Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
місто Київ
справа № 579/663/18
провадження № 61-20187св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ освіти Кролевецької районної державної адміністрації,
третя особа - Кролевецька районна рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у квітні 2018 року звернулася до суду із позовом до Відділу освіти Кролевецької районної державної адміністрації (далі - Відділ освіти), третя особа - Кролевецька районна рада, про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 831 007, 73 грн.
Позивач обґрунтовувала пред'явлені вимоги тим, що вона перебувала у трудових відносинах з Відділом освіти з 06 квітня 2017 року, обіймала посаду директора Спаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
(далі - Спаська ЗОШ).
У січні 2018 року керівником Відділу освіти призначили ОСОБА_2 , який відразу повідомив їй, що вони не зможуть разом працювати і вона має звільнитися з займаної посади. Зазначила, що з того часу на неї чинився постійний тиск зі сторони начальника Відділу освіти, в результаті чого вона, не маючи бажання на звільнення чи переведення із займаної посади, під тиском, 05 березня 2018 року написала заяву про звільнення з посади у зв'язку з переведенням. Наступного дня ОСОБА_3 подала заяву про відкликання заяви про звільнення, але через 21 день її повідомили, що вона звільнена з займаної посади 05 березня 2018 року.
Позивач вважала своє звільнення незаконним, таким, що відбулося без її згоди, а тому просила задовольнити її позовні вимоги.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивач добровільно, з власної ініціативи звернулася до відповідача із заявою про звільнення у зв'язку з переведенням, оскільки побоювалася, що її звільнять з посади за недобросовісне виконання посадових обов'язків.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 05 липня 2019 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Відділу освіти від 05 березня 2018 року № 12-к «Про звільнення ОСОБА_3 » у частині звільнення її з посади директора Спаської ЗОШ 05 березня 2018 року у зв'язку з переходом до Гречкинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад» на підставі пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_3 на посаді директора Спаської ЗОШ. В іншій частині вимог позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов висновків, що на час видання наказу про звільнення з посади ОСОБА_3 очевидними є обставини про те, що волевиявлення працівника на її звільнення у зв'язку з переведенням на іншу роботу не було, оскільки того ж дня та наступного дня, до ознайомлення її з наказом про переведення, позивач зверталася із заявами, в яких зазначала, що не бажає звільнятися з займаної посади, повідомляла про вимоги начальника Відділу освіти щодо її звільнення, його погрози щодо звільнення її у зв'язку з невиконанням обов'язків, просила надати їй час попрацювати на зазначеній посаді хоча б до кінця навчального року, подала заяву про відкликання заяви про призначення її на посаду в іншій установі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновків, що під час звільнення ОСОБА_3 допущено порушення вимог трудового законодавства, оскільки працівника звільнено з посади всупереч її волевиявленню та з порушенням процедури звільнення.
Зважаючи на те, що позивач у судовому засіданні не довела, що дійсно мав місце певний період часу, протягом якого вона з вини відповідача була позбавлена змоги працювати або працевлаштуватися, вимушений прогул, суд першої інстанції дійшов висновків, що відсутні законні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що насправді не мав місця.
Постановою Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року скасовано рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 05 липня 2019 року у частині задоволення позову, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновків, що позивач не довела підстав заявленого позову.
Апеляційний суд вважав, що посилання ОСОБА_3 на те, що подана нею 06 березня 2018 року заява про відкликання заяви про звільнення є підтвердженням відсутності її вільного волевиявлення на звільнення за переведенням та підтвердженням того, що написання заяви про звільнення відбулося під тиском зі сторони керівника відповідача, є необґрунтованими, оскільки позивач не навела переконливих доказів і мотивів таких дій роботодавця, а також доказів, які б свідчили про неприязне чи упереджене ставлення до неї роботодавця. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 не заперечувала, що мала можливість не писати заяву про звільнення з посади директора школи у зв'язку з переведенням, але таку заяву написала.
06 березня 2018 року вона, заручившись підтримкою батьків дітей, які відвідують школу, вирішила не виходити на нове місце роботи та відкликала написану нею заяву 05 березня 2018 року. Зауваження керівника Відділу освіти щодо якості виконання посадових обов'язків підзвітним керівником навчального закладу, зокрема незаконне звільнення працівника Спаської ЗОШ, який за рішенням суду був поновлений на роботі зі стягненням за рахунок школи середнього заробітку, проведення тарифікації вчителів у
2017-2018 роках без залучення тарифікаційної комісії та профспілкового комітету школи, апеляційний суд не вважав ознакою примушування ОСОБА_3 до написання заяви про звільнення за переведенням.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у листопаді 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначила, що:
- апеляційний суд неправильно застосував правила статті 32, пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України, не врахував відсутність волевиявлення працівника на переведення на іншу посаду;
- скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав іншу оцінку доказам, які досліджувалися судом першої інстанції, врахувавши при цьому лише частину доказів;
- обставини звільнення правильно встановлені судом першої інстанції, на підставі всебічно та повно досліджених доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 06 квітня 2017 року Відділ освіти уклав контракт з ОСОБА_3 як з директором Спаської ЗОШ, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл та міста Кролевець та призначено її на посаду строком на три роки з 06 квітня 2017 року до 06 квітня 2020 року.
У пункті 5.2 контракту встановлено, що цей контракт припиняється у разі закінчення терміну його дії у випадках, передбачених цим контрактом; з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до наказу Відділу освіти від 06 квітня 2017 року № 24-к ОСОБА_3 переведена на посаду директора Спаської ЗОШ згідно з укладеним контрактом за підсумками атестації. З зазначеної дати вона приступила до виконання обов'язків керівника навчального закладу відповідно до умов контракту.
05 березня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про звільнення із займаної посади з 05 березня 2018 року у зв'язку з переходом на роботу до іншого навчального закладу.
Цього ж дня ОСОБА_3 звернулася із заявою про її прийняття на посаду вчителя початкових класів Гречкинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад» на час хвороби основного працівника з 06 березня 2018 року.
На підставі цих заяв наказом Відділу освіти від 05 березня 2018 року № 12-к «Про звільнення ОСОБА_3 , про прийняття ОСОБА_3 » позивача звільнено з посади директора Спаської ЗОШ 05 березня 2018 року на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до Гречкинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад», а з 06 березня 2018 року прийнята на посаду вчителя початкових класів Гречкинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад» на час хвороби основного працівника.
Водночас 06 березня 2018 року ОСОБА_3 направила засобами поштового зв'язку начальнику Відділу освіти заяву такого змісту: «Відзиваю заяву про прийняття на посаду вчителя початкових класів Гречкинського НВК від 05 березня 2018 року. Прошу заяву вважати недійсною».
З наказом про звільнення ОСОБА_3 ознайомлена під підпис та отримала його 21 березня 2018 року.
Згідно з записом у трудовій книжці 06 березня 2018 року ОСОБА_3 призначена на посаду вчителя початкових класів Гречкинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад» на підставі наказу Відділу освіти від 05 березня 2018 року № 12-к «Про звільнення ОСОБА_3 , про прийняття ОСОБА_3 », а 13 квітня 2018 року позивач звільнена з посади вчителя початкових класів Гречкинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад» за згодою сторін на підставі наказу Відділу освіти від 13 квітня 2018 року № 20-к.
Суд першої інстанції вважав, що факт тиску на ОСОБА_3 щодо написання заяви про звільнення підтверджується численними зверненнями позивача щодо різних установ як до написання такої заяви, так і після.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 03 березня 2018 року звернулася до Кролевецького ВП ГУНП в Сумській області із заявою про вчинення злочину, в якій зазначала, що керівник Відділу освіти чинить до неї психологічний тиск з погрозами звільнити з посади.
05 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до голови Кролевецької районної ради, просила вжити заходів щодо припинення чинення на неї психологічного тиску з боку начальника Відділу освіти, який примушує звільнитися її із займаної посади.
Також 05 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до голови сільської ради з проханням втрутитися та зупинити чинення психологічного тиску на неї з боку начальника Відділу освіти, який примушує звільнитися її з займаної посади.
12 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до голови Кролевецької районної державної адміністрації, якому повідомила, що 05 березня 2018 року вона під впливом психологічного тиску начальника Відділу освіти написала заяву про звільнення її з посади у зв'язку з переведенням, але в той же час не мала жодного наміру звільнятися з роботи або переводитися на іншу посаду і бажає приступити до виконання своїх обов'язків.
16 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Кролевецького ВП ГУНП в Сумській області із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, зокрема про перевірку обставин її недопуску до роботи на посаді директора Спаської ЗОШ.
За наслідками перевірок за зверненнями ОСОБА_3 Відділ поліції не встановив підстави для відкриття кримінального провадження.
Перевірками Департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації, Кролевецької районної державної адміністрації обставин тиску на ОСОБА_3 з боку начальника Відділу освіти не встановлено.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_3 не мала наміру звільнятися чи переводитися із займаної посади та неодноразово скаржилася йому, що начальник Відділу освіти вимагає від неї звільнитися з займаної посади. 05 березня 2018 року у вечірній час ОСОБА_3 повідомила йому, що її змусили написати заяву про звільнення у зв'язку з переведенням. 07 березня 2018 року на батьківських зборах, які відбулися за ініціативою обурених намаганням звільнити директора батьків, начальник Відділу освіти повідомив, що ОСОБА_3 ще не звільнена і це питання ще вирішується. Те ж саме він підтвердив 10 березня 2018 року під час розмови з ним. Зі слів ОСОБА_2 випливало, що його не влаштовує робота ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона є членом батьківського комітету Спаської ЗОШ. Батьківський комітет співпрацює з директором школи ОСОБА_3 . У березні директор повідомила їм, що її хочуть звільнити з займаної посади, втім вона звільнятися не бажає. 06 березня 2018 року вона повідомила, що її примусили написати заяву про звільнення. 07 березня 2018 року ОСОБА_2 прибув на батьківські збори, де повідомляв, що ОСОБА_3 ще не звільнена, це питання ще тільки вирішується. Також зазначив, що не бачив її заяви про відкликання заяви про звільнення у зв'язку з переведенням.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_3 працювала директором школи і не збиралася звільнятися з роботи. На початку березня вона їй пояснила, що йде у відпустку, а після відпустки можливо звільниться з роботи, але це не з її власного бажання.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона працює вчителем у Спаській ЗОШ. ОСОБА_3 ніколи не висловлювала бажання звільнитися з займаної посади. У квітні вона дізналася, що ОСОБА_3 звільнена з посади ще 05 березня. До цього всі вважали, що вона на лікарняному.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що має дружні стосунки з ОСОБА_3 . Раніше він допоміг їй працевлаштуватися на зазначену посаду і тому вважає, що несе за неї відповідальність і вона повинна прислухатися до його думки і порад. ОСОБА_3 йому скаржилася, що ОСОБА_2 тисне на неї і вимагає звільнення її з посади. Під час розмови з останнім йому стало відомо, що він не задоволений її роботою і не бачить її на займаній посаді. Свідок вирішив домовитися з ОСОБА_2 , щоб ОСОБА_3 не звільняли, а дозволили перевестися в іншу школу. Він вважає, що після того як остання «програла суд», який поновив на посаді працівника, якого вона звільнила, то це є підставою для звільнення її з роботи «за статтею». Свою думку він довів ОСОБА_3 і повідомив, що єдиний вихід для неї це звільнення за власним бажанням або переведення на посаду в іншу школу. З цією метою 05 березня 2018 року він прибув до Кролевецької районної державної адміністрації, де зустрів ОСОБА_3 , поговорив з нею і з нею ж пішов до ОСОБА_2 , де в їх присутності остання і написала заяву про звільнення з займаної посади.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що 05 березня 2018 року була колегія і коли її запросили до ОСОБА_2 , то там була ОСОБА_3 і вона писала заяву про звільнення з займаної посади у зв'язку з переведенням. Писала вона заяву власноручно. У її присутності будь-якого тиску на неї не чинилося. Вважає, що заява написана останньою добровільно.
Суд першої інстанції вважав, що показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не спростовують твердження ОСОБА_3 та наданих в судовому засіданні доказів щодо відсутності у неї бажання звільнятися з посади у зв'язку з переведенням.
Суд першої інстанції вважав, що не спростовує зазначених обставин відповідь голови Кролевецької районної державної адміністрації від 26 березня 2018 року, висновки за матеріалами перевірки повідомлення про злочин від 07 березня 2018 року та 24 березня 2018 року, а також відповідь директора Департаменту освіти і науки, так як останні не досліджували в повному обсязі питання волевиявлення ОСОБА_3 щодо звільнення її з займаної посади у зв'язку з переведенням, а обмежилися лише констатацією факту, що позивач власноручно написала спірні заяви, а тому зробили висновки, що вона це зробила за власним бажанням.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я. У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Наведеною правовою нормою трудового законодавства передбачено можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи в зв'язку з переходом на виборну посаду за наявності певних умов, а саме: згоди працівника на переведення, угоди між власниками або керівниками зацікавлених підприємств (того, на якому працює особа, і того, куди він має намір перевестися), наказу за попереднім місцем роботи про переведення, а також наказу про прийняття на роботу за новим місцем роботи (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 566/435/18 (провадження № 61-21514св19)).
Особливістю переведення працівника на інше підприємство є те, що працівник припиняє трудові відносини з одним роботодавцем і укладає трудовий договір з іншим. Ініціатором переведення може бути як сам працівник, так і роботодавець, заінтересований у переведенні працівника.
Натомість у справі, яка переглядається, не відбулося припинення трудових відносин з одним роботодавцем та укладення трудового договору з іншим, оскільки звільнення та прийняття на роботу ОСОБА_3 відбулося відповідно до наказу Відділу освіти від 05 березня 2018 року № 12-к «Про звільнення ОСОБА_3 , про прийняття ОСОБА_3 ». ОСОБА_3 не припиняла трудових відносин з Відділом освіти, лише змінила місце роботи та займану посаду в тій самій організації.
Вирішуючи питання про переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість необхідно враховувати, чи було вільним волевиявлення працівника.
Частково задовольняючи позовні вимоги та поновлюючи на посаді директора школи, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 написала заяву про переведення на посаду вчителя початкових класів та у зв'язку з цим про звільнення із займаної посади директора школи у зв'язку з психологічним тиском, про що неодноразово заявляла як до її звільнення, так і після цього. При цьому ОСОБА_3 наступного дня відкликала заяву про звільнення у зв'язку з переведенням, а з наказом про звільнення з посади директора школи та прийняття на посаду вчителя початкових класів ознайомлена лише 21 березня 2018 року. Суди не встановили обставин виходу ОСОБА_3 06 березня 2018 року на роботу на посаді вчителя початкових класів, натомість встановили, що 16 березня 2018 року, тобто після видання наказу про звільнення з посади директора школи та прийняття на посаду вчителя початкових класів, ОСОБА_3 , не будучи ознайомленою з наказом про звільнення, стверджувала, що її не допускають до виконання посадових обов'язків директора школи.
Досліджуючи питання, чи було вільним волевиявлення працівника на переведення на іншу посаду, суд першої інстанції надав системну оцінку зібраним у справі письмовим доказам, показанням свідків, за результатами чого дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 не мала наміру та бажання на переведення на іншу посаду.
Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд не надав оцінку та не мотивував відхилення доказів, наданих позивачем у справі, необґрунтовано відхилив докази, надані позивачем до суду першої інстанції та яким надано оцінку цим судом, не зазначивши підстав та мотивів відхилення таких доказів.
Таким чином, Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі не є обґрунтованим та законним, а тому підлягає скасуванню.
У зв'язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положень статті 235 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Аналіз норм частини другої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що ОСОБА_3 у зв'язку з незаконним її переведенням, без її згоди, на іншу посаду має право на стягнення їй різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після звільнення її з посади вчителя початкових класів та до моменту припинення строку дії контракту, що є підставою для припинення із нею трудових відносин.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, у зв'язку із чим не встановили фактичні обставини, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому в силу статті 411 ЦПК України Верховний Суд, застосовуючи принцип процесуальної економії, дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав нездійснення дослідження зібраних у справі доказів.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про підставність задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду із залишенням силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
У частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з недослідженням, а отже, і невстановленням обставин справи, необхідних для ухвалення рішення у справі.
Під час нового розгляду справи суду належить урахувати зазначене у цій постанові, надати оцінку наведеним доказам і відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Оскільки недоліки, допущені судами першої й апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі скасувати, рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 05 липня 2019 року у цій частині залишити в силі.
Постанову Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко