26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 758/12601/17
провадження № 61-16826св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач -Державний центр зайнятості,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов'язки Голови Державної служби зайнятості Ярошенко Валерій Станіславович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної служби зайнятості (Центральний апарат), правонаступником якої є Державний центр зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов'язки Голови Державної служби зайнятості Ярошенко В. С., про стягнення сум, що належать при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позов обґрунтований тим, що він перебував у трудових відносинах із Державною службою зайнятості до 17 липня 2017 року та працював на посаді начальника відділу міжнародного співробітництва. Згідно з наказом в. о. Голови Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 17 липня 2017 року № 211-к ОСОБА_2 звільнений з роботи за систематичне невиконання трудових обов'язків відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
У день звільнення 17 липня 2017 року йому не виплатили компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 жовтня 2015 року до 25 жовтня 2016 року, за 5 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 26 жовтня 2016 року до 17 липня 2017 року та за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 жовтня 2016 року до 17 липня 2017 року. Виплата зазначених компенсацій та заробітної плати за липень 2017 року відбулась 18 липня 2017 року.
З 29 травня 2017 року до 27 липня 2017 року він перебував на лікарняному. У день звільнення йому не було виплачено допомогу з тимчасової непрацездатності за період з 29 травня 2017 року до 27 червня 2017 року. Під час виплати йому заробітної плати за липень 2017 року відповідач не встановив йому та не виплатив премію за липень 2017 року.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за один день затримки розрахунку при звільненні виплати компенсацій та заробітної плати за липень 2017 року у сумі 591,81 грн, середній заробіток за весь час затримки виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 75 751,68 грн, премію за липень 2017 року - 445,24 грн, середній заробіток за час затримки виплати премії - 95 291,41 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при звільненні позивача відповідач належним чином здійснив виплату всіх належних йому сум заробітної плати, компенсацій та допомоги, а тому немає підстав для стягнення на його користь компенсацій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.
Суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме Закон України «Про оплату праці», статтю 334 ЦК України, КЗпП України, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», неповно з'ясували обставини справи.
Відповідач порушив частину першу статті 116 КЗпП України, оскільки позивач фактично отримав виплати 18 липня 2017 року, шляхом зарахування на банківський рахунок, а не в день звільнення 17 липня 2017 року.
Відповідач порушив частину другу статт 22 і частину першу статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки повинен був 17 липня 2017 року здійснити виплату допомоги за п'ять днів тимчасової непрацездатності за двома лікарняними.
Також йому не була встановлена та виплачена премія, яка є частиною заробітної плати.
На ці порушення суд першої інстанції не звернув увагу, а суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув.
Аргументи інших учасників справи
Відзив Державного центру зайнятостіна касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суди належним чином повно і всебічно перевірили усі доводи позивача, дослідили усі обставини справи, надали належну оцінку письмовим доказам у справі.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що відповідач порушив частину першу статті 116 КЗпП України, оскільки позивач фактично отримав виплати 18 липня 2017 року, шляхом зарахування на банківський рахунок, а не в день звільнення 17 липня 2017 року, з огляду на те, що необхідний пакет документів, зокрема платіжне доручення, сформовані та передані до Державної казначейської служби 17 липня 2017 року. Крім того, одночасно, електронною поштою було відправлено відомість від 17 липня 2017 року № 257 до Акціонерного товариства «Ощадбанк» для зарахування коштів на особовий рахунок позивача. Вини відповідача в тому, що кошти зараховані 18 липня 2017 року немає.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач порушив частину другу статт 22 і частину першу статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки повинен був 17 липня 2017 року здійснити виплату п'яти днів тимчасової непрацездатності за двома лікарняними. Відповідач здійснив виплату матеріального забезпечення за листками непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності, затвердженого постановою правління Фонду від 22 грудня 2010 року № 26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 січня 2011 року № 111/18849.
Доводи касаційної скарги щодо не встановлення та не виплати позивачу премії, яка є частиною заробітної плати, не заслуговують на увагу, оскільки позивача за систематичне невиконання ним обов'язків, покладених на нього трудовим договором, Правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказом в. о. Голови Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 17 липня 2017 року № 211-к звільнено, тому Голова Державної служби зайнятості правомірно не встановив позивачу премію за липень 2017 року відповідно до пункту 7 Положення про преміювання працівники, згідно з яким за рішенням керівництва працівники позбавляються премії повністю або частково, якщо в місяці, за який виплачується премія, вони притягалися до дисциплінарної відповідальності або до них застосовувалися заходи дисциплінарного впливу, а також, якщо було порушено строки виконання доручень або неякісна підготовка матеріалів.
Крім того, у зв'язку з невиконанням доручення керівництва, наказом відповідача від 04 травня 2017 року № 156-к позивачу оголошено догану, яку позивач оскаржив до суду, але рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року у справі № 757/26172/17-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у позові ОСОБА_2 про скасування дисциплінарного стягнення відмовлено.
Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що премія позивачу за липень 2017 року не нарахована, оскільки в тому місяці він був звільнений з роботи за систематичне невиконання трудових обов'язків згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, тому доводи позивача про те, що він у липні 2017 року не притягався до дисциплінарної відповідальності, а його звільнення було за фактами, які відбулися у травні 2017 року, є безпідставними.
Відсутність порушень законодавства відповідачем при здійсненні остаточного розрахунку з позивачем при звільненні також підтверджується висновком Головного управління Держпраці у Київській області Державної служби України з питань праці за результатами перевірки проведеної за період з 25 жовтня 2017 року до 03 листопада 2017 року на підставі звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . За результатом перевірки головний державний інспектор Держпраці склав акт № 10-225/1111, згідно з яким порушень Державною службою зайнятості вимог трудового законодавства стосовно ОСОБА_2 не виявлено.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд встановив, що касаційне провадження відкрито за касаційною скаргою на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому дійшов висновку про закриття касаційного провадження.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у справі становить 172 080,14 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100). Позивач у цій справі визначив таку ціну позову, матеріали справи не містять іншого розрахунку заборгованості.
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вимог закону.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Касаційна скарга заявника не містить посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження.
Доводи касаційної скарги хоча і містять посилання на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, проте зводяться до незгоди із встановленими обставинами та оцінкою доказів, не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначені.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, сформувала правовий висновок, згідно з яким, якщо касаційна скарга прийнята до проваджена суду касаціної інстанції помилково, тому у зв'язку з цим касаційне провадження у справі належить закрити. Наведений правовий висновок підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Оскільки Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для закриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обгрунтованості оскаржуваних судових рішень, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд роз'яснює заявнику, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» право на подання заяви про повернення сплаченого судового збору.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконуючий обов'язки Голови Державної служби зайнятості Ярошенко Валерій Станіславович, про стягнення сум, що належать при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку, закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко