27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 120/3542/20-а
адміністративне провадження № К/9901/14072/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.
перевірив касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №120/2941/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
19 квітня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
У липні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_2 ) в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця січень 2008 року;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2019 по день постановлення судом рішення у даній справі.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, яке було залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції відніс цю справу до справ незначної складності та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду даної справи є протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні.
Суди попередніх інстанцій установили, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.10.2019 №207 ОСОБА_1 з 20.10.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 50 Закону України “Про запобігання корупції” (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Отже, позивач є військовослужбовцем та не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовці зі званнями: генерал-майор, контр-адмірал, генерал-лейтенант, віце-адмірал, генерал-полковник, адмірал, генерал армії України.
Оскаржуючи судове рішення, прийняте у справі незначної складності, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року (п.3 ч.4 ст.328 КАС України).
Разом з тим, скаржником не було зазначено про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Наведені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців базового місяця - січня 2008 року.
Таким чином, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, скаржник у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі “Азюковська проти України” (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №120/2941/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.Е. Мацедонська
Н.В. Шевцова