА_1 в касаційному порядку тільки в частині розгляду її апеляційної скарги на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року. Доводів про застосування апеляційним судом норми права без врахування висновку щодо її застосування, викладеного в постанові Верховного Суду, в частині розгляду апеляційним судом справи по суті касаційна скарга не містить.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Судами встановлено, що 03 червня 2019 року між ОСОБА_2 та адвокатом Зелінською О. С. було укладено договір про надання правової допомоги та додаткову угоду до цього договору, згідно з якою сторони за цим договором домовилися, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором, а саме: підготовка та подання відзиву на позовну заяву, представництво інтересів у суді в цивільній справі № 335/4117/19 протягом розгляду справи судом першої інстанції становить 15 000 грн, які клієнт зобов'язується сплатити протягом 10 днів з моменту отримання рахунку.
05 червня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Зелінська О. С. подала відзив на позовну заяву, в якому, згідно з положеннями статті 134 ЦПК України, повідомила, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_2 понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, становить 20 000 грн, з яких: 15 000 грн - витрати на правову допомогу; 5 000 грн - на залучення спеціаліста.
18 жовтня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Зелінська О. С. подала до місцевого суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії квитанції від 07 жовтня 2019 року про сплату ОСОБА_4 за дорученням Прудник І. І. витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. У призначенні платежу зазначено: за договором про надання правової допомоги та додатковою угодою від 03 червня 2019 року від ОСОБА_2 .
Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Встановивши реальність та обґрунтованість витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_2 в межах розгляду справи судом першої інстанції, а також те, що в договорі сторони визначили фіксовану суму за надання професійної правничої допомоги в розмірі 15 000 грн, яку ОСОБА_2 07 жовтня 2019 року сплатила на рахунок адвоката Зелінської О. С., місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому суди правильно зазначили про узгодження сторонами гонорару адвоката у фіксованого розміру .
Такі висновки судів узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20), про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Враховуючи наведене, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надала до місцевого суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також посилання заявника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі № 336/394/19, в якій узгоджені між сторонами умови договору про надання правової допомоги, відрізняються від умов такого договору, визначених його сторонами в цій справі.
Аргументи касаційної скарги про те, що заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу необхідно було залишити без розгляду, також є неспроможними, оскільки частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено строк для подання доказів, що підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, а не строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення. Відповідні докази були подані ОСОБА_2 до суду першої інстанції в межах встановленого процесуальним законом строку, а тому в суду не було підстав для залишення заяви ОСОБА_2 без розгляду. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі, а тому посилання заявника на це судове рішення не заслуговує на увагу.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Щербини Валерії Сергіївни, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко