15 квітня 2021 року Справа № 160/1934/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.02.2021 року (08.02.2021 року направлена засобами поштового зв'язку) року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке оформлено листом №0400-010303-8/120796 від 16.12.2020 року в частині не врахування довідки №04/164 від 11.02.2020 року, про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії у разі відсутності трудової книжці або відповідних записів в ній, яка видана Державним підприємцем "Донецька залізнична дорога" Дебальцевська дистанція колії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за вислугою років періоди роботи з 25.06.1990 року по 27.12.1990 рік на посаді дорожнього майстра та з 28.12.1990 року по 31.07.2014 рік на посаді бригадира колії ремонтів колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів, відповідно до довідки №04/164 від 11.02.2020 року, про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії у разі відсутності трудової книжці або відповідних записів в ній, яка видана Державним підприємцем "Донецька залізнична дорога" Дебальцевська дистанція колії, згідно до п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення з урахуванням зазначених періодів, з дати звернення із заявою про призначення пенсії з 07.12.2020 року.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідач протиправно не врахував до пільгового стажу позивача спірні періоди роботи, можливість включення яких до пільгового стажу роботи підтверджено записами трудової книжки позивача, а також пільговими довідками, які відповідач безпідставно не прийняв під час призначення пенсії.
16.03.2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач посилається на те, що 07.12.2020 року позивач надала до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Пунктом а статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах при досягненні пенсійного віку жінки - 50 років і на 11.10.2017 року - не менше 10 років на зазначеній роботі. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (60 років) чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію за віком на пільгових умовах, установлені для окремої категорії працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідач також зазначає, що для підтвердження права на зарахування до пільгового стажу періодів роботи після 21.08.1992р., подаються накази (витяги з наказів) про результати атестації робочих місць за умовами праці. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з порядком проведення атестації та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41. Пунктом 4 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, передбачено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювалися докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Для підтвердження пільгового стажу позивачем було надано довідку від 11.02.2020 року № 04/164, яка видана - на рос. Государственное предприятие «Донецкая железная дорога» (тимчасово окупованій території), яка не відповідає вимогам діючого законодавства. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, зі змінами, у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступника розміщуються на тимчасово окупованій території України або з районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Згідно наданих документів, пільговий стаж позивача складає 9 років 9 місяців 22 дні.
Що стосується позовної вимоги стягнення судових витрат, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн., то відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. В своїй позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати в повному обсязі. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2021 року зазначена вище справа розподілена та 10.02.2021 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.12.2020 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулась із заявою та відповідним пакетом документів для призначення пенсії відповідно до статті 55 п. «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою визначено, що право на пенсію за вислугу років мають робі тники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метро політенах при досягненні пенсійного віку: жінки - 50 років і на 11.10.2017 рік - не менше 10 років на зазначеній роботі. Відповідно до переліку посад, які користуються правом на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою КМУ від 12.10.1992 року №583, право на пільгову пенсію ма ють майстри (шляхові, мостові, тунельні) магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів.
Натомість, 16.12.2020 року позивач отримала відповідь від відповідача, яка оформлена листом за № 0400-010303-8/120796 від 16.12.2020 року про відмову в призначенні останній пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу 10 років, згідно з ст.55 пункту «а» Закону України «Про пе нсійне забезпечення».
Так, у даній відповіді ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зазначило наступне:
«…07.12.2020 року позивач звернулась з особистою заявою і документами на призначення пенсії відповідно до статті 55 п. "а" Закону України „Про пенсійне забезпечення" та п.2 р. XV Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV зі змінами.
Зазначеною статтею визначено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах при досягненні пенсійного віку: жінки - 50 років і на 11.10.2017 року - не менше 10 років на зазначеній роботі.
Довідка від 11.02.2020 року №04/164 видана (мовою оригінала) ОП "Дебальцевская дистанция пути" ГП "Донецкая железная дорога" (тимчасово окупована територія), не відповідає вимогам законодавства України.
Згідно із змінами від 19.12.2015 року, внесеними в постанову Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у разі коли підприємств, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно наданих документів стаж позивача за вислугу років складає 9 років 9 місяців 22 дня, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років на дату звернення.
Органи Пенсійного фонду України в своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства.
У відповідності з абзацом першим частини першої статті 105 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відділ роз'яснює Вам, що застраховані особи та члени їхніх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку…».
Вважаючи такі дії ПФУ протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано питання пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мають право працівники виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України від 09 липня 2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Під час прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та у відзиві на адміністративний позов відповідач не заперечує того, що посади на яких працювала позивач, відносяться до посад, які надають відповідне право для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому, відповідач вважає, що періоді роботи позивача не підтверджені належною довідкою.
Cуд відхиляє доводи відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 62 цього Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно частин 1, 2 пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
В ході розгляду справи судами встановлено, що протягом спірних періодів позивач працював на посадах зі шкідливими та важкими умовами праці, робота на яких дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, а тому наявні підстави для зарахування спірних періодів до пільгового стажу позивача.
Крім того, факт роботи позивача у спірні періоди на зазначених посадах підтверджено записами трудової книжки, яка в силу приписів статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Посилання відповідача в відзив на те, що надана позивачем довідка видана на тимчасово окупованій території, а тому довідка не відповідає вимогам діючого законодавства є безпідставними, оскільки відомості, відображені в довідці, підтверджені записами трудової книжки, яка в силу приписів статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.01.2018р. (справа №583/392/17), від 30.10.2018р. (справа №234/3038/17) та від 11.12.2018р. (справа №360/1628/17), від 12.04.2021р. (справа № 235/2925/17).
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Тобто, діючим законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Відповідно до записів у трудовій книжці від 05.09.1988 року серії НОМЕР_1 та довідки № 04/164 від 11.02.2020 року, виданої Державним підприємством «Донецька заліз нична дорога» Дебальцевська дистанція колії, у періоди:
- з 25.06.1990 року по 28.12.1990 рік позивач працювала дорожнім майстром на Донецькій ордена Леніна залізниці Дебальцевській дистанції колії;
- з 28.12.1990 року по 22.10.2014 рік позивач працювала на посаді бригадира колії, що підт верджує наявність у останній стажу 24 роки 5 місяців 3 дня та дає право на призначення пенсії за вислугою років.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що трудова книжка позивача містить всі необхідні та вичерпні відомості, що визначають право позивача на пенсію на пільгових умовах.
Слід зазначити, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Крім того, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки», а саме: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 року по справі № 344/16404/16-а.
Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинилась в ситуації, що, відповідно, позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Та обставина, що довідка № 04/164 від 11.02.2020 року, видана підприємством, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пільгової пенсії за віком за наявності у неї необхідного стажу, підтвердженого записами в трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17 (провадження № К/9901/30786/18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 266/4889/16-а (провадження № К/9901/18644/18).
Аналізуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що подані позивачем разом із заявою про призначення пенсії документи, містять обов'язкові відомості про періоди роботи позивача, підстави їх видачі, що у повному обсязі надають змогу встановити періоди роботи позивача достатніми для вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах. Тому, неврахування відповідачем наданих позивачем документів є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення, у зв'язку з чим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке оформлено листом №0400-010303-8/120796 від 16.12.2020 року в частині не врахування довідки №04/164 від 11.02.2020 року, про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії у разі відсутності трудової книжці або відповідних записів в ній, яка видана Державним підприємцем «Донецька залізнична дорога» Дебальцевська дистанція колії є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908 грн., що документально підтверджується квитанцією №22 від 29.01.2021 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 908 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 500 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з підпунктом 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позовних вимог та складністю справи.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, суд враховує таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 05.02.2021 року, який укладено між ОСОБА_1 та Маймор А.В. , що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2684 від 17.09.2012 року.
Відповідно до розділу 5 даного договору, гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому Інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього До говору. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт. Сума гонорару подвоюється у разі надання Адвокатом послуг Клієнту у неробочий час. вихідні та святкові дні. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Клієнт сплачує гонорар у день підписання договору. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Адвоката.
Відповідно до Додатку 1 договору про надання правничої допомоги від 05.02.2021 року, розрахунок вартості однієї години надання послуг - 10 % від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, на дату підписання акту приймання-
передачі наданих послуг; зустріч та усна консультація Клієнта; ознайомлення з матеріалами справи; розрахунок вартості одного документа - 30 % від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, на дату підписання акту приймання-передачі на-
даних послуг; відповідь на запит контролюючого органу; складання адвокатського запиту; складання клопотання; розрахунок вартості однієї години надання послуг - 50 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законодавством, на дату підписання акту приймання-передачі наданих послуг; представництво та захист інтересів Клієнта в суді будь-якої інстанції (одна година); представництво та захист інтересів Клієнта перед іншими фізичними особами чи юридичними особами, в тому числі перед посадовими особами Державної фіскальної служби України та її органів, зокрема, під час здійснення останніми документальних перевірок Клієнта (одна година); представництво та захист інтересів Клієнта під час прове дення допиту чи обшуку (одна година); юридичне супроводження угоди (участь Адвоката в перего ворах з контрагентом Клієнта, консультації з питань, які ви никають під час укладення угоди, юридична експертиза про екту контракту між Клієнтом та його контрагентом) (одна година); побачення із Клієнтом в статусі затриманої особи (одна го дина); участь у слідчих/дослідних діях (одна година); розрахунок вартості одного документа - 50 % від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, на дату підписання акту приймання-передачі наданих послуг; складання скарги, заперечень; юридична експертиза договорів та інших документів (включаючи складання протоколу розбіжностей, додаткової угоди та юридичного висновку); досудове врегулювання спорів (складання претензій, відпо віді на претензію); складання позовної заяви, зустрічної позовної заяви, запе речень на позов, складання апеляційних та касаційних скарг
З акту про прийняття-передачі наданих послуг від 08.02.2021 року до договору правничої допомоги від 05.02.2021 року, судом встановлено, що Адвокат Маймор Аліна Віталіївна, діючий на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю виданого Дніпропетровською КДКА за № 2684 від 24.092012 року, з однієї сторони та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 - з іншої сторони, разом «Сторони», склали цей Акт про наступне. Адвокат на виконання умов договору за період з 05.02.2021р. по 08.02.2021р.(включно) надав правові послуги та витратив кількість годин, а Клієнт прийняв їх у повному обсязі. Вартість послуг розраховується у відповідності до додатку № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 05.02.2021р. Надання усної консультації Клієнту з приводу роз'яснення положень чинного законодавства України у відповідності до питання Клієнта, узгодження подальших дій для досягнення бажаного результату Клієнта -1 година- 500 гривень. Складання позовної заяви про визнання незаконним рішення та зобов'язати вчинити певні дії- 3000 гривень. Загальна вартість наданих послуг складає 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень без ПДВ. Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг Клієнт до Адвоката немає. Оплата Клієнтом здійсненна шляхом перерахування вказаної суми на банківську карту Адвоката, що підтверджується квитанцією. Акт підписано у двох примірниках українською мовою, по одному примірнику - для кожної Сторони. Обидва примірника мають однакову юридичну силу.
Також, позивачем до позову долучено копію квитанції АТ КБ ПриватБанк від 03.02.2021 року про сплату за послуги адвоката у сумі 3517,59 грн.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2684 від 24.09.2021 року відносно адвоката Маймор Аліни Віталіївни .
Суд також вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 року (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, суд зауважує, що з урахуванням предмету позову, зазначена справа є справою незначної складності та типовою у спорах, пов'язаних з відмовою у зарахуванні пільгового стажу. Також, суд зауважує, що по вказаній категорії справ є значна кількість усталеної судової практики, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.
До того ж, розгляд даної справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, внаслідок якого сталось порушення прав позивача, сума витрат на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.
З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке оформлено листом №0400-010303-8/120796 від 16.12.2020 року в частині не врахування довідки №04/164 від 11.02.2020 року, про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії у разі відсутності трудової книжці або відповідних записів в ній, яка видана Державним підприємцем "Донецька залізнична дорога" Дебальцевська дистанція колії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за вислугою років періоди роботи з 25.06.1990 року по 27.12.1990 рік на посаді дорожнього майстра та з 28.12.1990 року по 31.07.2014 рік на посаді бригадира колії ремонтів колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів, відповідно до довідки №04/164 від 11.02.2020 року, про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії у разі відсутності трудової книжці або відповідних записів в ній, яка видана Державним підприємцем "Донецька залізнична дорога" Дебальцевська дистанція колії, згідно до п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення з урахуванням зазначених періодів, з дати звернення із заявою про призначення пенсії з 07.12.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник