Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 квітня 2021 р. Справа№200/2459/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, 84122) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначив, що він є пенсіонером за віком, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року по справі № 200/2/20-а визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ Донецької області, яка полягає у відмові у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років, яка призначена позивачу, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років, призначену ОСОБА_1 на підставі уточненої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ від 21.10.2019 року № 22/6-665. Зазначає, що 20.10.2020 року та 27.11.2020 року позивач звертався з адвокатськими запитами до установи відповідача, у відповідь на які отримав лист, відповідно до якого зокрема вбачається, що загальна заборгованість по пенсії гр. ОСОБА_1 складає 186930,83 грн., виплата якої здійснюватиметься відповідно до Постанови № 637. Проте, на даний час вказана заборгованість по пенсії до теперішнього часу добровільно не виплачена з посиланням на відсутність окремого порядку виплати вказаної заборгованості. У зв'язку з наведеним, звернувся до суду та просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.10.2015 року по 31.10.2018 року у сумі 176115,32 грн., за період з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 9560,50 грн. та за вересень 2020 року у сумі 1255,01 грн., у загальній сумі 186930,83 грн. (176115,32 грн. + 9560,50 грн. + 1255,01 грн.);
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.10.2015 року по 31.10.2018 року у сумі 176115,32 грн., за період з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 9560,50 грн. та за вересень 2020 року у сумі 1255,01 грн., у загальній сумі 186930,83 грн. (176115,32 грн. + 9560,50 грн. + 1255,01 грн.).
15 березня 2021 року судом було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі 200/2459/21-а.
Відповідачем на адресу суду направлено відзив на позовну заяву, відповідно до якого вбачається, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року по справі №200/2/20-а, з урахування ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року, Головним управлінням здійснено позивачу перерахунок розміру пенсії виходячи з 01 вересня 2020 року. Сформовано розмір доплати за судовим рішенням 1255,01 грн. Звертає увагу, що розмір заборгованості за період з жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року становить 174926,60 грн., сума заборгованості за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 176115,32 грн., яка зазначена в листі Головного управління від 02 грудня 2020 року № 0500-0304-8/22817, є помилковою та не відповідає матеріалам пенсійної справи позивача. Таким чином, невиплаченою є сума пенсії за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 174926,60 грн., за період з 01 квітня 2019 року по 31 травня 2019 року - 9560,50 грн., за судовим рішенням - 1255,01 грн., щодо виплати вказаних сум, зазначає, що вони будуть виплачені на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України.
Щодо строків звернення з позовною заявою до суду.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.
В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв'язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, не отримані ним з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії, тобто за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
Тому суд вважає, що у даному випадку, позивач строків звернення до суду із позовом не пропустив, оскільки, на підставі вказаного вище закону, він має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої йому пенсії, без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.
Позивач є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення, отримує пенсію за віком та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року по справі за № 200/2/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного Фонду України Донецької області, яка полягає у відмові у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років, яка призначена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано Головне Управління Пенсійного Фонду України Донецької області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років, призначену ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі уточненої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) від 21.10.2019 року № 22/6-665.
Вищезазначене рішення набуло законної сили 26 серпня 2020 року.
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02 грудня 2020 року № 0500-0304-8/22817 зокрема зазначено, що гр.. ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з червня 2019 року. Пенсія за період з 01.10.2015 року по 31.10.2018 року у сумі 176115,32 грн. та за період з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 9560,50 грн. нарахована, її виплата буде здійснена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року № 200/2/20-а, яке набрало законної сили 16.08.2020 року, 09.09.2020 року Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії гр.. ОСОБА_1 .. Розмір пенсії після перерахунку склав 6535,26 грн. (розмір пенсії до перерахунку складав 5280,25 грн.), заборгованість по пенсії за вересень 2020 у сумі 1255,01 грн., обліковується в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачується на умовах окремого порядку передбаченого згідно постанови № 637. Загальна заборгованість з пенсії гр.. ОСОБА_1 складає 186930,83 грн. (176115,32 грн. + 9560,50 грн. + 1255,01 грн.).
Згідно розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою ОСОБА_1 від 31.03.2021 року, заборгованість суми з пенсії за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року складає 174926,60 грн.
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність невиплати позивачеві пенсії за період з 01.10.2015 року по 31.10.2018 року у сумі 176115,32 грн., за період з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 9560,50 грн. та за вересень 2020 року у сумі 1255,01 грн., у загальній сумі 186930,83 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що питання поновлення виплати пенсії належить до виключної компетенції територіального органу Пенсійного фонду шляхом прийняття відповідного рішення.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи№ 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності коштів на виплату заборгованості, оскільки відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як зазначено вище, відповідно до розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою ОСОБА_1 від 31.03.2021 року зазначено, що заборгованість суми з пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року складає 174926,60 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу, що розмір заборгованості за період з жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року становить 174926,60 грн., сума заборгованості за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 176115,32 грн., яка зазначена в листі Головного управління від 02 грудня 2020 року № 0500-0304-8/22817, є помилковою та не відповідає матеріалам пенсійної справи позивача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що невиплату заборгованості з пенсії позивачу з 01.10.2015 року по 31.10.2018 року у сумі 174926,60 грн., за період з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 9560,50 грн. та за вересень 2020 року у сумі 1255,01 грн., у загальній сумі 185742,11 грн. (174926,60 грн. + 9560,50 грн. + 1255,01 грн.) було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Приписами частини 1 статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, при частковому задоволенні позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, 84122) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.10.2015 року по 31.10.2018 року у сумі 174926,60 грн., за період з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 9560,50 грн. та за вересень 2020 року у сумі 1255,01 грн., у загальній сумі 185742,11 грн. (174926,60 грн. + 9560,50 грн. + 1255,01 грн.).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.10.2015 року по 31.10.2018 року у сумі 174926,60 грн., за період з 01.04.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 9560,50 грн. та за вересень 2020 року у сумі 1255,01 грн., у загальній сумі 185742,11 грн. (174926,60 грн. + 9560,50 грн. + 1255,01 грн.).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, 84122) на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 108 (сто вісім) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Галатіна