Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 175/2934/13-ц
провадження № 61-15585св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2013 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України», банк) в особі філії - Новомосковського відділення № 2991 ВАТ «Держаний ощадний банк України» (правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Держаний ощадний банк України») та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 28, згідно з яким відповідачу надано кредит у сумі 429 000,00 грн зі сплатою 14 % річних за користування кредитом зі строком повернення до 04 березня 2028 року.
Порушивши умови договору, відповідач не повертав кредит в строки, визначені договором, а також не сплачував відсотки за користування кредитом, таким чином, станом на 01 червня 2013 року виникла заборгованість в розмірі 753 086,49 грн.
З урахуванням уточнення, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 753 086,49 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 26 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2002 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами за користування кредитом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач пропустив позовну давність для звернення до суду із цими вимогами, про застосування якої було заявлено відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, пені, 3% річних та інфляції, суди дійшли висновку щодо необґрунтованості їх нарахування, оскільки після вчинення 12 лютого 2009 року виконавчого напису банк мав право на стягнення з відповідача лише сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу до Верховного Суду. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі № 175/2934/13-ц до набуття законної сили рішенням у справі № 175/1820/20 про тлумачення змісту правочину, а саме пункту 7.8 договору про іпотечний кредит від 05 березня 2008 року № 28 про збільшення строків позовної давності.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 175/2934/13-ц, витребувано її з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
05 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Новомосковського відділення № 2991 ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 28, згідно з яким банк надав відповідачу кредит у сумі 429 000,00 грн зі сплатою 14 % річних за користування кредитом зі строком повернення до 04 березня 2028 року.
05 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Новомосковського відділення № 2991 ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит від 05 березня 2008 року ОСОБА_1 передав в іпотеку банку іпотечне майно в порядку і на умовах визначених в цьому договорі, а саме: будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , які належать іпотекодавцю.
Відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути наданий кредит у повному обсязі, зокрема: здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 1 788,00 грн та сплачувати нараховані проценти до останнього робочого числа місяця, наступного за звітнім; точно в строки обумовлені кредитним договором погашати кредит та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди, а у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань на першу вимогу банку сплачувати штрафні санкції; у разі порушення умов кредитного договору та договору іпотеки на вимогу банку достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами, комісійних винагород та/або штрафних санкцій в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, і банк реалізував передбачене договором право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
12 лютого 2009 року приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кібець Л. Г. видав виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 144, про звернення стягнення на предмет іпотеки: будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
За рахунок коштів від реалізації будинку та земельної ділянки планувалося задовольнити вимоги позивача в розмірі 446 379,27 грн за період з 01 вересня 2008 року до 02 лютого 2009 року та 5 250,00 грн з метою відшкодування кредиторові внесеної за вчинення виконавчого напису плати, та рекомендувалось виконавчий напис пред'явити до виконання до відділу державної виконавчої служби протягом року з дня його вчинення за місцем проживання боржника, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Відповідно до листа Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 09 липня 2018 року № 37802/3, 05 жовтня 2009 року до Відділу державної виконавчої служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Новомосковського МРУЮ) надійшов виконавчий напис, вчинений 12 лютого 2009 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Кібець Л. Г., щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь філії - Новомосковського відділення № 2991 ВАТ «Державний ощадний банк України» за договором про іпотечний кредит від 05 березня 2008 року № 28 у розмірі 446 179,27 грн та пені у розмірі 5 250,00 грн шляхом звернення стягнення на майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку площею 6 033,00 кв. м, з яких 2 500,00 кв. м призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку (кадастровий номер 1223281500:04:001:0164), та 3 533,00 кв. м призначені для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 1223281500:04:001:0165), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 09 жовтня 2009 року державний виконавець на підставі статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанови про відкриття виконавчого провадження, копії яких було направлено сторонам. Після проведення виконавчих дій, 06 жовтня 2010 року даний виконавчий документ було повернуто на адресу стягувана в порядку вимог пункту 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою стягувача). Згідно з розпорядженням від 18 лютого 2014 року «Про проведення знищення виконавчих проваджень, які передано до архіву ВДВС Новомосковського МРУЮ термін зберігання яких закінчився» зазначене виконавче провадження було знищено.
В своєму позові банк вказав, що станом на 01 червня 2013 року розмір заборгованості позичальника з повернення кредитних коштів за договором про іпотечний кредит від 05 березня 2008 року № 28 становить 753 086,49 грн, а саме: строкова заборгованість за кредитом - 318 144,00 грн, прострочена заборгованість - 101 916,00 грн, заборгованість за відсотками - 259 831,11 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків та за несвоєчасне повернення кредиту - 45 287,98 грн, 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків - 17 907,79 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу (стаття 625 ЦК України) - 7 287,69 грн, втрати від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати процентів - 1 537,20 грн, втрати від інфляції за рахунок несвоєчасного погашення основного боргу - 1 174,72 грн.
Із позовом банк звернувся 14 червня 2013 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, після зміни строку виконання основного зобов'язання, з 12 лютого 2009 року (вчинення виконавчого напису) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припинилося.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
За таких обставин апеляційний суд, встановивши, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню припинилося після вчинення виконавчого напису після 12 лютого 2009 року, тобто після цієї дати він мав право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, проте звернувся до суду поза межами трирічного строку позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові щодо стягнення нарахованих після 12 лютого 2009 року процентів, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про обов'язок апеляційного суду зупинити провадження до розгляду справи № 175/ 1862/20, до вирішення питання щодо тлумачення пункту договору стосовно строків позовної давності, не ґрунтуються на нормах процесуального права.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі підлягає зупиненню у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Наявність відкритого провадження за позовною заявою АТ «Державний ощадний банк України» не зумовлює обов'язкове зупинення провадження у даній справі за наявності об'єктивної можливості розгляду справи, тому що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Крім того, як передбачено у пункті 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Наявні у цій справі докази свідчать про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за договором позики.
Щодо посилання позивача на пункт 7.8 договору про іпотечний кредит від 05 березня 2008 року № 28, відповідно до якого встановлено збільшення строків позовної давності до трьох років за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором, Верховний Суд зазначає, що цей термін встановлюється для банку в разі стягнення заборгованості, проте на подання банком позову цей строк не поширюється, тому застосовується загальна позовна давність три роки.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин справи, що за приписами статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун