26 квітня 2021 року
Київ
справа №461/7422/19
адміністративне провадження №К/9901/13613/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №461/7422/19 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації, Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв'язку Львівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_2 , про визнання наказу і вимог законними, зобов'язання до вчинення дій, визнання нечинним і скасування наказу, встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень,
встановив :
У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Львівської обласної державної адміністрації, в якому просив: 1) визнати наказ Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв'язку Львівської обласної державної адміністрації №57 від 27 червня 2017 року «Щодо пільгового перевезення пасажирів» таким, що відповідає положенням пунктів 2 та 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»; 2) визнати вимоги до відповідача, викладені в скарзі позивача від 31 липня 2019 року законними та обґрунтованими та зобов'язати відповідача виконати їх негайно.
Ухвалою судді Галицького районного суду м.Львова від 03 жовтня 2019 року справу за вказаним позовом ОСОБА_1 передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року відкрито провадження у справі №461/7422/19 за цим позовом ОСОБА_1 і справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Протокольними ухвалами судового засідання Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року прийнято до провадження заяви позивача про збільшення позовних вимог та про доповнення позовної заяви новими підставами, а також залучено до справи співвідповідачем Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв'язку Львівської обласної державної адміністрації, та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 .
У заяві про збільшення позовних вимог від 12 лютого 2020 року позивач сформував таку позовну вимогу: «Визнати з підстав, зазначених в позовній заяві нечинним наказ Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв'язку Львівської обласної державної адміністрації №57 від 27 червня 2017 року та скасувати його повністю».
Протокольною ухвалою судового засідання Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року прийнято до провадження заяву позивача від 01 червня 2020 року про збільшення позовних вимог.
У заяві про збільшення позовних вимог від 01 червня 2020 року позивач сформував таку позовну вимогу: «На підставі пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України встановити наявність чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв'язку Львівської обласної державної адміністрації щодо прийняття наказу №57 від 27 червня 2017 року, з урахуванням того, що згідно статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» такими повноваженнями наділена саме Львівська обласна державна адміністрація, а не Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв'язку Львівської обласної державної адміністрації».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивачем подано касаційну скаргу, яка ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року була повернута позивачу.
Копію вказаної ухвали скаржник отримав 06 квітня 2021 року (на підтвердження цього надав відповідні докази), а 13 квітня 2021 року повторно подав касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 16 квітня 2021 року.
Водночас скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Статтею 329 КАС України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 зазначеної статті визначено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та матеріалів касаційної скарги, оскаржувана постанова ухвалена 28 жовтня 2020 року, повний текст виготовлено - 06 листопада 2020 року, в той час як касаційна скарга вперше подана до Верховного Суду 19 березня 2021 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
Водночас скаржником не надано належного доказу, який би підтверджував дату отримання оскаржуваної постанови (зокрема конверт, в якому надійшла оскаржувана постанова або довідка відділення поштового зв'язку тощо).
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави вказані нею у заяві визнані неповажними.
Враховуючи наведене, скаржнику необхідно надати докази, які б підтверджували дату отримання постанови суду апеляційної інстанції (наприклад, копію конверта з відбитками та штрихкодовими ідентифікаторами установи поштового зв'язку, довідки відділення поштового зв'язку тощо).
Крім того, під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник підставою для відкриття касаційного провадження зазначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та посилається на постанову Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №524/9942/17.
При цьому, варто зауважити, що недостатньо самого лише зазначення постанов Верховного Суду, скаржник повинен вказати щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, у справі №524/9942/17 депутат Кременчуцької міської ради Полтавської області Гордєєва В.Я. звернулася до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, треті особи: Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, комунальне підприємство «Теплоенерго», в якому, предметом оскарження було рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання з централізованого постачання гарячої води.
Натомість, у справі №461/7422/19 позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до Львівської обласної державної адміністрації, в якому предметом оскарження є наказ щодо пільгового перевезення пасажирів.
Отже, правовідносини у справі, зазначеній скаржником, та у даній справі вважатись подібними не можуть, оскільки суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт та предмет правового регулювання не є тотожними.
З урахуванням викладеного, у разі оскарження позивачами постанови суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, необхідно було б зазначити іншу постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку, а також надання уточненої касаційної скарги (заяви про уточнення касаційної скарги) із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) та викладенням відповідних обґрунтувань, із наданням її копії відповідно до кількості учасників справи.
На підставі вищенаведеного та керуючись статями 169, 328, 330, 332 КАС України,
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №461/7422/19 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації, Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв'язку Львівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_2 , про визнання наказу і вимог законними, зобов'язання до вчинення дій, визнання нечинним і скасування наказу, встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху (в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження), в установлений судом строк, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі невиконання вимог ухвали суду в іншій частині, в установлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко