Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/1276/20
номер провадження 2/695/278/21
19 квітня 2021 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :
головуючого судді Степченка М.Ю.
за участю секретаря с/з Варданян Л.А., Розпутньої І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі») про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає що між нею та відповідачем було укладено договір позики № 4596 від 10.03.2018 року на суму 3 000,00 грн. із строком повернення позики 08.04.2018 року. Позивач вважає, що при укладанні вищевказаного договору позичальника не ознайомлено з умовами кредитування, правилами надання грошових коштів, які є невід'ємною частиною договору, інформацію про суть наданих фінансових послуг не надано, чим порушено вимоги ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому, посилаючись на ч.1 ст.215 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір № 4596 від 10.03.2018 року.
У відзиві на позовну заяву директор ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» Михайличенко В.С. зазначив, що спірний договір укладено у повній відповідності з вимогами Закону України «Про електронну комерцію», ОСОБА_1 отримала повну інформацію про умови кредитування та натиснувши кнопку « Оформити заявку» на інтернет ресурсі https://cashinsky.ua прийняла пропозицію на укладення договору (оферту), тому правові підстави за ст.215 ЦК України для визнання кредитного договору недійсним відсутні.
У судове засідання позивачка не з'явилась, у позовній заяві просила суд розгляд справи здійснювати без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача Панков К.М. , у судовому засіданні,проведеному в режимі відеоконференції, позов не визнав та зазначив, що позивача було детально ознайомлено з умовами договору позики. Між учасниками спору такий договір укладено втретє. Жодних доказів щодо недійсності договору позики позивачкою не надано.
Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
10.03.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем укладено електронний договір позики № 4596 (далі - договір позики).
Згідно п. 1.1 договору позики позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов'язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк, визначений договором позики.
Підпунктом 1.1.1 договору позики визначена сума позики - 3000,00 грн.
Відповідно до умов п. 1.2 договору позики позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).
Підпунктом 1.1.2 договору позики сторонами погоджена плата за користування позикою у вигляді:
- процентів (процентної ставки) в розмірі 0,01 % в день від поточного залишку позики (пп. 1.1.2.1 договору позики),
- комісії (комісійної винагороди) в розмірі 1,9 % в день від початкового розміру позики (пп. 1.1.2.2 договору позики).
Підпунктами 1.1.3, 1.1.4 договору позики обумовлене нарахування процентів та комісії за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
За змістом п.1.1.5 Договору, строк повернення позики 08.04.2018 року.
У п.2.1 договору сторони визначили, що строк дії Договору - до повного виконання Позичальником зобов'язань за Договором.
Також сторони погодили, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості (пп. 3.1.4 та 5.4 договору позики).
Відповідно до п.7.2 Договору, якщо Сторони не можуть дійти згоди зі спірних питань шляхом проведення переговорів, то такий спір вирішується у судовому порядку згідно чинного законодавства України.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.
За змістом ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі.
З матеріалів, наданих відповідачем, вбачається, що укладенню електронного договору позики передували поетапні дії позивача з реєстрації як користувача на сайті відповідача, шляхом створення унікального акаунту користувача (особистого кабінету) та заповнення анкети позичальника з його особистими персональними даними, паспортними даними, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номерами контактних засобів зв'язку (телефонів), місяця фактичного проживання і місця реєстрації, а також даних банківської картки ОСОБА_1 , обставина чого не заперечується позивачем.
Встановлено, що відповідачем на виконання умов п. 1.2 договору позики зарахована на банківській рахунок позивача сума грошових коштів в розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується електронною квитанцією № 84778857 від 10.03.2018 р. про видачу позики на суму 3 000,00 грн., відправником яких є ТОВ " Фінансова компанія "Гелексі", довідкою ТОВ "Фінансова компанія "Гелексі" від 11.06.2020 р. про підтвердження успішного зарахування на карту клієнта коштів, запитом ТОВ "Фінансова компанія "Гелексі" від 11.06.2020 р. до АТ «АЛЬФА-БАНК» про надання підтвердження проведення платежу від 10.03.2018 р. на карту клієнта, листом АТ «АЛЬФА-БАНК» від 11.06.2020 № 49502-53-б/б про успішне перерахування коштів на карту отримувача в сумі 3000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 6, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. ч. 1, 2 ст. 1054, ч.ч. 1, 2, ст. 1056 ЦК України за договором позики (кредитним договором) позикодавець (кредитодавець) має право на одержання від позичальника процентів суми позики (кредиту), причому тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом (позикою), розміру облікової ставки та інших факторів.
Таким чином, презумпція свободи договору та диспозитивність законодавчої регламентації відносин позики і кредитування надають сторонам договору позики (кредитного договору) право самостійно визначати будь-які умови договору, в тому числі розмір і порядок плати за користування позикою, за однієї лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.
Законодавством у сфері відносин позики і кредитування не встановлено заборони щодо можливості врегулювання сторонами договору позики своїх відносин, які не врегульовані законодавством, на власний розсуд в частині встановлення комісійної винагороди за користування позикою, у зв'язку з чим умови Договору позики про комісію врегульовані сторонами у відповідності до положень ст.ст. 6, 626-628 ЦК України.
Закріплене п.п. 3.1.3, 5.3 Договору позики підвищення розміру комісійної винагороди до 3,0 %, що відбувається внаслідок користування позикою понад встановленні Договором позики строки, не суперечить ЦК України або іншим актам цивільного законодавства, оскільки в законодавстві відсутня заборона щодо такого підвищення або будь-якого іншого збільшення розміру плати за користування позикою, в тому числі у разі порушення позичальником строків (термінів) повернення позики та провадження користування позиковими коштами понад встановлені договором позики строки.
Норми ЦК України підтверджують можливість самостійного визначення сторонами порядку сплати та розміру плати залежно від низки факторів, серед яких, зокрема, строк користування позикою (кредитом). Тому умови про конкретний розмір плати за користування позикою (комісійної винагороди), визначений залежно від конкретного строку користування позикою, і умови про збільшений розмір плати, що застосовується у разі порушення строків (термінів) повернення позики та перевищення встановленого договором строку користування позикою, повністю відповідають положенням закону і не суперечать актам чинного в Україні законодавства.
Умови Договору позики, погодженні сторонами до його укладання, викладені в тексті Договору позики у спосіб, що не допускає їх подвійного тлумачення, всі суми у їх грошовому вимірі, зобов'язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, відображені у графіку платежів, що є невід'ємною частиною Договору позики.
Внаслідок відображення у Графіку платежів сум, зобов'язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, виключається будь-яка можливість впливу помилки чи обману щодо обставин, які мають істотне значення.
Через особливість укладання договору позики в електронній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, яке здійснюється дистанційно відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», виключається прямий контакт позичальника з позивачем та можливість спонукання позичальника до укладання договору, можливість застосування до нього фізичного чи психічного тиску.
Таким чином, укладання Договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, у тому числі позивача, шляхом вчинення спільних дій та не суперечать вимогам чинного законодавства.
Згода позивача з умовами надання позики на погоджених умовах та встановленням з відповідачем правових відносин підтверджена тією обставиною, що після отримання від ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» суми позики на власну банківську картку, позивачем не здійснено зворотного переказу коштів відповідача як помилково одержаних.
Відповідно до п.п. 8.8 та 8.9 Договору позики позивачка підтвердила, що умови договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є зрозумілими та справедливими, що під час укладання договору вона не знаходиться під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин.
У термін до 08.04.2018 року суми позики, процентів та комісійної винагороди за користування позикою не повернуті позивачкою, чим порушене грошове зобов'язання, що виникло з Договору позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафам, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно, встановлення сторонами в Договорі позики неустойки за порушення строків виконання грошового зобов'язання у вигляді пені та погодження її розміру на рівні подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості (п.п. 3.1.4, 5.4 Договору позики) відповідає вимогам законодавства та є результатом вільного волевиявлення сторін правочину, в тому числі позивача.
Оспорювані позивачкою умови договору позики не суперечать нормам чинного законодавства України та погодженні сторонами Договору позики відповідно до ст.ст. 6, 536, 626-628,1046, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, оплатності користування чужими грошовими коштами, правових наслідків порушення зобов'язання.
Оспорюваними умовами договору позики не порушуються права позивачки, виключно у захисті яких полягає завдання цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Не є умови договору позики і такими, що суперечать вимогам п. 3.5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку є кількість речей того є роду та такої є якості.
Виходячи з договору позики, для позикодавця у зобов'язанні встановлюється тільки один обов'язок, невиконання або неналежне виконання якого може мати наслідком відповідальність позикодавця, передати позичальнику суму позики.
Одночасно, за змістом імперативної норми абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей, або інших речей, визначених родовими ознаками.
Без передання позикодавцем позичальнику суми позики договір позики не є укладеним.
Відповідно, встановлення у договорі позики відповідальності позикодавця за невидачу суми позики не має сенсу, оскільки до її видачі договір не є укладеним, а отже, не породжує юридичних наслідків у вигляді встановлення взаємних прав і обов'язків сторін та їх відповідальності за невиконання таких обов'язків.
Таким чином, встановлення у договорі позики відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді неустойки тільки для позивача обумовлене природою встановлених між сторонами правовідносин і не порушує принципу рівності сторін договору.
Встановлення неустойки є поширеним видом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, покликаним стимулювати боржника до належного (своєчасного) виконання ним свого обов'язку перед кредитором. Договір позики не містить будь-якої іншої відповідальності позивача за порушення ним грошового зобов'язання, наявність якої могла б бути розцінена як встановлення жорстких обов'язків споживача в розумінні п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача».
У свою чергу, встановлення процентів та комісії, в тому числі у підвищеному розмірі, є платою за користування чужими грошовими коштами, в тому числі понад погоджені сторонами терміни (строки), і не є в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» компенсацією за невиконання зобов'язань за договором.
Таким чином, умови договору позики не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача і не є несправедливими. Принцип рівності сторін не порушений укладеним договором позики.
У зв'язку з наведеним оспорюванні пункти Договору позики не суперечать вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», а протилежні доводи позивачки є безпідставними.
З матеріалів справи також встановлено, що позивачкою було подано заяву до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) від 28.12.2018 р., за результатами розгляду якої Нацкомфінпослуг складено Акт про правопорушення, вчинені ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» на ринку фінансових послуг від 31.01.2019 р. № 80/16-5/15. На підставі вказаного Акта Нацкомфінпослуг прийнято Розпорядження від 26.02.2019 р. № 274 про застосування заходу впливу до ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі», яким зобов'язано відповідача усунути порушення законодавства про фінансові послуги та причини, що сприяли вчиненню порушення.
Разом з тим судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2019 р. у справі № 640/4353/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 р., Розпорядження Нацкомфінпослуг від 26.02.2019 р. № 274 визнано протиправним та скасовано.
З огляду на викладене вище, враховуючи, що оспорюваний позивачкою договір позики не суперечить нормам чинного законодавства України та погоджений сторонами відповідно до ст.ст. 6, 536, 626-628, 1046 та 1048 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору конрагентів, оплатності користування чужими коштами, а також зважаючи на те, що оспорюваним договором позики не порушуються права позивача, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 11, 203, 215, 233, 509, 526, 610 - 612, 1046, 1048 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договорувідмовити.
Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, встановленому чинним законодавством.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.Ю. Степченко
Повний текст рішення виготовлено 23 квітня 2021 року.