Справа № 308/9701/20
15 березня 2021 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді Лемак О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сухан Н.В,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним та розірвання договору дарування Ѕ частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок,-
ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що згідно договору дарування Ѕ частки у праві спільної часткової власності на будинок від 02 вересня 2020 року позивач є власником Ѕ частини домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку - літ. А, площею 74,3 м.кв., дві літні кухні - літ. Б, Д, два гаража - літ В, Г, котельня - літ. В, вбиральня - літ. Е, свинарник - літ. Ж, навіс - літ. Ж1, сарай - літ.З, огорожа.
Вказує що, взнав, про те, що в літній кухні проживають квартиранти. На його запитання звідки вони там взялися, дружина повідомила, що у 2015 році подарувала частину земельної ділянки під літньою кухньою своєму племіннику ОСОБА_3 , який і засилив туди квартирантів.
Позивач вважає такі дії дружини протиправним по відношенню до нього, оскільки на його думку він мав давати згоду на розпорядження таким майном.
Крім того, договір дарування земельної ділянки від 24.03.2015 року, є незаконним і з тих підстав, що земельна ділянка, яка була подарована забудованою, що підтверджується збірним кадастровим планом земельної ділянки та висновком судового будівельно-технічного експертного дослідження від 17.09.2020 за № 0042/2020 виконаного судовим експертом ОСОБА_4 . Між ОСОБА_3 та позивачем постійно виникають сварки щодо користування ділянкою під його літньою кухню та сараєм.
Позивач посилаючись на ст. 120 ЗК України вважає, що має право припинити право власності на земельну ділянку відповідача в судовому порядку.
Вказує, що право на земельну ділянку в набувача будинку, позивача по справі, виникло з моменту набуття права власності на будинок, тобто з часу державної реєстрації його права власності на будинок (02.09.2020 року) незалежно від будь яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Отже, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами, ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається.
На підставі наведеного просить суд:
1. Припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,0940 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2:24887400:13:011:0048.
2.Визнати право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0940 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2:24887400:13:011:0048.
3.Розподілити земельну ділянку площею 0,0940 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124887400:13:011:0048, згідно варіанту розподілу вказаного у висновку судового будівельно-технічного експертного дослідження від 17.09.2020 за № 0042/2020 виконаного судовим експертом ОСОБА_4 .
Ухвалою суду Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.12.2020 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним та розірвання договору дарування Ѕ частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок .
У зустрічному позові представник ОСОБА_3 - адвокат Субота М.І. просить суд визнати недійсним та розірвати договір дарування 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок від 02.09.2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений Приватним нотаріусом Ужгородської нотаріальної контори Журкі О.Т., 02.09.2020 року, зареєстровано в реєстрі за №765
Зустрічний позов мотивовано тим, що він просить розірвати вказаний договір з тих підстав, що продавець розпорядилася майном, яке їй не належить та розміщено на належній ОСОБА_3 земельній ділянці, а саме літня кухня літери Б та сарай літери З. Нотаріус , посвідчуючи вказаний договір не з'ясував, що літня кухня під літерою Б та сарай під літерою Е розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 2124887400:13:011:0048 що належить ОСОБА_3 .
Зазначає, що в п. 3 оскаржуваного договору зазначено, що нерухоме майно-житловий будинок, Ѕ якого відчужується Дарувальницею, розташований на земельній ділянці 0,1486 га кадастровий номер 2124887400:13:011:0047. Вказаний пункт договору суперечить фактичним обставинам справи, оскільки на цій земельній ділянці не розташовані вищезгадані літня кухня та сарай.
Вказує, що ОСОБА_2 , розпорядилась майном що їй не належить, що є підставою для визнання недійсним та розірвання договору дарування 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок від 02.09.2020, в силу вимог ч.1 ст.203 ЦПК України.
Також, представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - адвокат Субота М.І. подав до суду відзив, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокат Колотуха І.О. подав до суду пояснення на зустрічну позовну заяву, в яких вказує, що у зустрічному позові представник ОСОБА_3 голослівно стверджує, що ОСОБА_2 не має правовстановлюючих документів на літню кухню під літ. Б та сараю під літ. З. Дане твердження спростовується договором дарування домоволодіння та земельної ділянки від 14.10.2005 року. Так, в п. 3 договору, зазначено, що домоволодіння складається з житлового будинку - літ. А, площею 74,3 м.кв., дві літні кухні - літ. Б, Д, два гаража - літ В, Г, котельня - літ. В, вбиральня - літ. Е, свинарник - літ. Ж, навіс - літ. Ж1, сарай - літ. З, огорожа. В технічному паспорті на будинок на генплані ділянки чітко видно наявність літньої кухні під літ. Б та сараю під літ. З. Таким чином вважає, що зустрічний позов є безпідставний та не підлягає до задоволення.
У судове засідання позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не з'явився, однак від його представника - адвоката Колотуха І.О. надійшла через канцелярію суду заява про розгляд справи без їх участі. В заяві зазначив, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі, просять суд їх задовольнити.
Відповідачі за первісним позовом в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно договору дарування домоволодіння та земельної ділянки ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,24 га. надану для ведення особистого підсобного господарства, що розташована в с. Минай, на території Холмківської сільської ради, Ужгородського району.
Згідно п. 3 вказаного Договору дарування, домоволодіння, яке є предметом цього договору, в цілому вказано у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно, складається : житловий будинок - літ. «А», загальною площею 74,3 м.кв., з належними до нього будівлями та спорудами : дві літні кухні - літ. «Б», «Д», два гаража - літ «В», «Г», котельня - літ. «В», вбиральня - літ. «Е», свинарник - літ. «Ж», навіс - літ. Ж1, сарай - літ. З, огорожа.
Відповідно до договору дарування Ѕ частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок від 02 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О.Т., зареєстрованого в реєстрі №765, та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 222437454 від 02.09.2020 позивач ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку - літ. А, загальною площею 74,3 кв.м., дві літні кухні - літ. Б, Д, два гаража - літ В, Г, котельня - літ. В, вбиральня - літ. Е, свинарник - літ. Ж, навіс - літ. Ж1, сарай - літ.З, огорожі.
Згідно договору дарування земельної ділянки від 24.03.2015 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 0,0940 га, розташовану АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Також, суду надано висновок експерта ОСОБА_4 , за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №0042/2020 від 24.12.2019, згідно якого експертом надано схему розподілу земельної ділянки, площею 0,0940га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124887400:13:011:0048.
Статтею 41 Конституції України гарантується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Згідно правової позиція, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
Відповідно до ст. 125 ЗУ України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 р. в справі № 461/2328/16-ц, від 26.12.2019 р. в справі № 364/515/19, від 19.11.2020 р. у справі № 686/9580/16-ц.
З огляду на викладене, оскільки позивач набув права власності на 1/2 частину житлового будинку, розташовану на земельній ділянці, на підставі договору дарування від 02 вересня 2020, то до нього, як до нового власника частини нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, перейшло право власності на відповідну частину земельної ділянки, на якій розташовано таке нерухоме майно.
Твердження представника відповідача за первісним позовом щодо пропуску позивачем за первісним позовом строку звернення до суду, суд приходить до висновку, що позивачем такий строк пропущений не був, оскільки право власності на земельну ділянку у позивача виникло з моменту набуття права власності на будинок.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо зустрічної позовної заяви, суд зазначає наступне.
Представник позивача за зустрічною позовною заявою посилається на те, що при укладенні договору дарування ОСОБА_2 , розпорядилась майном що їй не належить, що є підставою для визнання недійсним та розірвання договору дарування 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок від 02.09.2020 року, в силу вимог ч.1 ст.203 ЦПК України.
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За нормами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочи
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з тим обґрунтування позивача за зустрічним позовом щодо вимог про визнання недійним та розірвання Договору дарування Ѕ частки у праві спільної часткової власності на житлову забудову від 02 вересня 2020 року, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, не підтверджені матеріалами справи та є безпідставними, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. , 203, 215, 321, 377 ЦПК України, ст.. 120 ЗК України, , ст.ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності - задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,0940га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124887400:13:011:0048.
Визнати за ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0940га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124887400:13:011:0048.
Розподілити земельну ділянку площею 0,0940га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124887400:13:011:0048 згідно варіанту розподілу вказаного у висновку судового будівельно-технічного експертного дослідження від 17.09.2020 за № 0042/2020 виконаного судовим експертом ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі по 1261,50 (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня 50 коп.) грн., з кожного.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним та розірвання договору дарування Ѕ частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок відмовити.
Судові витрати за зустрічним позовом покласти на позивача за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду і набере законної сили в разі неподання такої в установлений строк.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суд О.В. Лемак