ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 квітня 2021 року м. Київ № 640/31732/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до 1) Державної міграційної служби України,
2) Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати пункти 7, 7.1, 7.2 наказу Державної міграційної служби України від 28.12.2018 № 240 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» в частині визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання в Україні громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 від 04.08.2000, серії НОМЕР_7 від 23.04.2003, серії НОМЕР_8 від 18.11.2003, серії НОМЕР_2 від 27.03.2007;
- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 02.10.2019 № 80112300001884 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання з безконтактним носієм;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в України серії НОМЕР_2 від 27.03.2007.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він до набрання чинності Законом України «Про імміграцію» вже отримав посвідку на постійне проживання в Україні, а отже вважається таким, що має дозвіл на імміграцію, а тому висновок відповідачів стосовно відсутності у позивача дозволу на імміграцію є необґрунтованим. Крім того, позивач зазначає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть якщо у 2000 році дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05 лютого 2021 року від Державної міграційної служби України надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки рішення про оформлення та видачу посвідки на постійне проживання позивачу було прийнято з порушенням законодавства, у зв'язку з чим видана на його підставі посвідка була визнана недійсною та вилучена.
Відповідач-2 у встановлений судом строк не надав відзиву на позовну заяву.
17 лютого 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вважає викладені відповідачем доводи необґрунтованими та наполягає на задоволенні позовних вимог.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 04 серпня 2000 року документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , яка дійсна до 03 серпня 2002 року.
23 квітня 2003 року позивач обміняв зазначену вище посвідку на посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 . 18 листопада 2003 року посвідку на постійне проживання було переоформлено у зв'язку з втратою на посвідку серії НОМЕР_5.
27 березня 2007 року ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання терміном дії безстроково серії НОМЕР_2 .
У вересні 2019 року позивач звернувся до Державного підприємства «Документ» з заявою про отримання посвідки на постійне проживання з безконтактним електронним носієм.
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області за результатами розгляду вказаної заяви, на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.
Листом від 29 жовтня 2019 року № 8101.6.1-45325/8101.6-19 відповідач-2 повідомив позивача про те, що Головним управління Державної міграційної служби в м. Києві розглядались матеріали справи № 95187 щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні позивачу, за наслідками якого складено висновок від 31 жовтня 2018 року, в якому зазначено, що питання щодо наявності або відсутності підстав для надання дозволу на імміграцію в України ОСОБА_1 не розглядалося, дозвіл на імміграцію в Україну не надавався і тому права на постійне проживання в Україні він фактично не отримував.
Відповідно до пунктів 7, 7.1, 7.2 наказу Державної міграційної служби України від 28.12.2018 № 240 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання в Україні громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 від 04.08.2000, серії НОМЕР_7 від 23.04.2003, серії НОМЕР_8 від 18.11.2003, серії НОМЕР_2 від 27.03.2007.
Вважаючи протиправними зазначені рішення відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі по тексту - Порядок № 321).
Відповідно до пункту 7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Згідно з пунктом 16 Порядку № 321, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Пунктом 21 Порядку № 321 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (пункт 22 Порядку № 321).
Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету (пункт 25 Порядку № 321).
Прийняті уповноваженим суб'єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб'єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункт 27 Порядку № 321).
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб'єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 і 33 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства (пункт 29 Порядку № 321).
Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів (пункт 36 Порядку № 321).
Пунктом 37 Порядку № 321 передбачено, що ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.
Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України здійснюється з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, «Аркан» або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які Адміністрація Держприкордонслужби надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.
Чинність дозволу на імміграцію, копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу.
У разі коли дозвіл на імміграцію виданий одним територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, а документи для оформлення посвідки подані до іншого територіального органу/територіального підрозділу ДМС у зв'язку із зміною іноземцем або особою без громадянства місця проживання, чинність дозволу на імміграцію перевіряється шляхом надсилання відповідних запитів до місця видачі дозволу, відповідь на які надається протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.
У разі необхідності підтвердження відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть до Мін'юсту в електронній формі захищеними каналами зв'язку надсилаються відповідні запити, відповідь на які Мін'юст надає протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів. У разі відсутності можливості надіслання запитів у електронній формі запити надсилаються у паперовій формі.
У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особу без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів.
Відповідно до пункту 38 Порядку №321 рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі.
Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки передбачені пунктом 62 Порядку № 321.
Так, вказаним пунктом Порядку № 321 визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
11) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 63 Порядку № 321 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
Таким чином, Порядком № 321 чітко визначено, що повноваження територіального органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 62 Порядку № 321.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про імміграцію" особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Пунктом 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.
Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.
Так, 07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні "Урядовий кур'єр" № 119.
Відповідно до пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 липня 2013 року № 681, рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом Голови ДМС України повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС України, визнаються недійсними та підлягають вилученню.
Аналіз наведених правових норм дають підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.
При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію.
Враховуючи, що Закон України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні "Урядовий кур'єр" № 119, отже цей Закон набув чинності 07 серпня 2001 року.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні 04 серпня 2000 року, а отже до набрання чинності Законом України "Про імміграцію", а тому при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2003 році відповідачем дозвіл на імміграцію в Україну не вимагався.
Таким чином, висновки відповідачів щодо відсутності у позивача дозволу на імміграцію в Україну, а тому у останнього відсутнє право на постійне проживання в Україні, не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи.
Суд звертає увагу, що намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку не може мати наслідком непропорційне втручання в нове право позивача та перекладати на нього всі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову з формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка проживає в Україні протягом тривалого часу, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу, повинен покладатись на саму державу та її органи.
Так, розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Це є «гарантією стабільності суспільних відносин», яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.
Аналогічна позиція викладене, зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть якщо у 2000 році посвідка на тимчасове проживання позивачу надана через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим. Більш того, з моменту видачі позивачу посвідки на постійне проживання пройшло майже двадцять років, та увесь цей період позивач проживав на території України.
Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 27 березня 2019 року по справі № 820/1863/17, від 17 квітня 2019 року по справі № 820/6675/16, від 03 квітня 2019 року по справі №815/2473/17, від 20 березня 2019 року по справі № 820/391/17, від 16 січня 2019 року по справі № 815/1010/16, в яких викладена аналогічні правові висновки.
З огляду на наведене та ураховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Державної міграційної служби України не можна вважати таким, що прийнятий відповідно до вимог законодавства, своєчасно та пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
У зв'язку з тим, що судом визнано протиправним наказ щодо скасування посвідки на тимчасове проживання, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині скасування рішення від 02.10.2019 № 80112300001884 про відмову у видачі посвідки та зобов'язання відповідача-2 здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні позивачу.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача видати йому нову посвідку на постійне проживання є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, окрім зазначення суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень, позивачем не надано жодних доказів понесених витрат, необхідних для надання правничої допомоги та, зокрема, детального опису виконаних робіт, у зв'язку з чим підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 28 грудня 2018 року № 240 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» в частині пункту 7 з підпунктами 7.1, 7.2 щодо визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на постійне проживання в Україні громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 04 серпня 2000 року серії КИ № 015681/95187, від 23 квітня 2003 року серії НОМЕР_7, від 18 листопада 2003 року серії НОМЕР_8, від 27 березня 2007 року серії НОМЕР_2.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 02 жовтня 2019 року № 80112300001884 про відмову громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання з безконтактним носієм,
4. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обмін посвідки на постійне проживання в Україні від 27 березня 2007 року серії НОМЕР_2 , на посвідку на постійне проживання в Україні з безконтактним електронним носієм.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.
Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова