07 квітня 2021
м.Харків
Справа № 639/1171/20
провадження 2/639/672/21
Жовтневий районний суд м.Харкова
у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.
за участю секретаря- Міжиріцької А.В.
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1
представник позивача- ОСОБА_2
відповідач- ОСОБА_3
представник відповідача- ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільно нажитого майна подружжя та за зустрічним позовомОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру,-
У квітні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що з 11.09.1982 перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, проживав у спільно приватизованій квартирі по АДРЕСА_1 . У зв'язку з неможливістю подальшого спільного проживання з відповідачем, вимушений був піти з квартири та мешкати у гуртожитку. В період шлюбу з відповідачем, у 02.04.2013 сторони за спільні кошти придбали однокімнатну квартиру № 39 загальною площею 31,9 кв.м., житловою-16,2 кв.м., розташовану по АДРЕСА_3 . Іншого спільного майна, як вказує позивач, сторони не мають . Добровільної згоди на розподіл спільного майна з відповідачем не досягнуто, тому, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на Ѕ частину однокімнатної квартири і стягнути з відповідача на його користь понесені витрати по оплаті судового збору.
Не погоджуючись з позовом ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .Свої вимоги ОСОБА_3 мотивує тим, що квартира придбана за грошові кошти, отримані нею 27.11.2012 з банківського вкладу її батька- ОСОБА_5 в сумі 93961,03 грн. Фактичні шлюбні відносини з чоловіком припинились у 2008, тому власні кошти ОСОБА_1 витрачав на власні потреби. Зазначена однокімнатна квартира набута для сина ОСОБА_6 та його родини, у 2014 він зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 , має малолітню дитину, а також неповнолітніх дітей дружини від попередніх шлюбів. Оскільки, як зазначає ОСОБА_3 , майно придбано хоча й у період шлюбу, але за її особисті кошти, квартира не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за кошти якого воно придбано, а саме за кошти ОСОБА_3 ( а.с. 33-36).
На первісний позов ОСОБА_3 надала також відзив, в якому посилається на те, що в спірній квартирі мешкає син ОСОБА_6 , для якого відповідачем придбана квартира, а також його родина. Тягар утримання майна повністю покладено на ОСОБА_3 , адже доходів сина не вистачає для оплати комунальних послуг.Кошти, за які придбана квартира, складаються з банківського вкладу її батька ОСОБА_5 , отримані у листопаді 2012. Факт припинення шлюбних відносин з 2008 можуть підтвердити сини ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , оскільки сторони проживали в окремих кімнатах ( а.с. 45-49).
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він вказує, що твердження ОСОБА_3 про придбання квартири за грошові кошти, отримані з банківському вкладу батька ОСОБА_5 та особистих заощаджень, не відповідають дійсним обставинам справи. Квартира була придбана за грошові кошти у сумі 194400 грн., тобто більше , ніж на 100000 грн. отриманого вкладу. Грошові кошти зняти за п'ять місяців до купівлі квартири і доказів збереження отриманих коштів позивач за зустрічним позовом не надала. Звертає увагу, що сума доходу ОСОБА_3 за інформацією Пенсійного фонду у 2013, тобто на момент укладення договору купівлі-продажу, складала станом на квітень 15408,96 грн., а тому накопичення грошових коштів, що були необхідні для придбання квартири за декілька місяців, за умови, якщо б шлюбні відносини за надуманими доводами позивача припинились у 2008, були б неможливі.
Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що з метою придбання спірної квартири, ним та його сестрою ОСОБА_9 прийнято рішення про продаж двох часток земельної ділянки за суму 7657 грн. і 8348 грн., частини будинку за 119850 грн., що підтверджуються договорами купівлі-продажу. Особисто відповідачем за зустрічним позовом отримано від відчуження власності 67927,50 грн., у тому числі йому передано було завдаток на момент укладення договору купівлі-продажу від 13.04.2013 однокімнатної квартири. Заперечує проти посилань ОСОБА_3 про відсутність спільного бюджету, як однієї родини з 2008 , оскільки належна йому банківська картка, на яку перераховувалась заробітна плата, знаходилась постійно у дружини, тому як вона керувала бюджетом сім'ї. За довідкою про доходи, як пояснює відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , він у 2012 отримав 43478,37 грн., у 2013-40783,56 грн. Таким чином, спільний бюджет був протягом всього часу проживання однією сім'єю до березня 2017. При придбанні квартири ОСОБА_1 надав нотаріально завірену згоду на придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, тому вважає, що спірна квартира є сумісною власністю сторін та підлягає розділу ( а.с. 71-75).
У відповіді на відзив ОСОБА_3 вказує, що ОСОБА_1 не заперечує та не спростовує факту припинення шлюбних відносин з 2008, відсутність спільних інтересів, ведення окремих бюджетів. Придбання спірної квартири відбулось за шість місяців до укладання договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 , ОСОБА_9 будинку та земельних ділянок. Крім того, відповідач за зустрічним позовом не надав належних і допустимих доказів про час, місце та розмір отримання грошових коштів в якості авансу. Метою придбання квартири є надання житла для сина та його родини. При укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири нотаріус додаткових роз'яснень про значення, зміст, правові наслідки правочину не надав, тож, як стверджує відповідач ОСОБА_3 при складанні заяві про перебування у шлюбі та згоди подружжя, вона не вказала правовий статус майна та джерело коштів, за яке придбавається квартира . Вважає, що неповне виконання приватним нотаріусом обов'язків під час посвідчення правочину призвело до порушення прав та інтересів дитини, онуки ОСОБА_8 , яка зареєстрована в квартирі (а.с. 95-100).
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 26.11.2019 , за клопотанням позивача, витребувана у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зубарєва І.Ю. копія посвідченого 02.04.2013 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , зареєстровану за ОСОБА_3 , а також копію згоди чоловіка ОСОБА_1 на придбання квартири ( а.с. 18).
На підставі ухвали суду від 20.02.2020 роз'єднані позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру у самостійне провадження ( а.с. 60-61).
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників , допитавши свідків, перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до наступного.
ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.09.1982, мають повнолітніх синів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 20.02.2020 шлюб між сторонами розірвано ( а.с. 3).
На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 02.04.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю. за реєстровим № 1769, ОСОБА_3 прийняла у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 16,2 кв.м., загальною площею 31,9 кв.м. Продаж квартири здійснено за 194 400 грн.
Укладення договору проводилось за письмовою заявою про згоду чоловіка покупця- ОСОБА_1 , що зазначено у п. 4 договору. Вказаною заявою ОСОБА_6 не заперечував проти купівлі на суму та на умовах на розсуд дружини ОСОБА_3 спірної квартири, за спільні кошти.З діями дружини, які відповідають інтересам сім'ї, повністю погодився і не мав зауважень проти оформлення договору купівлі-продажу ( а.с. 20-22).
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Зі змісту зазначених норм випливає, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
На підтвердження того, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 за її особисті кошти, отримані нею 27.11.2012 з банківського вкладу її батька- ОСОБА_5 в сумі 93961,03 грн. відповідачем надана довідка АТ «Райффайзен Банк Аваль», з якої вбачається, що ОСОБА_3 на підставі довіреності № 1801 від 21.05.2010 від імені ОСОБА_5 , достроково розірвала ощадний депозит і 27.11.2012 отримала 93961,78 грн. , що знаходились на депозитному рахунку . Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер готівка залишилась у ОСОБА_3 , як спадкоємиці ( а.с. 41, 37).
Доводи ОСОБА_3 про те, що зняті кошти вона витратила на придбання спірної квартири суд відхиляє. Кошти готівкою зняти 27.11.2012 при достроковому розірванні ощадного депозиту, договір купівлі-продажу однокімнатної квартири укладено через п'ять місяців, 02.04.2013. Відповідачем не надано належним та допустимих доказів того, що зазначені кошти витрачені на купівлю спірного житла.
Не знайшли свого підтвердження і посилання на те, що сестра батька ОСОБА_5 отримувала за життя гроші в іноземній валюті євро від Фонду Примирення, оскільки в період війни знаходилась на примусових роботах в Німеччині та ці заощадження у 2007 передала ОСОБА_3 .
Покази свідка в судовому засіданні ОСОБА_10 - знайомої відповідача та ріелтера, яка допомагала у придбанні однокімнатної квартири та бачила, що при розрахунках з продавцем ОСОБА_3 використовувала долари та євро, не можуть свідчити про джерело їх надходжень.
Статтею 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, доводи ОСОБА_3 про те, що спірну квартиру слід визнати її особистою приватною власністю , так як вона набута за її особисті кошти, є безпідставними та недоведеними.
Суд також зазначає, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири та посвідчення правочину приватним нотаріусом Зубарєвим І.Ю. 02.04.2013 р. , позивач ОСОБА_1 підписав заяву, якою він дав згоду дружині ОСОБА_3 купити за суму та на умовах на його розсуд, квартиру АДРЕСА_3 , за спільні кошти ( а.с. 17,20).
Таким чином, під час оформлення договору купівлі-продажу квартири відповідач не повідомляла, що квартира купується за її особисті кошти.
Твердження ОСОБА_3 про те, що нотаріус не надав додаткових роз'яснень про значення, зміст, правові наслідки правочину не надав, неповне виконав свої обов'язки під час посвідчення договору, що призвело до порушення її права, оскільки вона не вказала про статус особистої власності придбаного нерухомого майна є хибними.
У тексті договору купівлі-продажу зазначено, що покупець, діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).Укладення договору проводилось за письмовою заявою про згоду чоловіка покупця- ОСОБА_1 .
В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що квартира була набута для сина, який фактично створив сім'ю з ОСОБА_7 , в подальшому одружився 10.01.2014, але житло не було оформлено на нього, щоб невістка не могла претендувала на квартиру. Такими поясненнями відповідач підтвердила свою обізнаність про вимоги законодавства щодо спільності права власності подружжя на майно.
Суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що сторони не підтримували шлюбні стосунки з 2008 , разом не проживали з грудня 2013 р., зароблені кошти чоловік витрачав на власні потреби.проте з позовом про поділ майна ОСОБА_11 звернулась у серпні 2017 р., що передбачає порушення строків.
На підтвердження своїх тверджень ОСОБА_3 просила допитати сина ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_12 . В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що батьки з 2006-2007 не підтримували шлюбні відносини, оскільки проживали у різних кімнатах, але чи вели вони спільне господарство та мали спільний бюджет не зміг відповісти. Допитана свідок ОСОБА_12 , з якою спілкувалась по роботі бухгалтера ОСОБА_3 , зробила висновок про припинення сімейних відносин між сторонами, оскільки у ці роки відповідач займала у неї кошти для купівлі трьох диванів, бо чоловік з синами займав окрему кімнату.
Факт проживання позивача в окремій кімнаті не свідчить про припинення між подружжям шлюбно-сімейних відносин і подружжя вважаються сім'єю навіть коли вони проживають окремо.З позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя ОСОБА_1 звернувся у квітні 2019 та поясняв про припинення сімейних відносин з березня 2017, коли він вимушений був перейти проживати до гуртожитку.Саме тоді , за його заявою, була перевипущена банківською установою картка, на яку перераховувалась його зарплата, тому як дружина ОСОБА_3 вела сімейний бюджет , тримала зарплатну картку чоловіка у себе до квітня 2017 та самостійно розпоряджалася спільними коштами.
Крім того, як зазначив позивач, всі гроші від продажу автомобіля у 2011 та дачі у 2013, що він у свій час придбав від продажу належній йому квартирі, він передавав дружині, як і грошові заощадження у валюті, що були зняти у 2014 з банківського рахунку, вісім тисяч віддав сину для придбання автомобіля. Пояснює, що ним та його сестрою ОСОБА_9 у 2013 продане спадкове майно- дві земельні ділянки і частина будинку за відповідними договорами купівлі-продажу, які долучені до матеріалів справи. Належну йому частину коштів від продажу позивач також передав ОСОБА_3 . Відповідач не спростовує ці обставини та підтвердила, що дійсно до квітня 2017 вона користувалась карткою чоловіка, оскільки несла витрати на повнолітніх синів, продукти харчування, комунальні послуги. Отже, до березня 2017 сторони вели сімейне господарство та мали спільний бюджет.
Режим окремого проживання сторін відповідно до статті 119 СК України судом не встановлювався, сім'я мала грошові заощадження у розмірі, достатньому для придбання нерухомого майна, джерелом його набуття були спільні кошти, квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі, в інтересах сім'ї, за згодою чоловіка.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов до висновку, що спірне нерухоме майно- квартира АДРЕСА_3 є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 . Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, відповідачем не надано.
Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За положеннями частин другої, третьої статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Спосіб та порядок поділу спільного сумісного майна подружжя зазначені в статті 71 СК України, відповідно до якої майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
В порядку поділу спільного майна подружжя, з урахуванням обставин справи, позовних вимог, суд вважає за необхідне визнати право власності за позивачем ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 .
За правилами статей 133, 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги, що суд задовольняє повністю позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору .
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, cуд,-
Позовні вимогиОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити.
В порядку розподілу майна подружжя визнати право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті судового збору в сумі 1944 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони: Позивач: ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , прож. АДРЕСА_4 ;
Відповідач: ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Повне судове рішення складено 23.04.2021.
СУДДЯ -