справа№380/12019/20
19 квітня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період, в сумі 39906,11 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач при звільненні його з військової служби та виключенні зі списків особового складу не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив індексації грошового забезпечення. Наголосив, що на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 у справі №380/6033/20 йому було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року в сумі 39930,20 грн. Вказані кошти були виплачені позивачу 26.11.2020. Таким чином, позивач зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 25.05.2018 по 26.11.2018. У зв'язку з цим, звернувся з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.
Ухвалою судді від 21.12.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
30.03.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №21012). Зазначив, що позивача було звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу з 18.05.2018. З 07.05.2020 на виконання рішення суду військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 14657,51 грн. та 16.11.2020 провела оплату індексації грошового забезпечення у сумі 39930,20 грн. Зазначив, що при загальному розмірі несвоєчасної виплаченої грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку 14657,51 грн. та індексації грошового забезпечення у сумі 39930,20 грн., позивач просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 55229,64 грн., що на думку позивача, істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум. У зв'язку з цим, зазначив, що така компенсація має відповідати принципу співмірності. У зв'язку з цим, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
29.03.2021 позивач подав відповідь на відзив (вх. №3664 ел.), у якому зазначив, що виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 39906,11 грн. відповідає принципу співмірності. Таким чином, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 25.05.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних сил України від 18.05.2018 №269 позивач звільнений з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров'я) відповідно до ч.6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з урахуванням вимог частини 8 цієї статті.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.05.201 №110 підполковника ОСОБА_1 начальника метеорологічної служби штабу, з 25.05.2018 виключено із списків особового складу та направлено на військовий облік до Городоцького РВК Львівської області.
Позивач 02.06.2020 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати йому та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що визначено вимогами Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1038.
11-а комендатура охорони та обслуговування Міністерства оборони України за результатами розгляду заяви позивача надала відповідь, викладену у листі №359/173/171/152, в якому повідомила, що відповідно до розпорядження Командувача Повітряних Збройних Сил України від 26.02.2020 №1653/пз військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до 11-ої комендатури охорони та обслуговування.
По суті розгляду заяви позивача відповідач повідомив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони, та відповідно у військової частини НОМЕР_1 не було.
Крім цього зазначено, що станом на 26.06.2020 ОСОБА_1 у списках військової частини НОМЕР_1 немає, а також у трудових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 не перебуває, а тому здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 неможливо.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплачував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 у справі №380/6033/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
На підставі вказаного рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.10.2020, ВЧ НОМЕР_1 виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Як видно із матеріалів справи, кошти в сумі 39930,20 грн. було виплачено позивачу 26.11.2020.
Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною ч. ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.
Таким чином, оскільки позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу не було виплачено індексації грошового забезпечення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації, суд враховує наступне.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зважаючи на приписи ч. 2 ст. 116 Кодексу законів про працю України відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у день звільнення, проте виконав свій обов'язок лише 26.11.2020.
Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 25.05.2018, а виплата індексації грошового забезпечення відповідачем здійснена лише 26.11.2020, строк затримки розрахунку складає 915 календарних днів.
Відповідно до довідки про суму нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 №350/173/171/299 від 03.11.2020, позивачу за два повні місяці перед звільненням нараховано та виплачено грошового забезпечення за березень 14106,50 грн. та за квітень 14106,50 грн.
Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 462,51 грн.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 423197,00 грн. (915 днів помножити на 462,51 грн.), що значно перевищує розмір невчасно виплаченої суми (39930,20 грн.).
При цьому, суд звертає увагу на те, що, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 39906,11 грн.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 39930,20 грн. (частка компенсації за індексацію грошового забезпечення)/ 423197,00 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 26.05.2018 по 25.11.2020 (915 днів) * 100 = 9%.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9% становить: 462,51 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,09 * 915 (кількість днів затримки розрахунку) = 38087,70 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.05.2018 по 25.11.2020 має бути виплачений позивачу у розмірі 38087,70 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо сплаченого судового збору. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 26-26, 73-77,139, 244- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (24981468, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 38087 (тридцять вісім тисяч вісімдесят сім) грн. 70 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (24981468, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 866 (вісімсот шістдесят шість) гривень 60 коп. судових витрат у вигляді судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.04.2021.
Суддя Потабенко В.А.