26 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2471/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
22 березня 2021 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі-відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області №1793 від 01.10.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку; зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25.09.2020 та провести її виплату.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на наявність у неї спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Наголосила на тому, що займала посаду вчителя-логопеда логопедичного пункту, робота на якій зараховується до спеціального стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років, а відтак, спірне рішення ГУ ПФУ в Полтавській області №1793 від 01.10.2020 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи є протиправним.
2. Стислий зміст заперечень відповідача
12.04.2021 на електронну пошту суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.31-32/, у якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років з огляду на відсутність у ОСОБА_1 спеціального стажу роботи.
3. Процесуальні дії по справі
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 з 15.08.1989 по 06.03.1990 працювала на посаді логопеда при Решетилівському районному відділі народної освіти, а з 06.03.1990 по 31.10.2019 - на посаді вчителя-логопеда логопедичного пункту при Решетилівському райвно (з 01.01.2013 Решетилівський райвно реорганізовано у відділ освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА), що підтверджується записами з трудової книжки позивача /а.с.21-22/ та довідкою сектору освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА №19 від 21.09.2020 /а.с.38/.
При цьому у довідці сектору освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА №19 від 21.09.2020 зазначено, що дана робота відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 дає право на пенсію за вислугою років /а.с.38/.
Позивач звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою від 25.09.2020 /а.с.40/, в якій просила призначити їй пенсію за вислугою років. До заяви позивачем додано: диплом НОМЕР_1 /а.с.36-37/, довідку про заробітну плату, копії паспорту та довідки про присвоєння РНОКПП, довідку сектору освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА №19 від 21.09.2020 /а.с.38/, трудову книжку НОМЕР_2 /а.с.21-22/.
Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 01.10.2020 №1793 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788 у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
ОСОБА_1 , вважаючи рішення ГУ ПФУ в Полтавській області №1793 від 01.10.2020 протиправним, звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: "2-1. Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.".
Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Приписами статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (надалі Закон № 213-VIII) та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі Закон № 911-VIII), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Закону № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788-ХІІ, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019 Конституційний Суд України вирішив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення /пункт 2 резолютивної частини Рішення/.
Отже, зміни до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, внесені законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.15 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.15 №911-VIII, втратили чинність з 04.06.19.
Таким чином, починаючи з 04.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, а саме: "Право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку".
Отже, станом на 25.09.2020, тобто на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я, пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ встановлював, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - постанова КМУ № 909).
Відповідно до положень постанови КМУ № 909 до переліку закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено, зокрема, у сфері освіти - загальноосвітні навчальні заклади (посади - логопед, вчитель-логопед), логопедичні пункти і стаціонари (посада - вчитель -логопед).
У примітці 2 до Переліку №909 встановлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Пунктами 1.1-1.2 Положення про логопедичні пункти системи освіти, що затверджене наказом Міністерства освіти України від 13.05.1993 №135 (Положення №135) передбачено, що логопедичні пункти при загальноосвітніх школах, дошкільних закладах організовуються для надання допомоги дітям з вадами мови. Логопедичні пункти відкриваються районними, міськими органами державного управління освітою в межах асигнувань, передбачених у бюджеті для цієї мети.
Пунктами 3.1 - 3.2 Положення №135 визначено, що учителями-логопедами призначають осіб, які мають вищу дефектологічну освіту. Учителі-логопеди призначаються і звільняються у порядку, встановленому для вчителів загальноосвітніх шкіл.
Згідно з пунктом 4.1 Положення №135 безпосереднє керівництво і контроль за логопедичною роботою учителів-логопедів здійснюють органи державного управління освітою, у віданні яких перебувають логопедичні пункти.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Системний аналіз норм законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 дає підстави для висновку, що з 04.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, а саме: "Право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку".
Отже, з 04 червня 2019 року єдиною умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ є наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.1989 по 06.03.1990 працювала на посаді логопеда при Решетилівському районному відділі народної освіти, а з 06.03.1990 по 31.10.2019 - на посаді вчителя-логопеда логопедичного пункту при Решетилівському райвно (з 01.01.2013 Решетилівський райвно реорганізовано у відділ освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА), що підтверджується записами з трудової книжки позивача /а.с.21-22/ та довідкою сектору освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА №19 від 21.09.2020 /а.с.38/.
При цьому суд враховує, що у довідці сектору освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА №19 від 21.09.2020 зазначено, що дана робота відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 дає право на пенсію за вислугою років /а.с.38/.
Отже, записами у трудовій книжці та довідкою сектору освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА №19 від 21.09.2020 підтверджено спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (25.09.2020) позивач мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, оскільки її спеціальний стаж роботи, навіть лише за період з 06.03.1990 по 31.10.2019 на посаді вчителя-логопеда логопедичного пункту при Решетилівському районному відділі народної освіти , становив більше 29 років, а станом на 11.10.2017 (дата набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", яким розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1) - більше 27 років, що є достатніми умовами для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ.
Суд вважає необґрунтованими посилання у рішенні ГУ ПФУ в Полтавській області № 1793 від 01.10.2020 про відмову у призначенні пенсії на відсутність у гр. ОСОБА_1 спеціального стажу з огляду на те, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, не передбачені районні відділи освіти. Суд наголошує, що позивач обіймала посаду вчителя - логопеда логопедичного пункту при Решетилівському районному відділі народної освіти, а не безпосередньо у Решетилівському районному відділі народної освіти, а посада вчителя-логопеда логопедичного пункту належить до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які підтверджують правомірність дій щодо прийняття рішення №1793 від 01.10.2020 в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття.
Отже, зважаючи на наявність у позивача спеціального стажу роботи на посаді вчителя-логопеда, яка включені до Переліку №909, необхідного для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Полтавській області №1793 від 01.10.2020 не ґрунтується на вимогах закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права, суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд бере до уваги, що пенсійний орган надав оцінку усім документам, поданих позивачем до заяви від 25.09.2020 для призначення пенсії, зокрема, і записам з трудової книжки позивача та довідці сектору освіти, молоді та спорту Решетилівської РДА №19 від 21.09.2020.
Також відповідач жодним чином не заперечує достатність наданих позивачем разом із заявою від 25.09.2020 документів для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років, адже залучена до матеріалів справи копія розписки-повідомлення від 25.09.2020, оформлена спеціалістом пенсійного органу, не містить вказівки на необхідність надання особою додаткових документів /а.с. 41/.
При цьому позивач звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про призначення пенсії 25.09.2020.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, пенсія за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягає призначенню та виплаті з 25 вересня 2020 року, тобто з дня звернення за її призначенням.
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25 вересня 2020 року та провести її виплату.
Отже, позов підлягає задоволенню повністю.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивач при поданні позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 22.03.2021 /а.с.25/.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочнства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності,66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1793 від 01.10.2020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII з 25.09.2020 та провести її виплату.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн 00 коп. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя М.В. Довгопол