ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/424
27 квітня 2021 року м. Київ № 640/13057/20
за позовомОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні - невиплату в день виключення зі списків Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (31.12.2019) компенсації за неотримане речове майно та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.12.2019 по день фактичного розрахунку (02.03.2020) в розмірі 92873,52 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2020 р. відкрито провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
17.07.2020 р. до суду надійшов відзив на позов.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
ОСОБА_1 з 28.05.1996 р. по 27.10.2020 р. та з 15.11.2010 р. по 03.02.2015 р. проходив військову службу на різних посадах в органах прокуратури України.
26.01.2015 р. між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт та згідно з наказом Міністерства оборони України №43 від 26.01.2015 р. ОСОБА_1 відряджено до Генеральної прокуратури України, де він з 04.02.2015 р. по 31.12.2019 р. обіймав прокурорські посади у Головній військовій прокуратурі.
Наказом Міністерства оборони України від 13.12.2019 р. №709 та наказом Генеральної прокуратури України №1186-вк від 20.12.2019 р. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на пп. "б" (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII.
Під час проходження військової служби у м. Києві до дня звільнення в запас позивач перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
24.12.2019 р. позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про здійснення виплати грошової компенсації за невикористане військове майно з наданням відповідних наказів про звільнення з військової служби.
Згідно з довідкою про вартість речового майна від 28.12.2019 р. №97/19 компенсація за неотримане речове майно складала 24 059, 08 грн.
21.01.2020 р. командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №13 щодо проведення виплати компенсації позивачу вартості за неотримане речове майно.
Згідно розрахунково-платіжної відомості №57 за лютий 2020 р. позивачу визначено до сплати 23 698, 19 грн., і вказана сума отримана позивачем 02.03.2020 р.
Позивач - ОСОБА_1 - вважає протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні в частині виплати компенсації за неотримане речове майно і просить стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні з 31.12.2019 по день фактичного розрахунку (02.03.2020) в розмірі 92873,52 грн.
З посиланням на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а також Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, позивач зазначає, що згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 24.02.2020 р. №21-339зп розмір його середньоденного грошового забезпечення за жовтень та листопад 2019 р. становив 1497, 96 грн., і за 62 дні затримки розрахунку ця сума становить 92 873, 52 грн.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначає, що оскільки позивач проходив військову службу на посаді начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури України Генеральної прокуратури України, то до повноважень командира військової частини питання звільнення позивача не входило, і відповідач не міг передбачати факту звільнення позивача.
Позивачем не було вжито заходів для своєчасного та повного розрахунку при звільненні, не повідомлено відповідача завчасно про можливе звільнення, чим позивач створив штучні умови для неможливості проведення з ним повного розрахунку.
Після отримання інформації про звільнення позивача відповідачем вжито всі заходи для виплати компенсації за неотримане речове майно, проте, у зв'язку з завершенням бюджетного року відповідні кошти отримано лише в лютому 2020 р.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
Згідно зі ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 3, 4, 5, 7 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
З врахуванням правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 31.10.2019 р. у справі №825/598/17, суд зазначає, що, враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, можливе застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
Та обставина, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
В даному випадку згідно з матеріалами справи позивач згідно з укладеним 26.01.2015 р. між ним та Міністерством оборони України контрактом та згідно з наказом Міністерства оборони України №43 від 26.01.2015 р. про відрядження до Генеральної прокуратури України, з 04.02.2015 р. по 31.12.2019 р. обіймав прокурорські посади у Головній військовій прокуратурі, отримував грошове забезпечення у Генеральній прокуратурі України, тоді як у Військовій частині НОМЕР_1 на грошовому забезпеченні не перебував, жодні виплати не отримував, і правовідносини між позивачем та відповідачем стосуються лише отримання речового майна (виплати компенсації за неотримане речове майно).
Щодо розміру заявленого до стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні суд зазначає наступне.
Згідно з правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,
а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема,
дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З огляду на викладену правову позицію, застосовану до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно розрахунково-платіжної відомості №57 за лютий 2020 р. позивачу визначено до сплати 23 698, 19 грн.
Період затримки становить з 31.12.2019 р. по 02.03.2020 р.
Згідно з наданими відповідачем доказами та поясненнями жодного невиправданого зволікання та умисних дій щодо невиплати або затримки виплати компенсації відповідачем не допущено.
Зокрема, згідно з матеріалами справи позивач звернувся з відповідним рапортом 24.12.2019 р., після чого 28.12.2019 р. було складено довідку про вартість речового майна №97/19.
Оскільки про необхідність врахування видатків, пов'язаних з виплатою позивачу компенсації, відповідачу стало відомо лише 24.12.2019 р., для їх фінансування потребувався певий час, враховуючи закінчення та початок бюджетного року.
З врахуванням викладеного проведення виплати 02.03.2020 р. не може вважатися порушенням розумних строків розрахунку.
Крім того, суд зазначає, що для розрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок позивач використовує довідку Офісу Генерального прокурора від 24.02.2020 р. №21-339зп, згідно з якою розмір його середньоденного грошового забезпечення за жовтень та листопад 2019 р. становив 1497, 96 грн.
Проте, наведені у довідці показники грошового забезпечення взаємовідносин позивача і відповідача як роботодавця не стосуються, і в будь-якому випадку не можуть використовуватися для визначення розрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок з відповідачем.
За період проходження військової служби 04.02.2015 р. по 31.12.2019 р. позивачу визначено вартість речового майна у розмірі 24 059, 08 грн. (23 698, 19 грн. до сплати), тоді як за два місяці затримки розрахунку позивач заявляє до стягнення 92 873, 52 грн., що є очевидно неспівмірними цифрами.
Ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем вказаних принципів в даному випадку.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-263, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 27.04.2021 р.