ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 квітня 2021 року м. Київ № 640/24025/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного агентства з питань запобігання корупції
про визнання протиправним та скасування рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 20.12.2019 року № 3183 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України.
Позов обґрунтовано тим, що рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 20.09.2019 року № 3183 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України» (надалі по тексту Рішення), в якому викладені висновки про не дотримання Позивачем вимоги пунктів 1,2,3 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» є протиправним та таким що підлягає скасуванню, з огляду на те, що воно винесено в результаті неповного встановлення відповідачем обставин справи, однобічності дослідження фактів, не об'єктивності та прийняття з порушенням, встановленої законом процедури та строків, а також принципу верховенства права.
Як стверджує позивач, під час заповнення декларації за 2015 рік він мав статус народного депутата України. У декларації ним було зазначено у розділі 2.1. що його посада належить до посад, пов'язаних з високим рівнем корупційних ризиків, але з огляду на те, що наказ НАЗК № 2 від 17.06.2016 року про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19.07.2016 року № 987/29117 на той час був відсутній жодних інших роз'яснень з приводу заповнення цього розділу на момент заповнення декларації за 2015 рік не було, тому позивачем і було зазначено вказану інформацію про належність його посади до посад, пов'язаних з високим рівнем корупційних ризиків.
Крім того, вказуючи в декларації суму у розмірі « 1 250 300, 00 грн.», позивач здійснив дії, які мав здійснити згідно законодавства, тобто вказав суму фактично отриманого доходу його дружиною. Натомість, висновки, викладені відповідачем у Рішенні про зазначення суб'єктом декларування у розділі 11 «Доходи, утому числі подарунки» недостовірних відомостей про свій дохід та дохід члена сім'ї (дружини), які відрізняються від достовірних на загальну суму 82 270, 08 грн. (підпункти 4.1 та 4.2 пункту 4 цього розділу), чим не дотримано вимоги п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» повністю протирічать дійсним обставинам справи та поясненням позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 05.12.2019 року у адміністративній справі № 640/24025/19 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.12.2019 року до суду надійшов відзив представника Національного агентства з питань запобігання корупції, відповідно до якого відповідач зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення є правомірним та таким, що прийнято у межах наданих Національному агентству з питань запобігання корупції повноважень. Так, у відзиві зазначено, що Національним агентством з питань запобігання корупції під час проведення перевірки виявлено факт зазначення позивачем у поданій ним декларації за 2015 рік недостовірних даних, що і слугувало підставою для винесення оскаржуваного рішення. У той же час, приписами Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 року №56, не встановлено строку для прийняття рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто не передбачено, що рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування повинно бути прийнято Національним агентством протягом 60 або 90 днів з моменту прийняття рішення про проведення перевірки суб'єкта.
15.01.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, зі змісту якої вбачається, що позивач вважає доводи відповідача, викладені у відзиві, необґрунтованими. На думку позивача, виходячи з системного аналізу наведених норм права слідує, що повна перевірка декларації розпочинається з наступного дня після прийняття рішення про проведення перевірки та закінчується прийняттям Національним агентством рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, термін проведення перевірки - 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки з можливістю його продовжити не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. З урахуванням вищевказаних норм законодавства повна перевірка декларації позивача повинна була бути закінчена 31.03.2019 року. Натомість, 29.03.2019 відповідачем прийнято рішення № 887 «Про продовження строку повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», тобто з урахуванням вищевказаних норм законодавства повна перевірка декларації позивача повинна була бути закінчена максимум 28.04.2019. Оскаржуване рішення прийнято відповідачем тільки 20.09.2019 року, тобто фактично після спливу майже п'яти місяців після кінцевого строку проведення повної перевірки, що є порушенням процедури проведення перевірки суб'єкта декларування.
Крім того, позивач вказує, що твердження відповідача про встановлення фактів подання у декларації недостовірних відомостей є безпідставними, оскільки ним надавалась вся інформація на запити відповідача, але останнім пояснення не були враховані під час прийняття рішення, та не наведено підстав відхилення доводів, наведених у поясненнях.
11.11.2020 року до суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що внаслідок прийняття 27.10.2020 року Конституційним Судом рішення № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020 (393/20) відпали правові підстави для перевірки судом правомірності прийнятого Національним агентством рішення стосовно повної перевірки декларації позивача, а оскаржуване позивачем рішення не зумовлює у подальшому для нього виникнення будь-яких прав та обов'язків. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржуване позивачем рішення не може бути предметом спору, а даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи вказане клопотання, Національне агентство з питань запобігання корупції звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України №13-р/2020 у справі №1-24/2020 визнано неконституційними пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другу - п'яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII зі змінами; статтю 366-1 Кримінального кодексу України.
Відповідно до приписів ст. 91 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, спірні правовідносини виникли станом на 20.12.2019 року (дата прийняття оскаржуваного рішення), а Рішення Конституційного Суду України, на яке посилається відповідач у клопотанні про закриття провадження у справі, прийнято 27.10.2020 року, тобто через 10 місяців після виникнення спірних правовідносин. Отже, з наведеного вбачається, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, звернення позивача до суду з даним позовом ,що були визнані Рішенням Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020 року неконституційними, були чинними та підлягали застосуванню та відповідно створювали юридичні наслідки для позивача.
Разом з тим, згідно частини другої ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тобто, вказане Рішення Конституційного Суду України не може застосуватись до спірних правовідносин у даній справі.
Разом з цим суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Аналогічна правова норма регламентована ст.5 КАС України, якою визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. При цьому, згідно з вимогами ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Тобто, з аналізу наведених норм законодавства слідує, що саме позивач, звертаючись до суду з позовною заявою вирішує, чи порушуються його права, свободи та інтереси рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, а суд за результатом розгляду справи вирішує чи є ці доводи обґрунтованими та чи підлягають захисту судом порушені права, свободи та інтереси особи, яка звернулась до суду. Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено права відповідача вирішувати чи може бути оскаржуване позивачем рішення предметом спору та чи порушуються права, свободи та інтереси останнього таким рішенням.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України). Водночас, відповідачем у клопотанні про закриття провадження у справі з наведеної підстави не вказаного жодних обґрунтованих доводів, що спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, підстави для закриття провадження у справі згідно вимог статті 238 КАС України у даному випадку відсутні.
Надаючи правову оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваного позивачем рішення суду суд виходить з наступного.
Позивач, на момент складення декларації мав статус народного депутата України.
На виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції», позивачем була подана щорічна декларація за 2015 рік , шляхом заповнення відповідної форми на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.
30.01.2019 року відповідачем прийнято рішення № 287 «Про проведення повної перевірки декларацій, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої).
13.02.2019 року на адресу позивача відповідачем надіслано лист № 41-01/8991/19 від 08.02.2019 року про надання пояснень та копій підтвердних документів стосовно членства та входження до наглядової ради громадської організації «Центр ефективного законодавства» станом на 31.12.2015 року.
За твердженнями позивача останнім надано відповідні письмові пояснення.
Надалі на адресу позивача відповідачем надіслано лист № 41-01/15347/19 від 26.02.2019 року про надання пояснень та копій підтвердних документів.
За твердженнями позивача останнім надано відповідні письмові пояснення.
13.02.2019 року на адресу позивача відповідачем надіслано лист № 41-01/34993/19 від 02.05.2019 року про надання пояснень та копій підтвердних документів.
29.03.2019 року відповідачем прийнято рішення № 887 «Про продовження строку повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яким продовжено перевірку позивача на 30 календарних днів з 01.04.2019 року.
02.09.2019 року позивачем направлено на адресу відповідача лист від 02.09.2019 року про надання рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держав або місцевого самоврядування за 2015 рік.
04.11.2019 року на адресу позивача надійшов лист відповідача № 41-01/76612/19 від 25.10.2019 року про направлення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 20.09.2019 № 3183 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України» (надалі по тексту Рішення), в якому викладені висновки про недотримання позивачем вимоги пунктів 1,2,3 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Згідно Рішення суб'єкт декларування при складанні та поданні декларацій особи, уповноваженої функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої) зазначив недостовірні відомості про: свою посаду; право користування членів сім'ї (дружини, дочки та синів) квартирою, в якій вони проживали; свій дохід та дохід членів сім'ї (дружини), та ідентифікаційні номери транспортних засобів, що належать йому на праві власності, не вказавши відомості про транспортний засіб, що належить також йому на праві власності, чим недотримав вимоги пунктів 1,2,3 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Вважаючи рішення Національного агентства питань запобігання корупції від 20.12.2019 року № 3183 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України протиправним, а права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Законом України «Про запобігання корупції» 14.10.2014 року № 1700-VII (в подальшому - Закон № 1700-VII) врегульовано правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Статтею 49 зазначеного Закону № 1700-VII регламентовано обов'язок подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 «а» частини першої статті 3 Закону № 1700-VII суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку.
Частиною першою статті 4 зазначеного Закону № 1700-VII (тут і далі у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних у цій справі правовідносин) регламентовано, що Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII до повноважень Національного агентства належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10.02.2017 року № 56 (тут і далі у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (нижче - Порядок № 56) визначено механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції».
У пункті 2 розділу І Порядку № 56 визначено, що:
- достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, у разі не встановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;
- недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;
- точність оцінки задекларованих активів - правильність відображення суб'єктом декларування оцінки задекларованих ним активів, що встановлюється шляхом з'ясування Національним агентством підстави чи обґрунтування задекларованої оцінки активів та зіставлення їх з відомостями, які зазначені у декларації суб'єкта декларування.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 56 регламентовано, що контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами:
1) верховенства права;
2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб'єктів декларування;
3) об'єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб;
4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації;
5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб'єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом;
6) гарантування права на судовий захист суб'єктів декларування.
Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у цьому пункті принципам.
У пункті 1 розділу ІІ Порядку № 56 вказано, що відповідно до Закону Національне агентство проводить щодо декларацій такі види контролю:
1) щодо своєчасності подання;
2) щодо правильності та повноти заповнення;
3) логічний та арифметичний контроль.
Згідно з пунктами 1, 5, 6, 8, 9, 11, 12, 14 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у:
1) з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей;
2) з'ясуванні точності оцінки задекларованих активів;
3) перевірці на наявність конфлікту інтересів;
4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.
Національне агентство при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком.
Під час повної перевірки декларацій Національне агентство використовує такі джерела інформації:
1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації;
2) відомості, надані суб'єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей;
3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав;
4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб'єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені.
При проведенні повної перевірки декларації Національне агентство зобов'язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.
Національне агентство зобов'язане забезпечити охорону та захист інформації, яка була ним створена, зібрана, одержана, використана під час повної перевірки декларації.
У разі неможливості одержання відомостей, необхідних для проведення повної перевірки декларації, протягом граничних строків проведення такої перевірки, в тому числі у разі надмірної тривалості розгляду судом чи компетентним органом іноземної держави питання про надання Національному агентству відповідної інформації, неможливості внесення Національним агентством плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації, тощо Національне агентство зобов'язане провести повну перевірку декларації за наявними у нього відомостями, про що зазначається у Рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації.
У разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації Національне агентство має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань. Зазначені суб'єкти зобов'язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту.
Національне агентство має право направляти запити на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.
Для перевірки інформації про об'єкти декларування, що зазначені у декларації, Національне агентство має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.
У разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб'єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.
Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації.
Зазначений лист може направлятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення. Суб'єкт декларування має право надати (надіслати) пояснення (копії документів) не пізніше ніж на десятий робочий день з дня отримання відповідного листа Національного агентства за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку.
Надані суб'єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов'язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб'єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.
Повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІV Порядку № 56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин:
1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації;
2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб'єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки;
3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося;
4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.
Під час проведення повної перевірки декларації та прийняття Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації використовується лише інформація, отримана у законний спосіб.
Отже законодавством регламентовано виключну компетенцію НАЗК щодо здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
При цьому для реалізації зазначеної компетенції НАЗК надано повноваження отримувати відповідну інформацію про майновий стан декларанта (його майнові права і обов'язки) з відкритих джерел (офіційних реєстрів, баз даних), від органів влади і юридичних осіб та результатами її аналізу, пояснень особи та наданих нею документів (у разі їх подання) складати висновок щодо достовірності даних, зазначених у відповідній декларації особи.
Судом встановлено, що за результатами повної перевірки декларації позивача за 2015 рік Національним агентством встановлено факти подання у деклараціях недостовірних відомостей, а саме:
- у розділі 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації Позивач на запитання «Чи належить ваша посада до посад, пов'язаних з високим рівнем корупційних ризиків, згідно з переліком, затвердженим Національним агентством з питань запобігання корупції?» - обрав позначку «Так».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України» суб'єкт декларування є народним депутатом України.
Згідно з рішенням Національного агентства від 17.06.2016 № 2 посада суб'єкта декларування не належить до посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості зокрема, про займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб'єкта декларування.
Таким чином, у розділі 2.1 "Інформація про суб'єкта декларування" суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про свою посаду, чим не дотримав вимоги пункту 1 частини першої статті 46 Закону.
- у розділі З «Об'єкти нерухомості» декларації суб'єкт декларування зазначив відомості про об'єкт нерухомості, який також вказаний у розділі 2.1 "Інформація про суб'єкта декларування" декларації як зареєстроване місце проживання, що збігається з місцем фактичного проживання (квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), що належить йому на праві власності, не вказавши відомості про право користування членів сім'ї (дружини, дочки та синів) цією квартирою, що підтверджується наданими ним поясненнями.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.
Таким чином, у розділі 3 "Об'єкти нерухомості" декларації суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про право користування членів сім'ї (дружини, дочки та синів) квартирою, в якій вони проживали, чим не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону.
- у розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації.
3.1. Суб'єкт декларування не зазначив відомості про вантажний автомобіль марки ИЖ 2717 230 2003 року випуску, перереєстрація якого здійснювалася ним 19.02.2004 у зв'язку з заміною свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та йому присвоєний ідентифікаційний номер (ідентифікатор) транспортного засобу - НОМЕР_4.
Зазначене підтверджується інформацією, отриманою від Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві. Водночас згідно баз даних АІС МВС, при занесенні даних про перереєстрацію вказаного вантажного автомобіля зазначена адреса власника: АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вказана квартира належала суб'єкту декларування на підставі свідоцтва про право власності, виданого 07.09.2000 Головним управлінням житлового забезпечення, та відчужена ним на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2012.
Вартість вищезазначеного транспортного засобу під час перевірки не встановлена.
3.2. Суб'єкт декларування відобразив відомості про транспортний засіб марки VOLVO ХС90 2011 року випуску, що належить йому на праві власності, дата набуття права 09.06.2015, зазначивши номерний знак автомобіля замість його ідентифікаційного номера.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру транспортних засобів МВС України, Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України та інформації, отриманої від Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, вищевказаний транспортний засіб має ідентифікаційний номер (ідентифікатор) НОМЕР_1 , що підтверджується також свідоцтвом про реєстрацію цього транспортного засобу, копію якого надав суб'єкт декларування.
3.3. Суб'єкт декларування відобразив відомості про транспортний засіб марки MITSUBISHI PAJERO WG 2008 року випуску, що належить йому на праві власності, зазначивши вартість на дату (04.07.2008) набуття у власність 204 600,00 грн та номерний знак автомобіля замість його ідентифікаційного номера.
Відповідно до інформації, отриманої від Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, вищевказаний транспортний засіб має ідентифікаційний номер (ідентифікатор) НОМЕР_2 .
Водночас згідно з наданою суб'єктом декларування копією договору купівлі-продажу від 25.06.2008 № 0806-25014 (К), вартість вказаного легкового автомобіля становить 220 704,00 гривні.
Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 16 104,00 гривні.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в його володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якош набуте таке право. Такі відомості включають: дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування; дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.
Таким чином, у розділі 6 "Цінне рухоме майно - транспортні засоби" декларації суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про вартість транспортного засобу, що належить йому на праві власності, ідентифікаційні номери транспортних засобів, що належать йому на праві власності, не вказавши відомості про транспортний засіб, що належить також йому на праві власності, які відрізняються від достовірних на суму 16104,00 грн (підпункт 3.3 пункту 3 цього розділу), чим не дотримав вимоги пункту 3 частини першої статті 46 Закону.
- у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації.
4.1. Суб'єкт декларування не зазначив відомості про отриманий ним дохід у вигляді страхових виплат (ознака доходу "151") у розмірі 570,08 грн, нарахований ПрАТ "Страхова компанія "АЛЬФА СТРАХУВАННЯ" (код ЄДРПОУ 30968986), що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та підтвердними документами від вказаної страхової компанії, копії яких надав він під час перевірки.
Суб'єкт декларування письмово повідомив, що виплата в розмірі 570,08 грн від ПрАТ "СК "АЛЬФА СТРАХУВАННЯ" не є доходом, а є сумою відшкодування по страховому випадку.
Водночас відповідно до статті 16 Закону України "Про страхування" (далі - Закон № 85/96) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 9 Закону № 85/96 страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі що визначається страховиком (стаття 25 Закону № 85/96).
Виплата страхового відшкодування здійснюється саме власнику автомобіля.
Таким чином, сума страхового відшкодування виплачується фізичній особі (власнику автомобіля) за пошкоджене застраховане рухоме майно згідне з договором страхування від страховика і є доходом, який не підлягає оподаткуванню згідно з підпунктом 165.1.27 пункту 165.1 статті 16і Податкового кодексу України.
Отже, зазначену суму суб'єкт декларування повинен відображати: в розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" декларації.
Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на сум: 570,08 гривень.
4.2. Суб'єкт декларування зазначив відомості про отриманий члени сім'ї (дружиною) дохід від зайняття підприємницькою діяльністю у розмір 1 250 300,00 гривень.
На підтвердження отримання дружиною доходів від зайняті я підприємницькою діяльністю у розмірі 1 250 300,00 грн надав копію її податкове ї декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, поданої до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Проте, згідно з відомостями, отриманими з Державного реєстру фізичш х осіб-платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній осо >і податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особам і, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб, член сім'ї (дружин і) отримав загальний оподаткований дохід, виплачений самозайнятій особі (озна: :а доходу "157") у сумі 1 332 000,00 грн, нарахований ТОВ "СЕРВІС СТОЛИЦЯ" (код ЄДРПОУ 32420423).
При цьому, відповідно до підпункту 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 Кодексу дохід, виплачений самозайнятій особі - це дохід фізичної особи -підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу.
Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 81 700, 00 гривень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір.
Таким чином, у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" декларації суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про свій дохід та дохід члена сім'ї (дружини), які відрізняються від достовірних на загальну суму 82 270,08 грн (підпункти 4.1 та 4.2 пункту 4 цього розділу), чим не дотримав вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У зв'язку із цим при вирішенні питання щодо наявності підстав для притягнення суб'єкта декларування до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації за 2015 рік, поданій в 2016 році стосовно майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, Національне агентство керується терміном "прожитковий мінімум для працездатної особи" у розмірі, який діяв станом на 01.01.2017.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", сума прожиткового мінімуму станом на 01.01.2017 становила 1 600,00 гривень.
Таким чином, за результатами з'ясування достовірності задекларованих відомостей встановлено недостовірність відомостей, що відрізняються від достовірних на загальну суму 98 374,08 грн (підпункт 3.3 пункту З, підпункти 4.1 та 4.2 пункту 4 розділу І цього рішення), що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на день подання декларації.
З приводу викладеного, слід зазначити, що позивачем надано відповідні пояснення. Водночас, зміст оскаржуваного рішення свідчить про те, що останні не було взято до уваги без зазначення причин для вказаного.
Водночас, з огляду на вказані вище нормативні приписи, суд погоджується з доводами НАЗК, що до його повноважень віднесено встановлення ознак іншого корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, а в рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації вказуються встановлені на підставі інформації, отриманої в межах проведеної перевірки, фактичні дані.
У той же час, суд, вирішуючи дану справу, виходить з наступного.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №56 початком здійснення повної перевірки декларації є наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки робочий день. Про початок проведення повної перевірки уповноважена особа Національного агентства не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття рішення повідомляє суб'єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру.
Пунктом 12 Порядку №56 передбачено, що повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до:
1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань;
2) суб'єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
Пунктом 13 Порядку №56 передбачено можливість зупинення перебігу строку повної перевірки декларації у випадку звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.
У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).
Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.
Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації НАЗК приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Відтак, з аналізу змісту вищевикладених правових норм Закону України «Про запобігання корупції» вбачається, що повна перевірка декларації передбачає такі дії НАЗК:
1) прийняття рішення про проведення перевірки;
2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації;
3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 розділу ІІІ;
4) направлення суб'єкту декларування листа з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації;
5) прийняття рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Тобто перевірка декларацій розпочинається з прийняттям рішення про її проведення і її початком є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки, та закінчується прийняттям рішення про її результати. При цьому така перевірка повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів. Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком №56 строку законодавством не передбачено.
Отже, помилковою є позиція відповідача щодо відсутності чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації, а, відтак, за висновком суду тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб'єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.
Такі висновки суду у даній справі узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 13.02.2020 року у справі №640/1007/19 та від 07.11.2019 року у справі № 640/1221/19.
Крім того, в Постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.
З урахуванням викладеного Верховний Суд в Постанові від 13.02.2020 року у справі №640/1007/19 також вказує на те, що доводи НАЗК щодо відсутність обмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки НАЗК створене відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» і зобов'язане діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Отже, проведення перевірки декларації особи відповідно до статей 48 та 50 вказаного Закону НАЗК повинне здійснювати згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною Порядком №56.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Визначена Порядком №56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень НАЗК щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Усі передбачені Порядком №56 заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у пункті 2 розділу І цього Порядку принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Правова процедура проведення НАЗК контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.
Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).
Отже, позивач, з урахуванням положень Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку № 56 правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року у справі № 826/16495/17, від 25.07.2019 року у справі № 826/13000/18 та від 07.11.2019 року у справі №640/1221/19 від 07.11.2019 року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийнято рішення № 287 «Про проведення повної перевірки декларацій, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої) від 30.01.2019 року.
29.03.2019 року відповідачем прийнято рішення № 887 «Про продовження строку повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яким продовжено перевірку позивача на 30 календарних днів з 01.04.2019 року.
Натомість, суд зазначає, що з урахуванням вищевказаних норм законодавства повна перевірка декларації позивача повинна була бути закінчена 31.03.2019 року. Водночас, 29.03.2019 року відповідачем прийнято рішення № 887 «Про продовження строку повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», тобто з урахуванням вищевказаних норм законодавства повна перевірка декларації позивача повинна була бути закінчена 28.04.2019 року.
Оскаржуване рішення прийнято відповідачем 20.09.2019 року, тобто після спливу кінцевого строку проведення повної перевірки, що є порушенням процедури проведення перевірки суб'єкта декларування, а саме граничного 90-денного строку, встановленого для проведення повної перевірки, що є порушенням строків проведення такої перевірки, визначених пунктом 12 розділу ІІІ Порядку №56 та свідчить про їх протиправність.
Згідно зі статтею 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд враховує правову позицію, висловлену в Рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку, тобто прийняті з порушенням пункту 14 розділу III Порядку № 56, статей 48 та 50 Закону № 1700-VII, частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 19 Конституції України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши та надавши об'єктивну правову оцінку матеріалам справи, суд дійшов висновку про протиправність рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 20.12.2019 року № 3183 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 28, ЄДРПОУ 40381452) про визнання протиправним та скасування рішення- задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 20.12.2019 року № 3183 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України.
3. Стягнути з Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 28, ЄДРПОУ 40381452) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.А. Качур