Справа № 420/1914/19
27 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого - судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі № 420/1914/19 (від 20.04.2021р. вх. № ЕП/19963/21) за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання дій Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за минулий період з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 6219,10 грн. протиправними, зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити пенсію ОСОБА_1 за минулий період з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 6219,10 грн.,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходилась адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання дій Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за минулий період з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 6219,10 грн. протиправними, зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити пенсію ОСОБА_1 за минулий період з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 6219,10 грн.
Рішенням суду від 31.05.2019 року позовні вимоги задоволені повністю.
04.07.2019 року на виконання рішення суду був виданий виконавчий лист.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року задоволено заяву державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 19.03.2020 року №12614/20. Проведено заміну сторони виконавчого провадження (боржника) - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (вул..Ільфа і Петрова,4-А, м.Одеса, 65121, код ЄДРПОУ 41248812) на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) по справі №420/1914/19.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 26.01.2021р. вх. №3945/21 по справі № 420/1914/19 про встановлення судового контролю,- відмовлено.
Оскільки, на думку позивача, рішення суду не виконано боржником, позивач звернувся до суду із заявою (від 20.04.2021р. вх. № ЕП/19962/21) про встановлення судового контролю за виконанням постанови.
Розглянувши заяву про встановлення судового контролю, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання позивача, суд дійшов наступних висновків.
Положення ст.382 КАС України не передбачають строку та порядку вирішення судом питань, визначених цією нормою.
Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що положення ч.1 ст.382 КАС України кореспондують з положеннями ч.6 ст.246 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначається встановлений судом порядок та строк виконання рішення, встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Тобто, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту із накладенням штрафу.
При цьому, судовий контроль по даній справі при винесенні рішення Одеським окружним адміністративним судом від 31.05.2019 року не встановлювався.
Суд зазначає, що Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч.4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на вищенаведені норми законодавства, суд зазначає, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи.
Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Судом встановлено, що постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 18.09.2020р. прийнято постанову №59540720 про закінчення виконавчого провадження щодо зобов'язання Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити пенсію ОСОБА_1 за минулий період з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року в сумі 6219,10 грн. на підставі п.11 ч.1 ст.39 та ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
Доказів оскарження зазначеної постанови до суду не надано.
Разом з тим, позивачем не наведено причин та не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення заяви позивача від 26.01.2021р. вх. № 3945/21 по справі № 420/1914/19.
Керуючись ст. ст. 243, 252, 256, 295, 372, 382 КАС України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі № 420/1914/19 (від 20.04.2021р. вх. № ЕП/19963/21) - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Суддя К.С. Єфіменко