26 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/784/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий виклад позиції позивача
02 лютого 2021 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі-відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2019 №Ф-114005-50У на суму 7648,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вимога про сплату боргу від 14.06.2019 №Ф-114005-50У є протиправною, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію по втраті годувальника. Позивач вважає, що з огляду на приписи частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", вона звільняється від сплати за себе єдиного внеску, адже вона отримує пенсію по втраті годувальника. При цьому факт обрання пенсії по втраті годувальника жодним чином не позбавляє її прав, що належать пенсіонерам за віком. На думку позивача, якщо фізична особа - підприємець, мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.
2. Заперечення відповідача
17.03.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.31-33/, в якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі з огляду правомірність та обґрунтованість спірної вимоги. Зазначив, що ОСОБА_1 з 20.01.2014 по 21.05.2019 перебувала на обліку у ДПІ у м. Полтаві. На думку відповідача, за змістом частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" звільняються від сплати за себе ЄСВ фізичні особи-підприємці, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та отримують пенсію або соціальну допомогу. Натомість, позивач отримує пенсію по втраті годувальника. Відповідач вважає, що пільга щодо звільнення від сплати ЄСВ не поширюється на осіб, які отримують пенсію по втраті годувальника. Отже, на переконання відповідача, ОСОБА_1 має обов'язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розумінні Закону №2464-VІ. При цьому на момент формування спірної вимоги, в інтегрованій картці платника ЄСВ обліковувалася заборгованість з ЄСВ у розмірі 7648,00 грн.
3. Процесуальні дії по справі
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
19.02.2021 позивач надала до суду документи, якими усунула недоліки, що визначені в ухвалі від 08.02.2021.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим 15.06.1999 Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області /а.с.15/.
З 01.04.1997 ОСОБА_1 призначено пенсію згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв'язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 .
19.11.2014 ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) зареєстрована у встановленому законом порядку як фізична особа - підприємець, номер запису №25880000000035497 та перебувала на обліку в податкових органах з 20.11.2014.
21.05.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №25880060002035497 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
02.10.2019 ГУ ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114005-50, якою повідомлено позивача про заборгованість зі сплати єдиного внеску (недоїмку) в розмірі 8467,06 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі №440/3899/19 /а.с.6-7/, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 /а.с.8-10/, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 02 жовтня 2019 року №Ф-114005-50.
Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, що встановлені у межах справи №440/3899/19 доказуванню не підлягають у силу положень частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
14.06.2019, у зв'язку із наявністю у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати ЄСВ станом на 11.10.2019, Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу №Ф-114005-50У у розмірі 7648,00 грн /а.с.40/.
Із інтегрованої картки платника податків /а.с. 36 - 38/ слідує, що заборгованість позивача зі сплати ЄСВ виникла за 2017 рік терміном сплати 09.02.2018 у сумі 8448 грн, яка з урахуванням коригувань нарахувань зменшена до 7648 грн.
Позивач, не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-114005-50У від 04.06.2019, звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон, в редакції на час спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Водночас за приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03.10.2017) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (набрав чинності 11.10.2017) перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон №1058-ІV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1 Закону №1058-ІV).
Дослідження змісту Закону № 1058-IV вказує на те, що члени сім'ї мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону № 1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону.
Серед непрацездатних членів сім'ї пункт 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV визначає чоловіка (дружину), батька, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону № 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
За змістом частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.
Частина перша статті 10 Закону № 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.
Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.
Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
Відповідний підхід знайшов відображення у подальших змінах до Закону № 2464-VI , а саме, Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу». Таким чином законодавцем розширено перелік осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, додавши до цієї категорії осіб, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства суд дійшов висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.
Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10.04.2019 р. по справі № 814/779/17.
Судом встановлено, що позивач досягла пенсійного віку та мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію по втраті годувальника з 1997 року, тому суд дійшов висновку, що позивач у цьому випадку не втратила право на пенсію за віком, а лише скористалася правом перейти на нову пенсію, та не повинна сплачувати єдиний внесок.
Доказів добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування сторонами не надано.
Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано доказів правомірності нарахування позивачеві у вимозі від 14.06.2019 №Ф-114005-50У на суму 7648,00 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2019 №Ф-114005-50У на суму 7648,00 грн не ґрунтується на вимогах Закону №2464-VI, прийнята без урахування усіх істотних обставин, а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Отже, позов підлягає задоволенню повністю.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивач при поданні позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією №5419 від 02.02.2021 /а.с.4/.
Беручи до уваги задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Також, у позовній заяві міститься вимога про стягнення витрат за послуги адвоката у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №02/21 від 01.02.2021 /а.с.17-18/, ордер /а.с.20/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с.19/.
Так, відповідно до пункту 4.5 договору про надання правової допомоги №02/21 від 01.02.2021 факт надання правової допомоги підтверджується актом наданих послуг.
Суду не надано акти виконаних робіт (наданих послуг) або інші докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також документи про оплату гонорару адвокату (квитанцію, платіжне доручення тощо). Наданий позивачем договір свідчить лише про намір сторін надати /отримати юридичні послуги та їх оплатити, а не про фактичне надання/отримання юридичних послуг та їх оплату.
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката, у зв'язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 44057192) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 14.06.2019 №Ф-114005-50У на суму 7648,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн 00 коп (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя М.В. Довгопол