26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 120/2223/20-а
адміністративне провадження № К/9901/13644/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року в справі №120/2223/20 ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Кадрової комісії №2 від 05 березня 2020 року №15 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»;
- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Вінницької області від 28 квітня 2020 року №405к про звільнення з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28 квітня 2020 року;
- поновити на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органах прокуратури з 28 квітня 2020 року;
- поновити на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Вінницької обласної прокуратури Вінницької області за погодженням з ним з 28 квітня 2020 року;
- визнати недійсним у трудовій книжці запис від 28 квітня 2020 року №22 про звільнення із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», здійснений на підставі наказу прокурора Вінницької області від 28 квітня 2020 року;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 28 квітня 2020 року по дату фактичного поновлення на посаді;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
14 квітня 2021 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року в справі №120/2223/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що підставою касаційного оскарження судових рішень є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас скаржником не наведено щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Доводи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не обгрунтовано передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 248, 328, 329, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року в справі №120/2223/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська