Справа № 420/13/21
14 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Глуханчука О.В.,
секретар судового засідання - Любімова О.Є.
за участі сторін:
представник позивача - Отрош В.М. (адвокат, за ордером)
представник відповідача (Одеська обласна прокуратура) - Клюкін К.І. (прокурор, на підставі довіреності та посвідчення)
представник відповідача (Офіс Генерального прокурора) - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
04 січня 2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Офіс Генерального прокурора, у якому позивач просить суд:
стягнути на підставі ст. 236 КЗпП з Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 03528552) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.04.2018 року по 14.10.2020 року при затримці виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 року у справі № 815/2163/15 про поновлення на роботі у розмірі 863 740 грн. (вісімсот шістдесят три тисячі сімсот сорок гривень);
стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 8 637 грн. 40 коп. та витрат на правничу допомогу (орієнтовна сума у розмірі 60 000 грн.);
розгляд справи проводити за участі представника позивача.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що Наказом Генерального прокурора України № 1059к від 25 липня 2014 року ОСОБА_1 призначено прокурором Приморського району м. Одеси Одеської області строком на п'ять років. Наказом Генерального прокурора України № 210к від 23 березня 2015 року позивача звільнено з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України.
Однак, як вказує позивач, за результатами судового оскарження наказу про звільнення, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.03.2015 № 210к про звільнення та поновлено позивача на посаді прокурора Приморського району м. Одеси.
Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 815/2163/15, якою змінено абзац шостий резолютивної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, на користь позивача присуджено стягнути з прокуратури Одеської області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 18 квітня 2018 року у розмірі 293913 (двісті дев'яносто три тисячі дев'ятсот тринадцять) грн. 60 копійок.
У подальшому, як зазначає позивач, під час процедури судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 815/2163/15, Наказом Генерального прокурора №405к від 15 жовтня 2020 року скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №210к про звільнення позивача з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України; поновлено позивача на посаді прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області.
19 жовтня 2020 року наказом в.о. керівника Одеської обласної прокуратури № 2338к прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 18 квітня 2018 року у розмірі 293 913 грн. 60 копійок.
Позивач зазначає, що фактичну оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 18 квітня 2018 року у розмірі 236 600 грн. 45 копійок (сума з урахуванням утримання податків і зборів) здійснено лише 27 листопада 2020 року.
З огляду на викладене позивач стверджує, що Офіс Генерального прокурора (попередня назва - Генеральна прокуратура України) та Одеська обласна прокуратура (попередня назва - прокуратура Одеської області), будучи сторонами у справі № 815/2163/15 та приймаючи участь у судовому розгляді, знаючи про факт прийняття постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, з 18 квітня 2018 року, - не вживали жодних заходів щодо виконання вказаного судового рішення упродовж 2 років та 6 місяців.
За таких обставин, період часу з 18.04.2018 року (дата прийняття судового рішення суду апеляційної інстанції) по 14.10.2020 року (дата, що передувала прийняттю наказу про поновлення на роботі) - є періодом часу, упродовж якого мала місце бездіяльність щодо поновлення позивача на роботі, саме цей проміжок часу обумовлює виникнення періоду вимушеного прогулу у контексті положень статті 236 КЗпП, що має наслідком відповідальність відповідача як уповноваженого органу на оплату праці позивача.
Позивач зазначив, що стаття 236 КЗпП України передбачає оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, зокрема, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, зокрема з урахуванням приписів пункту 10 цього Порядку щодо врахування підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Так, позивач вважає, що при розрахунку йому середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення має бути врахований коефіцієнт підвищення посадового окладу за посадою позивача, оскільки таке підвищення відбулось на підставі постанов КМУ №1013 від 09.12.2015, №763 від 30.09.2015, №657 від 30.08.2017.
У позовній заяві позивачем наведено розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.04.2018 по 14.10.2020 року у розмірі 863 740,00 грн.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути на підставі ст. 236 КЗпП з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.04.2018 року по 14.10.2020 року при затримці виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 року у справі № 815/2163/15 про поновлення на роботі у розмірі 863 740 грн. (вісімсот шістдесят три тисячі сімсот сорок гривень).
Щодо визначення відповідача у справі позивач зауважив, що перебував у безпосередніх трудових відносинах саме з прокуратурою Одеської області, яка у подальшому також здійснювала виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.03.2015 по 18.04.2018 у зв'язку з незаконним звільненням, відтак, на його переконання, Одеська обласна прокуратура, в яку реорганізовано прокуратуру Одеської області, є належним відповідачем у справі.
Ухвалою суду від 11 січня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
04 лютого 2021 року до суду через канцелярію засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву.
03 лютого 2021 року засобами електронного зв'язку та 04 лютого 2021 року відповідачем подані клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
08 лютого 2021 року з боку третьої особи через канцелярію засобами поштового зв'язку надійшли пояснення на позовну заяву з додатковими доказами.
15 лютого 2021 року від позивача через канцелярію засобами поштового зв'язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Одеської обласної прокуратури про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Офіс Генерального прокурора, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що перебіг строку звернення до адміністративного суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у порядку ст. 236 КЗпП, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, розпочався 15.10.2020 року (дата винесення наказу про поновлення позивача на посаді) та дотриманий позивачем при зверненні до суду з даним позовом 30.12.2020 року (дата оформлення кур'єрської доставки з направлення матеріалів позову до суду).
У підготовчому засіданні 16 лютого 2021 року ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 16 лютого 2021 року, змінено процесуальний статус Офісу Генерального прокурора з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на відповідача, внаслідок залучення другим відповідачем по справі.
Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено шістдесятидений строк проведення підготовчого провадження у справі №420/23/21 на тридцять днів.
06 квітня 2021 року до суду через канцелярію засобами поштового зв'язку від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення з додатковими доказами.
Вказані заяви по суті справи та додаткові докази залучені судом до матеріалів справи та прийняті до розгляду.
Ухвалою суду від 15 березня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час судового розгляду у судових засіданнях 07 квітня 2021 року та у судових дебатах 14 квітня 2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.
Представник відповідача (Одеська обласна прокуратура) проти задоволення позову заперечував.
Відповідно до пояснень та відзиву, який надійшов до суду 04 лютого 2021 року, відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
По-перше, відповідач зазначив, що при зверненні до суду позивачем пропущений строк для звернення до суду із позовом, встановлений КЗпП України. Відповідач вважає, що позивачем необґрунтовано визначено початок перебігу строку для звернення до суду (15.10.2020), оскільки початком 3-х місячного строку для звернення до суду із цим позовом є момент коли він дізнався про порушення свого права на отримання середнього заробітку, а саме з дати прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом 18.04.2018 постанови про часткове задоволення його позову про поновлення на посаді. Таким чином, на переконання відповідача, позивачем порушено, встановлений ст. 233 КЗПП України, тримісячний строк звернення до суду з дати прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15.
По-друге, вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.
По-третє, відповідач висловив свої зауваження стосовно розрахунку середнього заробітку в розмірі 863 740 грн., здійсненого позивачем згідно положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», з урахуванням коефіцієнтів підвищення заробітної плати згідно зміни розмірів посадового окладу позивача і період з 2015 року. Відповідач зазначив, що постановою КМУ від 09.12.2020 № 1213, пункт 10 постанови КМУ від 08.02.1995 - виключено, що свідчить про відсутність правової підстави для застосування коефіцієнтів при розрахунку та можливого стягнення середнього заробітку з їх урахуванням.
Представник другого відповідача (Офіс Генерального прокурора) у судовому засіданні 07 квітня 2021 року проти задоволення позову заперечував.
Правова позиція Офісу Генерального прокурора до позову ОСОБА_1 викладена також у поясненнях, які надійшли до суду 08 лютого 2021 року та 06 квітня 2021 року.
Згідно цих пояснень відповідач зазначив, що за приписами ст. 236 КЗпП України, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі. Водночас, при несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу, а саме, з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, і до дня фактичного його виконання. Таким чином, право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов'язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.
Як зазначає відповідач, аналіз норм статей 21, 24 КЗпП України, які у даному випадку поширюються на спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказу, необхідною умовою (підставою) для видання якого слугує його письмова заява. Вказана заява не тільки підтверджує волевиявлення на продовження роботи, а й свідчить про взяття працівником зобов'язання виконувати роботу, визначену трудовою угодою, з підляганням внутрішньому службовому розпорядку, а уповноважена особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання передбаченої трудовим говором роботи.
Отже, відповідач вказує на те, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Натомість, як зазначає відповідач, позивач протягом двох років з дня винесення судом рішення із заявами щодо поновлення на роботі відповідно до судового рішення ні до Офісу Генерального прокурора, ні до органів державної виконавчої служби для примусового виконання не звертався. Крім того, згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивачем 21.02.2018 отримано свідоцтво за № 003182 на право заняття адвокатською діяльністю, видане Радою адвокатів Одеської області, що підтверджувало сутність наміру позивача працювати в органах прокуратури. Дані щодо зупинення адвокатської діяльності в реєстрі відсутні.
Відповідач зазначив, що лише після ухвалення Верховним Судом постанови від 12.08.2020 у справі № 815/2163/15, якою частково задоволено касаційну скаргу Генеральної прокуратури України, ОСОБА_1 звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду із клопотанням у порядку ст. 129-1 Конституції України, ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 815/2163/15. У встановлений судом строк, Офісом Генерального прокурора подано звіт про виконання судового рішення у даній справі, оскільки наказом Генерального прокурора від 15.10.2020 № 405к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області.
З цих підстав відповідач вважає, що вини Офісу Генерального прокурора за несвоєчасне поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення немає. Відтак, підстави для застосування до спірних правовідносин норми ст. 236 КЗпП України також відсутні.
Відповідач також повідомив, що на виконання рішень судів наказом Генерального прокурора від 15.10.2020 № 405к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Приморського району м. Одеси. Враховуючи, що положеннями ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено, що строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі закінчення строку перебування на адміністративній посаді, - наказом Генерального прокурора від 15.10.2020 № 406 повноваження ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району міста Одеси припинено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ, у зв'язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді.
Що стосується розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач навів свій розрахунок, згідно якого період вимушеного прогулу: 19.04.2018 по 14.10.2020 року, кількість днів вимушеного прогулу: 622, з урахуванням коефіцієнта коригування, передбаченого п. 10 розд. IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення при поновленні на роботі ОСОБА_1 за період з 19.04.2018 по 14.10.2020 становить 863 738,81 грн. (1388,65 грн. х 622 робочих дня).
Заслухавши вступне слово позивача та представника відповідачів, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступні обставини та факти.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України № 1059к від 25 липня 2014 року, старшого радника юстиції Кузьменка Олександра Петровича призначено прокурором Приморського району м. Одеси Одеської області строком на п'ять років (а.с. 19, том 1).
Наказом Генерального прокурора України № 210к від 23 березня 2015 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України (а.с. 20, 157 том 2).
Позивач оскаржив своє звільнення у судовому порядку.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, треті особи: Прокурор Приморського району міста Одеси, Міністрерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу. Апеляційний суд: визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України від 23.03.2015 № 210к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Приморського району м. Одеси у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м. Одеси. Стягнув з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.03.2015 по 18.04.2018 у розмірі 294679 грн. У задоволенні решти позову відмовив (а.с. 25-44, том 1).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 815/2163/15 абзац шостий резолютивної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року змінено: замість вислову «середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.03.2015 року по 18.04.2018 року у розмірі 294679 грн.” вказати «середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 18 квітня 2018 року у розмірі 293913 (двісті дев'яносто три тисячі дев'ятсот тринадцять) грн. 60 копійок.» (а.с. 48-66, том 1).
Наказом Генерального прокурора №405к від 15 жовтня 2020 року скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №210к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м.Одеси Одеської області (а.с. 253, том 1).
Листом від 15 жовтня 2020 року вих. №07-22909-20, позивача повідомлено про прийняття Наказу Генерального прокурора №405к від 15 жовтня 2020 року про поновлення на посаді прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області.
У зв'язку з поверненням поштових відправлень без вручення адресату, на адреси позивачу у м. Києві та м. Одесі повторно направлялись листи-повідомлення (а.с. 244-254, том 1).
10 грудня 2020 року представник позивача - адвокат Отрош В.М. звернувся до Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури з листом-претензією, у якому запропоновано у добровільному порядку здійснити на користь ОСОБА_1 оплату середнього заробітку за період вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з 18.04.2018 року по 14.10.2020 року (а.с. 81-84, том 1).
У відповідь на вказане звернення Одеська обласна прокуратура листом від 17 грудня 2020 року № 11-4311-20, повідомила що питання стосовно виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.04.2018 року по 14.10.2020 року може бути вирішено у судовому порядку (а.с. 85-86, том 1).
Вказані обставини слугували підставою звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання судового рішення від 18 квітня 2018 року у справі № 815/2163/15 про поновлення на роботі.
Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України обумовлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Отже, нормами КЗпП України передбачені випадки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема у разі поновлення на роботі вирішується питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України), а у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника вирішується питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника (стаття 236 КЗпП України).
З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 815/2163/15 про поновлення на роботі, Наказом Генерального прокурора №405к від 15 жовтня 2020 року скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №210к про звільнення позивача з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України та поновлено позивача на посаді прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Отже, з 15 жовтня 0.2020 року позивача фактично було поновлено на роботі та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15 у цій частині вважається виконаною.
Таким чином, у даній справі вимушений прогул, за який позивач просить стягнути середній заробіток, стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.Конституційний Суд України вирішив/роз'яснив, що “в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.”.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі початком перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки визначальним є факт виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У даному випадку, період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі становить з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року.
При цьому, суд зауважує, що перебіг строку звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у порядку ст. 236 КЗпП, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, розпочався 15.10.2020 року (дата винесення наказу про поновлення позивача на посаді) та дотриманий позивачем при зверненні до суду з даним позовом 30.12.2020 року (дата оформлення кур'єрської доставки з направлення матеріалів позову до суду).
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки рішення суду про поновлення позивача на роботі від 18 квітня 2018 року відповідачем виконано 15 жовтня 2020 року, то відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
При цьому, суд вважає неприйнятними доводи відповідачів стосовного того, що у затримці виконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі від 18 квітня 2018 року винен сам позивач, який протягом двох років з дня винесення судом рішення із заявами щодо поновлення на роботі ні до Офісу Генерального прокурора, ні до органів державної виконавчої служби для примусового виконання не звертався.
В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час прийняття оскарженого рішення, далі - КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України (у редакції, чинною на час прийняття оскарженого рішення), невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом
За статтею статті 370 КАС України (у редакції, чинною на час прийняття оскарженого рішення) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16. З огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц.
Статтею 27 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Враховуючи, що у даній справі період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі становить з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року, до спірних правовідносин застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати в редакції від 07.08.2015 року та в редакції від 30.05.2020 року.
Пунктом 2 Порядку № 100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Абзацом 3 пункту 3 Порядку передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Пунктом 10 Порядку № 100, у редакції, яка діяла у спірний період з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року, передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Пункт 10 виключено на підставі Постанови КМУ №1213 від 09.12.2020 року.
Однак у період, який охоплює предмет позову (з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року) пункт 10 Порядку №100 був чинним.
Враховуючи, що розрахунок середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, суд наводить її розрахунок.
Як було встановлено під час розгляду адміністративної справи №815/2163/15, середньоденна заробітна плата позивача складає 382,70 грн., із врахуванням того, що середньомісячна заробітна плата за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, - за січень-лютий 2015 року складала 7654,00 грн., згідно з довідкою Прокуратури Одеської області від 04.04.2018 року.
Розрахунок кількості днів затримки виконання рішення суду з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року:
Квітень 2018 - 7 (19.04-30.04.2018);
Травень 2018 - 21;
Червень 2018 - 20;
Липень 2018 - 22;
Серпень 2018 - 22;
Вересень 2018 - 20;
Жовтень 2018 - 22;
Листопад 2018 - 22;
Грудень 2018 - 20;
Січень 2019 року - 21;
Лютий 2019 - 20;
Березень 2019 - 20;
Квітень 2019 - 21;
Травень 2019 - 21;
Червень 2019 - 18;
Липень 2019 - 23;
Серпень 2019 - 21;
Вересень 2019 - 21;
Жовтень 2019 - 22;
Листопад 2019 - 21;
Грудень 2019 - 21;
Січень 2020 року - 21;
Лютий 2020 - 20;
Березень 2020 - 21;
Квітень 2020 - 21;
Травень 2020 - 19;
Червень 2020 - 20;
Липень 2020 - 23;
Серпень 2020 - 20;
Вересень 2020 - 22;
Жовтень 2020 - 9 (01.10.2020-14.10.2020).
Усього робочих днів за період - 622.
Щодо застосування коефіцієнту підвищення, передбаченого пунктом 10 Порядку №100.
Коефіцієнт підвищення, що включаються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення тарифної ставки (окладу встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (оклад), яку він мав до підвищення (листи Мінсоцполітики України від 24.10.2008 р. N 696/13/84-08, від 11.05.2017 г. N 1398/0/101-17).
Відповідно до висновку про застосування норм права, наведеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 червня 2020 року у справі №820/1505/18.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури” (набрала чинності 14.06.2012 року) - розмір посадового окладу на посаді позивача (районні прокуратури у містах з районним поділом) визначався у Додатку № 5 та у період з 14.06.2012 року до 30.11.2015 року мав фіксований розмір і складав 2215,00 грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури” та з урахуванням постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015 року “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” (набрала чинності 01.12.2015 року; див. п. 5 цієї постанови) - розмір окладу по посаді позивача був підвищений на 25% (див. п. 3 вказаної постанови), визначався у Додатку № 5 з урахуванням вказаного підвищення та у період з 01.12.2015 року до 14.12.2015 року мав фіксований розмір і складав 2769, 00 грн. (2215 грн. + 25 %).
Відповідно до п. 10 Порядку № 100 вираховуємо коефіцієнт підвищення: 2769/2215=1,25.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури” (з урахуванням змін внесених постановою КМУ № 763 від 30.09.2015; зміни набрали чинності 15.12.2015 року у частині п. 6 змін; див. п. 3 цієї постанови) - втратив чинність Додаток № 5 до постанови КМУ № 505 та набув чинності Додаток № 7, яким встановлено схему посадових окладів працівників місцевих прокуратур, відповідно до якого розмір окладу по посаді позивача був визначений у розмірі 2714,00 грн. З урахуванням змін, внесених постановою КМУ № 763 від 30.09.2015, та підвищення розміру окладів на 25% відповідно до постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015 року - розмір окладу по посаді позивача у період з 15.12.2015 року до 05.09.2017 року мав фіксований розмір і складав 3393 грн. (2714 грн. + 25 %).
Відповідно до п. 10 Порядку № 100 вираховуємо коефіцієнт підвищення: 3393/2769=1,23.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури” (з урахуванням змін внесених постановою КМУ № 657 від 30.08.2017; зміни набрали чинності 06.09.2017року) - внесено зміни до Додатку № 7 та підвищено посадовий оклад по посаді позивача до 8000 грн. Окрім цього, постановою КМУ № 657 від 30.08.2017 скасовано (див. п. 4 цієї постанови) підвищення розміру окладів на 25%, яке раніше було визначено постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015 року. З урахуванням цих змін, розмір окладу по посаді позивача у період з 06.09.2017 року має фіксований розмір і складає 8000,00 грн.
Відповідно до п. 10 Порядку № 100 вираховуємо коефіцієнт підвищення: 8000/3393=2,36.
Отже, з 01.12.2015 по 14.12.2015 застосовується коефіцієнт підвищення 1,25. Розрахунок середньоденного заробітку: 382,70х1,25=478,38 грн.
З 15.12.2015 року по 05.09.2017 року застосовується коефіцієнт підвищення 1,23. Розрахунок середньоденного заробітку: 478,38х1,23=588,41 грн.
З 06.09.2017 року по 14.10.2020 року застосовується коефіцієнт підвищення 2,36. Розрахунок середньоденного заробітку: 588,41х2,36=1388,65 грн.
Розрахунок середньої заробітної плати: з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року робочих днів - 622; відтак, середня заробітна плата розраховується: 1388,65х622=863740,30 грн.
Таким чином середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, без врахування обов'язкових необхідних до сплати платежів до бюджету, за період з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року складає 863740,30 грн.
Що стосується належного відповідача у справі.
Як встановлено судом з матеріалів справи, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/2163/15, суд визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України від 23.03.2015 № 210к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Приморського району м. Одеси у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м. Одеси.
На виконання цього рішення, наказом Генерального прокурора №405к від 15 жовтня 2020 року скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №210к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Приморського району м. Одеси Одеської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Приморського району м.Одеси Одеської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, систему прокуратури України становлять:
1) Офіс Генерального прокурора;
2) обласні прокуратури;
3) окружні прокуратури;
5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
Частиною п'ятою статті 7 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що єдність системи прокуратури України забезпечується: 1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; 2) єдиним статусом прокурорів; 3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; 4) фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України; 5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.
Щодо визначення відповідача у справі позивач зауважив, що перебував у безпосередніх трудових відносинах саме з прокуратурою Одеської області, яка у подальшому також здійснювала виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.03.2015 по 18.04.2018 у зв'язку з незаконним звільненням, відтак на його переконання Одеська обласна прокуратура, в яку реорганізовано прокуратуру Одеської області, є належним відповідачем у справі.
При вирішенні питання щодо належного відповідача у справі, судом враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 вересня 2020 року у справі №280/2659/19 при вирішенні аналогічного спору, у якому (пункт 97-98) зазначено таке: « 97. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги особливість ієрархічної побудови системи прокуратури та визначив, що прокуратура становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Генеральна прокуратура України та регіональні прокуратури, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Генеральною прокуратурою України, за умови отримання ним заробітної плати у прокуратурі Запорізької області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. 98. Інакший підхід не забезпечить дотримання гарантій, взятих на себе державою, у разі незаконного звільнення особи, а також суперечив би принципу «належного урядування».
Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).».
Враховуючи викладене, оскільки позивач перебував у трудових відносинах саме з прокуратурою Одеської області (зараз - Одеська обласна прокуратура), там же отримував заробітну плату, відтак враховуючи ієрархічну побудову системи прокуратури та засади єдності системи прокуратури України, зокрема фінансуванням виключно з Державного бюджету України, суд приймає позицію позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року з Одеської обласної прокуратури.
З урахуванням встановлених обставин справи (затримка виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 року у справі № 815/2163/15 про поновлення на роботі), що має наслідком застосування статті 236 КЗпП України (відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі), суд дійшов висновку про стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року у розмірі 863 740, 30 грн. з відрахуванням з нього податків і обов'язкових платежів.
Згідно п.2 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
На період квітень 2018 року (19.04-30.04.2018) припадає 7 робочих днів, тому середній заробіток за перший місяць затримки виконання рішення про поновлення на роботі становить 9720, 55 грн. (1388,65х7), тому рішення суду підлягає негайному виконанню в межах вказаної суми.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 8637, 40 грн. здійснюється на користь позивача, оскільки судом не встановлено обставин, передбачених ч. 8 ст. 139 КАС України, щодо зловживання позивачем процесуальними правами або виникнення спору внаслідок неправильних дій позивача.
Доказів понесення інших судових витрат на дату ухвалення рішення позивачем не надано.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 132, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 19.04.2018 року по 14.10.2020 року у розмірі 863 740, 30 грн. (вісімсот шістдесят три тисячі сімсот сорок гривень 30 коп.) з відрахуванням з нього податків і обов'язкових платежів.
Стягнути з Одеської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8637, 40 грн. (вісім тисяч шістсот тридцять сім гривень 40 коп.).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 9720,55 грн. (дев'ять тисяч сімсот двадцять гривень 55 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Одеська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 03528552; 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3).
Відповідач - Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).
Повний текст рішення складено та підписано судом 26 квітня 2021 року.
Суддя О.В. Глуханчук