Постанова
Іменем України
26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 569/12523/16-ц
провадження № 61-17181св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року у складі судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 рокуу складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М. Хилевича С. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та усунення від права на спадкування.
Позов обґрунтований тим, що після смерті ОСОБА_2 (рідної сестри позивача) відкрилась спадщина. Спадкодавець жила одиноко, за станом здоров'я та віком потребувала постійного догляду та утримання. Такий догляд, піклування та утримання здійснював він. Відповідач, яка є онукою покійної, бабу не провідувала, не надавала матеріальної чи фізичної допомоги, чим ухилилася від надання допомоги спадкодавцеві.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив усунути відповідача ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті її баби ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання спадкодавцеві ОСОБА_2 допомоги за умови можливості її надання, перебування спадкодавця ОСОБА_2 у безпорадному стані та її потреби в допомозі. Представник відповідача заявлені позовні вимоги повністю спростував письмовими доказами, показаннями свідків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди неправильно застосували частину п'яту статті 1224 ЦК України.
Вказує, що його покійна сестра ОСОБА_2 мала травми та набула низку хронічних захворювань, які не давали їй забезпечувати свої щоденні побутові потреби життєдіяльності, а в період їх загострення вона потребувала сторонньої допомоги, постійного догляду, що підтверджується висновком експертизи від 18 лютого 2019 року № 6 та показаннями свідків.
Зазначає, що відповідно до статті 266 СК України онуки зобов'язані утримувати своїх непрацездатних діда та бабу, які потребують матеріальної допомоги, однак таку допомогу та догляд для ОСОБА_2 надавав він, а не її онука, відповідач у справі.
За відсутності об'єктивних причин, суди дійшли помилкового висновку про те, що спадкодавець не потребувала матеріальної допомоги, адже набуті хронічні, захворювання, травми потребували впродовж 17 років постійного дорогого лікування, а, отримуючи мінімальну пенсію, забезпечити його вона сама не могла.
Суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 359 ЦПК України переглянув апеляційну скаргу без належних доказів направлення відзиву на апеляційну скаргу позивачу.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційні скарги не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2020 року справу передано до ВерховногоСуду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційну скаргу у цій справі подано у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є рідним братом спадкодавця ОСОБА_2 , а відповідач ОСОБА_2 є її рідною онукою.
30 січня 1996 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського та районного нотаріального округу Степурою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 272, згідно з яким ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право заповідає ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодав ець ОСОБА_2 померла.
До складу спадщини померлої ОСОБА_2 входить нерухоме майно, яке належало їй на праві власності, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до заяви ОСОБА_3 , рідної сестри відповідача, від 16 липня 2016 року вона звернулась до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філіпова М. М. з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 31 травня 2016 року звернулась до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філіпова М. М. з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_2 .
Відповідно до заяви від 31 серпня 2016 року, посвідченої нотаріусом Белгородського нотаріального округу Белгородської області Ежеченко О. М., зареєстрованої в реєстрі за № 4пп-3223, ОСОБА_3 повідомляє, що їй відомо, що вона є спадкоємцем за заповітом і законом майна, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 її баби ОСОБА_2 , яка постійно проживала на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємцем якої був її батько ОСОБА_7 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цієюзаявою ОСОБА_3 відмовилась від належної їй частки в спадковому майні з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося на користь своєї сестри, відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на всіх підставах.
Згідно з висновком експерта від 18 лютого 2019 року № 6, проведеного судово-медичною експертною комісією Комунального закладу «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської медичної експертизи, на підставі матеріалів цивільної справи № 569/12523/16-ц щодо стану здоров'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , медичних документів на її ім'я та відповідно до поставлений запитань, судово-медична експертна комісія дійшла до таких висновків:
1. Згідно з наданими медичними документами у ОСОБА_2 у період часу з 1999 року до 06 квітня 2016 року лікарі встановили і підтверджено рентгенологічними та клініко-лабораторними даними такі патологічні стани: травми: перелом шийки лівого стегна зі зміщенням (20 лютого 1999 року), оперативно лікований за допомогою метало остеосинтезу; у процесі консолідації ускладнений частковим порушенням функції лівого кульшового суглобу та опоро здатності лівої нижньої кінцівки; захворювання кишково-шлункового тракту: гострий гангренозний калькульозний холецистит, ускладнений обмеженим перитонітом, лікований оперативно (видалення жовчного міхура); захворювання серцево-судинної системи: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний аорто кардіосклероз, фібриляція передсердь, постійна форма, нормо систолічний варіант; гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, м'яка за рівнем АТ, дуже високий ризик ускладнень; серцева недостатність І-ІІ А, функціональний клас ІІІ; захворювання ендокринної системи: цукровий діабет, тип ІІ, легка форма; захворювання опорно-рухового апарату: остеоартроз лівого променево-зап'ястного і лівого колінного суглобів; судинні захворювання: атеросклеротично-діабетичне ураження нижніх кінцівок, оклюзія (тромбоз) стегнових артерій правої нижньої кінцівки, гомілкових артерій лівої нижньої кінцівки, ретромбоз загальної гомілкової артерії справа, хронічна артеріальна недостатність правої нижньої кінцівки ІІІ ступеня, лівої нижньої кінцівки ІІ Б ступеня, діабетична мікро - макроангіопатія нижніх кінцівок; неврологічні захворювання: ішемічний інсульт в басейні лівої середньої мозкової артерії з правобічним геміпарезом з акцентом в руці, що супроводжувався зупинкою серцевої діяльності (28 березня 2016 року), яка відновилася після проведення реанімаційних заходів.
2. Відмічені серцево-судинні, неврологічні та ендокринні захворювання є хронічними, розвивалися протягом багатьох років і як в періоди загострень, так і в стані ремісії потребували постійного медичного нагляду та періодичного амбулаторного чи стаціонарного лікування, що підтверджено відповідними записами у медичній документації.
3. 4. Виходячи з того, що безпорадність - це стан, при якому людина не може самостійно приймати активні заходи, які забезпечують їй існування або оберігають її життя та здоров'я, та оцінюючи дані медичних документів, а саме відмічене клінічне протікання ішемічного інсульту (розвиток геміпарезу - різке ослаблення рухової діяльності правих кінцівок і тяжкість загального стану після реанімаційних заходів), судово-медична експертна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_2 з 28 березня 2016 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 могла перебувати у безпорадному стані, а тому беззаперечно потребувала сторонньої допомоги в цей період.
5. Узагальнюючи клінічне протікання та характер інших захворювань і травм із відміченою у медичних документах симптоматикою (періодичні загострення у вигляді порушень серцевого ритму, підвищення артеріального тиску, задишки, порушень опорно-рухової функції травмованої кінцівки тощо), експертна комісія зазначає, що з 1999 року до 28 березня 2016 року ОСОБА_2 частково могла забезпечувати свої щоденні побутові потреби життєдіяльності, але для підтримання належної якості життя, яка в періоди погіршення загального стану в кожному випадку визначається індивідуально, потребувала певної сторонньої допомоги та догляду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України, суд має встановити сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 521/20849/16, провадження № 61-31024св18, від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, провадження № 61-14655св18, від 29 квітня 2020 року у справі № 520/5083/16-ц, провадження № 61-47518св18.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, що реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд оцінює доводи касаційної скарги в контексті, чи на рівних засадах заслуховувалися судом аргументи обох сторін та надавалася їм можливість надати докази суду, а також брати участь у справі.
Суди дослідили та оцінили надані сторонами докази у справі: письмові, показання свідків.
Суди надали правову оцінку показанням свідків, згідно з якимивони пояснили, що при житті ОСОБА_2 часто її відвідували, вона могла забезпечувати свої щоденні побутові потреби життєдіяльності самостійно, мала достатні кошти, щоб матеріально забезпечувати і утримувати себе. Позивач, після того як спадкодавець ОСОБА_2 10 березня 2016 року потрапила до лікарні, не повідомив нікого із рідних, хоча у нього були їх контактні дані.
Суди, оцінивши висновок судово-медичної експертизи від 18 лютого 2019 року № 6 та інші докази у справі, встановили, що спадкодавець ОСОБА_2 з 1999 року до 28 березня 2016 року потребувала часткового стороннього догляду та допомоги, що вказує про відсутність стану, який можна кваліфікувати як безпорадний, а з 28 березня 2016 року до настання смерті 06 квітня 2016 року могла перебувати у безпорадному стані, а тому беззаперечно потребувала сторонньої допомоги, однак в цей період за нею постійний нагляд здійснювавмедичний персонал лікарні.
Позивач не довів, що спадкодавець ОСОБА_2 потребувала саме матеріальної допомоги від ОСОБА_2 , встановлено, що за такою допомогою до неї ніхто не звертався. Крім того, у судовому засіданні представник відповідача пояснила, що ОСОБА_2 при житті не потребувала матеріальної допомоги, оскільки майже весь час працювала та отримувала пенсію, мала заощадження від реалізації земельної ділянки та будівельних матеріалів після смерті свого сина. Тобто баба відповідача ОСОБА_2 мала достатні матеріальні кошти, щоб матеріально забезпечувати і утримувати себе.
Що стосується ухилення відповідача від надання допомоги бабі, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ухилення повинне бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Позивач не довів свідоме ухилення відповідача від виконання обов'язку з догляду та надання допомоги спадкодавцю, а неналежне, на його думку, виконання таких обов'язків носить оціночний характер, що не може бути віднесене до умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на умисне ухилення від обов'язку надання допомоги спадкодавцю, у розумінні статті 1224 ЦК України.
Верховний Суд також зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України усунення від права на спадкування є виключною прерогативою суду.
З урахуванням належних та допустимих доказів у справі, встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п'ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про відмову в позові.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами того, що за життя спадкодавця позивач постійно здійснював опіку та надавав їй допомогу не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди встановили відсутність сукупності обставин, визначених частиною п'ятою статті 1224 ЦК Укарїни.
Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_2 не спілкувалася із бабою, не цікавилась станом її здоров'я, не займалась організацією її похорон, не свідчать про факт умисного ухилення від надання допомоги останній та не може бути підставою для усунення її від права на спадщину.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 359 ЦПК України переглянув апеляційну скаргу без належних доказів направлення відзиву на апеляційну скаргу позивачу, оскільки спростовується матеріалами справи (а. с. 180).
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку та виклав висновки на їх спростування, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко