Справа № 947/143/21
Провадження № 2/947/1310/21
23.04.2021 року
Київський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого - судді Луняченка В.О.
при секретарі - Макаренко Г.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570 м.Київ, вул. Грушевського, 1 д) до ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
04.01.2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором без номеру від 04.08.2011 року у розмірі 17117,00 гривень, яка утворилась станом на 02.11.2020 року, з якої заборгованість за тілом кредиту -14192,44 гривень, в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту 0,00 гривень,заборгованість за простроченим тілом кредиту 14192,44 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 гривень, заборгованість за простроченими відсотками 2924,56 гривень, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 0,00 гривень, нарахована пеня 0,00 гривень, нарахованої комісії 0,00 гривень, посилаючись на те, що між сторонами був укладений кредитний договір, зобов'язання за яким відповідач не виконує, тому за ним утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Ухвалою судді від 14.01.2021 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Ніяких клопотань з боку учасників справи суду не надходили. Заперечень щодо розгляду справи у спрощеному провадженні також не надходило.
11.02.2021 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просить відмовити у позові АТ КБ «Приватбанк».
З боку позивача 18.03.2021 до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимоги.
Скориставшись своїм правом, відповідач ОСОБА_1 , 26.03.2021 року надав до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно якої вважає позовну заяву недоведеною та такою, що базується на припущеннях, у зв'язку з чим просить у позові відмовити.
14.04.2021 року представником позивача надано суду письмові пояснення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.08.2011 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг,у зв'язку з чим підписав заву б/н, згідно якої останній отримав кредит з відповідним кредитним лімітом, який в подальшому який в подальшому змінювався.
Банк виконав свої зобов'язання перед ОСОБА_1 , надавши останньому кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту в сумі, строки та на умовах, передбачених договором на платіжні картки.
Факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується випискою за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи.
Відповідач ОСОБА_1 в терміни, встановлені договором, свої зобов'язання не виконував.
У позовній заяві позивач зазначає, що у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором № б/н від 04.08.2011 року відповідач ОСОБА_1 станом на 02.11.2010 року має заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» у сумі 17117,00 гривень, з якої заборгованість за тілом кредиту -14192,44 гривень, в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту 0,00 гривень,заборгованість за простроченим тілом кредиту 14192,44 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 гривень, заборгованість за простроченими відсотками 2924,56 гривень, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 0,00 гривень, нарахована пеня 0,00 гривень, нарахованої комісії 0,00 гривень, що підтверджено відповідним розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Також суд звертає увагу на те, що за договором без номеру, укладеним ОСОБА_1 було надано кредитні картки під № НОМЕР_2 (дата відкриття 04.08.2011) термін дії якої червень 2015 року, № НОМЕР_3 (дата відкриття 03.08.2012) термін дії якої квітень 2016 року, № НОМЕР_4 (дата відкриття 18.12.2015) термін дії якої грудень 2019 року, № НОМЕР_5 (дата відкриття 24.10.2017) термін дії якої червень 2021 року що вбачається з довідки наданої позивачем, яка міститься в матеріалах справи.
У зв'язку з чим, суд критично ставиться до пояснень відповідача, зазначених у відзиві на позов щодо того, що між ним та АТ «КБ «Приватбанк» жодних договорів не підписувалось та ніяких цивільно - правових відносин не виникало. Оскільки факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується випискою за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи. Тим більше, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором, що ним самим не спростовується у наданому ним відзиві на позовну заяву.
Посилання відповідача на порушення норм закону України « Про споживче кредитування» не знайшли свого підтвердження, оскільки закон України №1734-VIII «Про споживче кредитування» підписаний Президентом України Петром Порошенко 15.11.2016 року, відповідач ОСОБА_1 04.08.2011 року звернувся до ПАТ «КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету- заву.
Однак, Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути прострочені проценти за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Суд приходить до висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Як доказ укладення договору з відповідачем банк надав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, довідку про умови кредитування, витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.»
Вказана позиція повністю узгоджена з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 14192,44 гривень-заборгованість за тілом кредиту в тому числі за простроченим.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за простроченими відсотками у розмірі 2924,56 гривень необхідно відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України ЦК України, ст.ст.12, 81,130,131, 141, 223, 229, 247, 263, 354 ЦПК України, суд ,-
Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_6 АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001 м.Київ, вул. Грушевського 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 р/р НОМЕР_7 ) заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.08.2011 в розмірі 14192,44 (чотирнадцять тисяч сто дев'яносто дві грн. 44 коп.) гривень, заборгованість за тілом кредиту в тому числі простроченого.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_6 АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001 м.Київ, вул. Грушевського 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 р/р НОМЕР_7 ) судові витрати по справі у вигляді судового збору у сумі 2102,00 гривень.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Луняченко В. О.