26 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/780/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС, Територіального сервісного центру №5345 Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий виклад позиції позивача
02 лютого 2021 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС (далі-відповідач-1, РСЦ) про визнання протиправними дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області, яка виразилася у протиправній відмові повернути ОСОБА_1 незаконно вилучене у нього посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019; зобов'язання Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області вжити заходів щодо негайного повернення ОСОБА_1 незаконно вилученого у нього посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019, а у разі його незаконного знищення, зобов'язання вчинити дії щодо негайного відновлення знищеного посвідчення, або виготовлення іншого на заміну знищеного, та його негайного повернення ОСОБА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №526/339/20 визнано протиправними дії інспектора СРПП №3 Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції Цілуйка Ярослава Олександровича щодо вилучення у ОСОБА_1 посвідчення водія серія НОМЕР_1 від 15.02.2019. Однак на заяви про повернення незаконно вилученого посвідчення водія, позивачем отримано листи Територіального сервісного центру №5345 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області від 28.10.2020 №31/16-18-Г-1 та Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області від 24.11.2020 №31/16-7-Г-47, якими відмовлено у поверненні посвідчення з тих підстав, ОСОБА_1 може отримати посвідчення водія лише після проходження позачергового медичного огляду, повторної підготовки в закладі та складення теоретичного і практичного іспитів в ТСЦ МВС.
2. Заперечення відповідачів
02.03.2021 на електронну пошту суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.43-49/, оригінал якого надійшов 05.03.2021 /а.с.82-85/, в якому представник відповідача-1 заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Відповідач-1 посилався на те, що на теперішній час відповідно до інформації з ІПНП ОСОБА_1 позбавлений права керування транспортними засобами за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Постанова Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 залишалася не виконаною у частині позбавлення права керування всім видами транспортних засобів строком на один рік. Інший спосіб виконання постанови суду не встановлювався. Тому, на думку відповідача-1, постанова Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 як така, що набрала законної сили та не оскаржувалася позивачем, повинна бути виконаною. Відповідач-1 зауважив, що повернення посвідчення водія, отриманого вперше, особі, позбавленій права на керування транспортними засобами, не здійснюється. Також, відповідач-1 наголосив на тому, що термін перших водійських прав становить 2 роки, після чого проводиться їх заміна. Відповідно до інформації з ЄДР МВС термін дії посвідчення НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 , встановлений до 15.02.2021, тому відсутні будь-які підстави для зобов'язання РСЦ ГСЦ МВС повернути посвідчення водія позивача.
Відповідач-2 не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
3. Процесуальні дії по справі
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за даним позовом. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Територіальний сервісний центр №5345 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області (далі-відповідач-2, ТСЦ).
11.03.2021 до суду надійшла відповідь на відзив /а.с.92-95/, в якій позивач посилався на те, що до відзиву, отриманого ним, не додано копії листа Гадяцького відділу поліції від 20.11.2019 та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у зв'язку з чим ці документи не можуть взяті судом до уваги. Позивач також зауважив, що відзив підписаний ОСОБА_2 , однак доказів перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з РСЦ ГС МВС в Полтавській області не надано, а отже повноваження представника надавати до суду відзив у даній справі від імені відповідача-1 не підтверджені.
11.03.2021 судом одержано заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив визнати протиправними дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області та/або Територіального сервісного центру №5345 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області, яка виразилася у протиправній відмові повернути ОСОБА_1 незаконно вилучене у нього посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019, а також зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Полтавській області та/або Територіальний сервісний центр №5345 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області вжити заходів щодо негайного повернення ОСОБА_1 незаконно вилученого у нього посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019, а у разі його незаконного знищення, зобов'язання вчинити дії щодо негайного відновлення знищеного посвідчення, або виготовлення іншого на заміну знищеного, та його негайного повернення ОСОБА_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18, яка набрала законної сили 19.06.2018, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 10200 грн з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік /а.с.7/.
Постановою старшого державного виконавця Гадяцького РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області Денисенко Н.М. від 26.07.2018 закінчено виконавче провадження №56826246 з огляду на виконання боржником ОСОБА_1 постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18 шляхом сплати штрафу у розмірі 10200 грн згідно з квитанцією №0.0.1084556637.2 /а.с.8, зворот/.
04.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до ТСЦ 5345 із заявою №217467185, у якій просив оформити видачу та видати посвідчення водія категорії В та С, до якої додав свідоцтво про навчання серія НОМЕР_2 від 30.06.2011 та медичну довідку серія 12ЯЯЧ879354 від 30.10.2018. Під час оформлення заяви адміністратором ТСЦ 5345 ОСОБА_3 проведено перевірку за Єдиним державним реєстром МВС "Автомобіль", "Автошкола", "Позбавлена прав", "Особа в розшуку" та "Адмінпрактика" /а.с.75/.
ОСОБА_1 успішно склав іспити для отримання посвідчення водія вперше, що підтверджується відповідним екзаменаційним листом /а.с.71-73/, у зв'язку з чим 15.02.2019 ТСЦ № НОМЕР_3 йому було видано посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019 (дійсне до 15.02.2021) /а.с.76/, що підтверджується також записами, відображеними у картці водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.9/.
Листом від 20.11.2019 №9853/115/119/01-2019 р. Гадяцький відділ поліції ГУНП в Полтавській області надіслав до ТСЦ 5345 постанову Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18 для виконання, яка отримана ТСЦ 5345 27.11.2019 /а.с.86-87/.
У зв'язку з надходженням 27.11.2019 до сервісного центру судового рішення відомості про нього 28.11.2019 були внесені адміністратором до бази даних осіб позбавлених прав керування транспортними засобами.
06.02.2020, інспектор СРПП №3 Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області Цілуйко Я.О. вилучив у ОСОБА_1 посвідчення водія серія НОМЕР_1 у зв'язку з виконанням постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 № 526/768/18, про що склав відповідний акт від 06.02.2020 /а.с.9/.
10.02.2020 Гадяцький ВП ГУНП в Полтавській області листом №1108/115/119/01-2020 р. надіслав ТСЦ 5345 посвідчення НОМЕР_1 , видане Центром 5345 на ім'я ОСОБА_1 , яке вилучене 06.02.2020, у зв'язку з набранням законної сили постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 № 526/768/18 про позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік /а.с.88/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №526/339/20, що набрало законної сили 14.01.2021, позов ОСОБА_1 до інспектора СРПП №3 Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції Цілуйка Ярослава Олександровича, Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії інспектора СРПП №3 Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції Цілуйка Ярослава Олександровича щодо вилучення у ОСОБА_1 посвідчення водія серія НОМЕР_1 від 15.02.2019. У решті позову відмовлено /а.с.10-12, 27-29/.
Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, що встановлені у межах справи №526/339/20, доказуванню не підлягають в силу положень частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
27.10.2020 позивач звернувся до ТСЦ із заявою, в якій просив повернути посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019, як таке, що вилучено незаконно /а.с.70/.
ТСЦ листом від 28.10.2020 №31/16-18-Г-1, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 27.10.2020 щодо повернення вилученого посвідчення водія, повідомив позивача про те, що посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.02.2019, видане на ім'я ОСОБА_1 , вилучене Гадяцьким РВ ГУ НП в Полтавській області 06.02.2020 і направлене на зберігання до сервісного центру у зв'язку з набранням законної сили постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18. Крім того, роз'яснено, що ОСОБА_1 може отримати посвідчення водія, яке вважатиметься отриманим вперше, після проходження позачергового медичного огляду, повторної підготовки в закладі та складення теоретичного і практичного іспитів в ТСЦ МВС /а.с. 69/.
РСЦ листом від 24.11.2020 №31/16-7-Г-47, розглянувши заяву позивача від 29.10.2020 щодо повернення вилученого посвідчення водія, повідомив позивача про те, що посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.02.2019, видане на ім'я ОСОБА_1 , вилучене Гадяцьким РВ ГУ НП в Полтавській області 06.02.2020 і направлене на зберігання до ТСЦ 5345 у зв'язку з набранням законної сили постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18. Зазначив, що на ТСЦ 5345 покладено функцію зберігання вилученого посвідчення, а із закінченням строку позбавлення права, - вирішення питання щодо допуску до складання теоретичного та практичного іспитів з метою повернення посвідчення водія. Крім того, РСЦ роз'яснено, що ОСОБА_1 може отримати посвідчення водія, яке вважатиметься отриманим вперше, після проходження позачергового медичного огляду, повторної підготовки в закладі та складення теоретичного і практичного іспитів в ТСЦ МВС /а.с.15-16, 78-79/.
Позивач, вважаючи дії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області та Територіального сервісного центру №5345 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області щодо відмови повернути ОСОБА_1 вилучене посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 317 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-Х передбачено, що постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції.
Водночас, статтею 3171 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-Х визначено, що виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Якщо посвідчення водія не було тимчасово вилучено в порядку, передбаченому статтею 265-1 цього Кодексу, особа, позбавлена права керування транспортним засобом, зобов'язана негайно здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції. У разі виявлення в особи посвідчення водія, яке підлягає здачі, його вилучення здійснюється поліцейським. Після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №511) затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі-Положення).
Пунктом 2 Положення передбачено, що посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами. Посвідчення водія відповідної категорії дійсне протягом 30 років з дати його видачі, крім посвідчення водія, що видане особі вперше. Посвідчення водія, видане особі вперше, дійсне протягом двох років з дня його видачі з обмеженим правом керування транспортним засобом. Посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, отриманий після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів в уповноважених підрозділах територіальних органів з надання сервісних послуг МВС - територіальних сервісних центрах МВС (далі - територіальні сервісні центри МВС).
Згідно з пунктом 20 Положення позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства. Рішення суду про позбавлення права на керування транспортними засобами протягом трьох робочих днів з моменту його отримання/винесення надсилається посадовою особою Національної поліції до територіального сервісного центру МВС за місцем проживання особи, зазначеним у цьому рішенні. Особам, позбавленим права на керування транспортними засобами за керування такими засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, посвідчення водія повертається після обов'язкового проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту. Вилучені посвідчення водія зберігаються у територіальному сервісному центрі МВС за місцем проживання осіб, зазначеним у рішенні про позбавлення права на керування транспортними засобами. Якщо посвідчення водія, яке вилучено в особи, позбавленої права на керування транспортними засобами, на момент її звернення знищено або втрачено, такій особі видається нове посвідчення водія після складення теоретичного і практичного іспитів з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту. Повернення посвідчення водія, отриманого вперше, особі, позбавленій права на керування транспортними засобами (крім осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення), не здійснюється. У такому випадку після набрання чинності рішенням суду про позбавлення особи права на керування транспортними засобами посвідчення водія вважається недійсним, підлягає вилученню та передається для знищення до територіального сервісного центру МВС за місцем проживання особи, зазначеним у цьому рішенні. Для отримання права на керування транспортними засобами така особа після закінчення строку, на який її позбавлено такого права, проходить позачерговий медичний огляд, повторну підготовку в закладі та складає теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС, після чого отримує посвідчення водія, яке вважається отриманим вперше.
Пунктом 21 Положення визначено, що перед складенням іспитів працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подала зазначені документи, за Єдиним державним реєстром МВС (у тому числі щодо наявності в ньому відповідного свідоцтва про закінчення особою закладу), Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.
Аналогічні правові положення містяться також у Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, яка затверджена наказом МВС від 07.12.2009 № 515 (у редакції наказу МВС України від 22 травня 2020 року № 408).
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що постанова про позбавлення права керування транспортним засобом виконується посадовими особами органів Національної поліції шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Вилучені посвідчення водія зберігаються у територіальному сервісному центрі МВС за місцем проживання осіб, зазначеним у рішенні про позбавлення права на керування транспортними засобами. При цьому особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Водночас, після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом повернення посвідчення водія, отриманого вперше, особі, позбавленій права на керування транспортними засобами, не здійснюється. У такому випадку після набрання чинності рішенням суду про позбавлення особи права на керування транспортними засобами посвідчення водія вважається недійсним, підлягає вилученню та передається для знищення до територіального сервісного центру МВС за місцем проживання особи, зазначеним у цьому рішенні. Для отримання права на керування транспортними засобами така особа після закінчення строку, на який її позбавлено такого права, проходить позачерговий медичний огляд, повторну підготовку в закладі та складає теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС, після чого отримує посвідчення водія, яке вважається отриманим вперше.
Аналіз нормативних положень свідчить про те, що вказаний порядок застосовується виключно до випадків, коли особа, на момент застосування судом стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, мала посвідчення водія відповідної категорії, а отже, і мала право на керування транспортним засобом.
Як вже встановлено судом, постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18, яка не була оскаржена позивачем та набрала законної сили 19.06.2018, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 10200 грн з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік.
Однак на момент вчинення правопорушення, так і на момент набрання законної сили постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18, ОСОБА_1 не мав права керування транспортним засобом, що не заперечується сторонами у справі.
Згідно з пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2015 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", відповідно до якого позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку. Однак призначення цього покарання особі, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами, є неможливим.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 вперше отримав посвідчення водія лише 15.02.2019, тобто після набрання законної сили постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18. Доказів вчинення позивачем після 15.02.2019 адміністративних порушень у сфері безпеки дорожнього руху та притягнення його до адміністративної відповідальності, в тому числі позбавлення права на керування транспортними засобами, відповідачами не надано.
Суд наголошує на тому, що постанова Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18, якою позивача позбавлено права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік, не може бути виконана шляхом вилучення у ОСОБА_1 посвідчення водія, отриманого вперше 15.02.2019, оскільки рішення суду є результатом застосування норм відповідно до існуючих фактичних обставин та не може регулювати відносини, які виникнуть у майбутньому.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що порядок повернення вилученого посвідчення водія, передбачений пунктом 20 Положення, який передбачає необхідність проходження позачергового медичного огляду, повторної підготовки в закладі та складення теоретичного і практичного іспитів в ТСЦ МВС, не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 на момент набрання законної сили постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18 не мав посвідчення водія, а отже і не мав права керування транспортним засобом.
Посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 15.02.2019 видано позивачу вперше на загальних підставах, після набрання законної сили постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18, яка була виконана позивачем у частині сплати штрафу, а в іншій частині не могла бути виконана з об'єктивних обставин - відсутності права керування транспортним засобом.
Незважаючи на викладене, 28.11.2019, після закінчення строку дії рішення суду щодо позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами на строк один рік, до бази даних МВС України внесено інформацію щодо позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортним засобом, а 06.02.2020 вилучено у ОСОБА_1 посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 15.02.2019 з метою виконання постанови Гадяцького районного суду Полтавської області від 07.06.2018 у справі №526/768/18.
Суд бере до уваги, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №526/339/20, що набрало законної сили 14.01.2021, встановлено факт протиправності дій інспектора СРПП №3 Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції Цілуйка Ярослава Олександровича щодо вилучення у ОСОБА_1 посвідчення водія серія НОМЕР_1 від 15.02.2019.
Однак на звернення позивача до відповідачів посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 15.02.2019 не повернено.
Матеріалами справи підтверджено, що посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.02.2019, видане на ім'я ОСОБА_1 , вилучене Гадяцьким РВ ГУ НП в Полтавській області 06.02.2020 і направлене на зберігання до ТСЦ 5345, тому належним відповідачем у справі є саме Територіальний сервісний центр №5345.
Суд відхиляє доводи відповідача-1 стосовно того, що термін перших водійських прав становить 2 роки, після чого проводиться їх заміна, а відповідно до інформації з ЄДР МВС термін дії посвідчення НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 , встановлений до 15.02.2021, оскільки це жодним чином не спростовує факт протиправності дій відповідача-2 щодо відмови повернути вилучене посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 15.02.2019.
Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано доказів правомірності відмови повернути ОСОБА_1 посвідчення водія серія НОМЕР_1 від 15.02.2019.
Суд бере до уваги, що Європейським судом з прав людини у рішення у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) та інших рішеннях сформульовано принцип "належного урядування", відповідно до якого державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.
Водночас у правовідносинах щодо права позивача на керування транспортним засобом згідно з посвідченням, виданим відповідно до встановленої законодавством процедури, органами державної влади не дотримано принципу "належного урядування", оскільки після визнання судом у справі №526/339/20 факту протиправності дій інспектора СРПП №3 Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_4 щодо вилучення у ОСОБА_1 посвідчення водія серія НОМЕР_1 від 15.02.2019, не вжито жодних дій щодо поновлення порушеного права ОСОБА_1 та повернення останньому вилученого посвідчення.
Ухвалюючи рішення у даній справі суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту порушеного позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Територіального сервісного центру №5345 щодо відмови ОСОБА_1 повернути вилучене посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019, а також зобов'язати Територіальний сервісний центр №5345 повернути ОСОБА_1 вилучене посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019.
Водночас, у задоволенні вимог до РСЦ ГСЦ МВС слід відмовити, зважаючи на те, що належним відповідачем у справі є саме Територіальний сервісний центр №5345.
Також, позовні вимоги у частині зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо негайного відновлення знищеного посвідчення, або виготовлення іншого на заміну знищеного, та його негайного повернення ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки сторонами у справі не надано доказів знищення такого посвідчення, натомість, з наданих до матеріалів справи листів ТСЦ та РСЦ слідує, що посвідчення водія ОСОБА_1 передано на зберігання до ТСЦ 5345.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією №76510311 від 31.01.2021 /а.с.5/.
Беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального сервісного центру №5345 на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн.
У позовній заяві міститься вимога про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 6680,00 грн (додатково у відповіді на відзив позивач зазначає про стягнення витрат у розмірі 1450,00 грн). У відзиві відповідач заперечував проти стягнення з нього таких витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" N 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги №02/2021 від 29.01.2021 /а.с.17-18/, акт наданих послуг від 01.02.2021 /а.с.19/, рахунок-фактуру від 01.02.2021 /а.с.20/, довідку від 01.02.2021 /а.с.20/, акт наданих послуг від 09.03.2021 /а.с.98/, довідку та рахунок - фактуру від 09.03.2021 /а.с.98 зворотній бік/.
Зі змісту акту наданих послуг від 01.02.2021, що наданий позивачем, адвокатом надано наступні послуги: 1) вивчення матеріалів, судової практики, підготовка документів з метою складання позовної заяви - 6 годин (вартість однієї години 200,00 грн, загальна сума 1200,00 грн); 2) складання позовної заяви - 10 годин (вартість однієї години 400,00 грн, загальна сума 4000,00 грн); 3) складання заяви про забезпечення позову - 4 години (вартість однієї години 300,00 грн, загальна сума 1200,00 грн); 4) витрати на папір, копіювання та друк документів - 56 аркушів на суму 280,00 грн. Всього на суму 6680,00 грн.
Також, зі змісту акту наданих послуг від 09.03.2021, що наданий позивачем, адвокатом надано наступні послуги: 1) вивчення відзиву, вивчення нормативних матеріалів, судової практики, підготовка документів з метою подання відповіді на відзив - 2 годин (вартість однієї години 200,00 грн, загальна сума 400,00 грн); 2) складання відповіді на відзив - 3 години (вартість однієї години 200,00 грн, загальна сума 600,00 грн); 3) складання заяви про уточнення позовних вимог - 2 години (вартість однієї години 200,00 грн, загальна сума 400,00 грн); 4) витрати на папір, копіювання та друк документів - 10 аркушів на суму 50,00 грн. Всього на суму 1450,00 грн.
Суд звертає увагу на те, зазначена справа належить до справ незначної складності, а тому час, витрачений адвокатом на аналіз, вивчення документів, моніторинг законодавства та судової практики, підготовку позовної заяви, а також інших заяв по суті справи, не відповідає заявленому в описі.
Так, для вивчення матеріалів достатньо 2 години (400,00 грн), написання позовної заяви - 4 години (1600,00 грн).
Також, суд зауважує, що позивачем у межах цієї справи не подавалася заява про забезпечення позову, а тому включення до розрахунку витрат вартості послуг зі складання заяви про забезпечення позову (1200,00 грн) є безпідставним.
Крім того, суд враховує, що час, витрачений адвокатом на аналіз, вивчення документів, моніторинг законодавства та судової практики, підготовку та складання відповіді на відзив, є також завищеним, а сама відповідь на відзив у більшості відтворює зміст позовної заяви, тому для таких дій достатньо є 2 годин (400,00 грн), а на складання заяви про уточнення позовних вимог - 1 години (200,00 грн).
Суд не бере до уваги при розрахунку витрат на правничу допомогу вартості витрат на папір, копіювання та друк документів, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження їх понесення.
З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачами докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, беручи до уваги заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2600,00 грн.
Водночас зважаючи на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1300 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС (вул.Кременчуцька,2В, с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 38751 ідентифікаційний код 43611865), Територіального сервісного центру №5345 Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС (вул. Героїв Майдану,75В, м. Гадяч, Полтавська область, 37300) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального сервісного центру №5345 Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС щодо відмови ОСОБА_1 повернути вилучене посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019.
Зобов'язати Територіальний сервісний центр №5345 Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС повернути ОСОБА_1 вилучене посвідчення водія НОМЕР_1 від 15.02.2019.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального сервісного центру №5345 Регіонального сервісного центру в Полтавській області Головного сервісного центру МВС на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн 00 коп (чотириста п'ятдесят чотири гривні) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1300 грн 00 коп (одна тисяча триста гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя М.В. Довгопол