19 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/17603/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
при секретарі Головатій І.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Петрук Ю.Ю.,
представника відповідача Самойленка С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Ковельська виховна колонія» про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до державної установи «Ковельська виховна колонія» (далі - відповідач, ДУ «Ковельська виховна колонія») про визнання протиправним та скасування п.17 наказу від 21.10.2020 №75/ОС-20; поновлення позивача на службі з 30.11.2020; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.04.2009 ОСОБА_1 прийнятий на службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - органи ДКВС України). 30.09.2020 позивача було повідомлено про заплановане вивільнення його із займаної посади вихователя відділу соціально-виховної та психологічної роботи згідно п.1 ст.40 КЗпП України та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», яке мало відбутись через два місяці після ознайомлення з зазначеним повідомленням.
30.11.2020 на підставі наказу державної установи «Ковельська виховна колонія» від 21.10.2020 №75/ОС-20 позивача звільнено зі служби в органах ДКВС України згідно п.4 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів).
Позивач вважає звільнення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його право на проходження публічної служби в органах ДКВС, зважаючи на недопустимість застосування п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» під час процедури звільнення осіб, які перебувають на службі в органах ДКВС України, оскільки органи ДКВС України за весь період проходження ним служби не входили до складу органів внутрішніх справ. Також вважає, що порушено вимоги частин 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки йому не було запропоновано іншу роботу в межах даної установи чи в інших органах. Окремо наголошує, що ДУ «Ковельська виховна колонія» було порушено вимоги статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», якою визначено, що поліцейський, посада якого скорочується, може бути призначений за його згодою в будь-якому органі поліції з врахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я та інших вимог. З врахуванням викладеного просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 26.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами (а.с.29).
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити (а.с.33-35). В обґрунтування цієї позиції відповідач вказав, що ДУ «Ковельська виховна колонія» є структурним підрозділом Державної кримінально-виконавчої служби України, центральним органом управління якої є Міністерство юстиції України. На виконання Наказу Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2398/5 «Про оптимізацію діяльності установ виконання покарань» державна установа «Ковельська виховна колонія» розпочала процедуру оптимізації шляхом її консервації. У зв'язку з цим, на виконання пункту 13 Положення про ДУ «Ковельська виховна колонія», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.03.2020 №1153/5, та відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 10.08.2020 №2465/к «Про затвердження структури та штату державної установи «Ковельська виховна колонія», відбулося скорочення чисельності та штату працівників установи.
Безпосереднім роботодавцем позивача був відповідач, в структурі та штаті якого, за наказом органу управління Міністерства юстиції України, відбулося скорочення чисельності та штату посад, в тому числі і посади вихователя відділу соціально-виховної та психологічної роботи. В свою чергу, у новому затвердженому штаті посад відповідача, які можливо було запропонувати ОСОБА_1 та в подальшому на які можливо його перевести, не було. Жодних вказівок щодо переведення звільнюваних працівників на інші посади в органах ДКВС України, в тому числі і позивача, від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, до відповідача не надходило. Як окрема юридична особа відповідач не міг знати про наявність вакантних посад та пропонувати їх для переводу позивача в інших установах виконання покарань як Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальник покарань Міністерства юстиції, так і Державної кримінально-виконавчої служби України в цілому.
Вказує на те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.
Звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом діючого в Україні законодавства не передбачено обов'язку відповідача, як безпосереднього роботодавця позивача, на переведення працівника, посада якого скорочується, на іншу посаду в органах ДКВС України.
Як вбачається з нової структури та штату працівників колонії, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 10.08.2020 №2465/к «Про затвердження структури та штату державної установи «Ковельська виховна колонія», а також доданої копії трудової книжки ОСОБА_1 , де зазначено здобуту освіту за спеціальністю «Українська мова та література», робота за відповідною освітою та професією позивача в установі на сьогодні відсутня.
Частинами 1-3 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. При цьому, переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності (зазначена норма відповідачем була виконана також, оскільки на службі в установі були залишені особи з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності, зокрема ті, які проходили службу на посадах відділу режиму і охорони установи (а не відділу соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими) або ті, які мають більше років вислуги, а отже вищу кваліфікацію, та більш наближені до виходу на пенсію).
В даній конкретній справі, за наказом органу управління, було повністю ліквідовано як посаду, на якій проходив службу позивач, так і увесь відділ в структурі, а також затверджено новий постійно діючий штат, в якому посада, яку займав позивач, передбачена не була. Відповідач вважає, що керівництвом установи виконано усі вимоги чинного законодавства щодо порядку звільнення працівників у зв'язку з скороченням штатів, а тому позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню. 01.03.2021 представником позивача подано до суду відповідь на відзив (а.с.66-68), в якій посилається на те, що саме відповідач виступає безпосереднім роботодавцем позивача, з чого слідує, що доводи стосовно відсутності вказівок від центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань щодо переведення вивільнюваних працівників на інші посади в органах ДКВС України необхідно залишити поза увагою, оскільки виключно на роботодавця (в даному випадку на відповідача) покладено обов'язок з дотримання встановленої законодавством процедури звільнення працівників. Відтак, вважає, що ініціатором пошуку посади для переведення позивача мала виступити ДУ «Ковельська виховна колонія» без додаткових на те вказівок від Міністерства юстиції України.
Також зазначає, що у статті 43 Конституції України закріплене право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, відтак вважає, що посилання відповідача на відсутність роботи за відповідною освітою та професією, не зазначивши конкретні обставини, які перешкоджали переведенню позивача на наявні в структурі та штаті ДУ «Ковельська виховна колонія» інші посади є недоречними, оскільки позивач міг би погодитися продовжити роботу на будь-якій запропонованій йому посаді. Окрім того, твердження відповідача стосовно залишення «інших працівників, які користуються переважним правом залишення їх на роботі» не знайшло свого документального підтвердження, адже відповідачем не надано жодних відомостей, за яким принципом визначались особи, яких залишати на роботі в ДУ «Ковельська виховна колонія» в порядку переведення на інші посади, а яких звільнити. Тобто, залишення окремих працівників відбувалось рандомно, за суб'єктивним критерієм, що прямо протирічить основоположним принципам трудового законодавства. При цьому також зазначає, що викладена у відзиві на позов аргументація носить доволі нечіткий характер, оскільки відповідач остаточно не визначився, які саме положення законодавства підлягають застосуванню під час звільнення позивача із займаної посади, адже одночасно посилається не тільки на норми ЗУ «Про Національну поліцію», а й норми Кодексу законів про працю України, які між собою хоча і є схожими, однак не є тотожними в частині реалізації можливості працевлаштування роботодавцем вивільнюваного працівника на іншу посаду (ЗУ «Про Національну поліцію» наводить більш широкий обсяг таких можливостей і не обмежується лише працевлаштуванням вивільнюваного працівника на тому ж самому підприємстві, установі, організації, а надає право запропонувати особі посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції).
12.03.2021 суд постановив ухвалу про проведення судового розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.71).
У судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали із наведених у позовній заяві, відповіді на відзив підстав, просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Додатково пояснив, що при переведенні працівників на іншу роботу було відібрано офіцерський склад, який мав більший стаж, кваліфікацію та був наближений до виходу на пенсію. При цьому зазначив, що четверо осіб виявили бажання проходити службу, написавши рапорт, і були залишені на службі, а п'ятеро осіб були переведені в інші установи. Позивач не виходив із рапортом про призначення (переведення) його на іншу посаду, передбачену штатом установи чи переведення його в іншу установу виконання покарання.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.04.2009 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується трудовою книжкою останнього серії НОМЕР_1 (а.с.13-14), та обіймав посаду вихователя відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «Ковельська виховна колонія».
На виконання наказу Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2398/5 «Про оптимізацію діяльності установ виконання покарань», наказом №2465/к Міністерства юстиції України від 10.08.2020 затверджено структуру та новий штат ДУ «Ковельська виховна колонія» (а.с.44).
30.09.2020 ОСОБА_1 ознайомився з повідомленням про заплановане вивільнення із займаної посади через два місяці після ознайомлення з повідомленням згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України та статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.9).
Пунктом 17 наказу ДУ «Ковельська виховна колонія» від 21.10.2020 №75/ОС-20 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , вихователя відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи, звільнено зі служби з 30.11.2020 згідно п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з скороченням штатів) (а.с.10)
Надаючи правову оцінку правомірності звільнення його зі служби, суд приходить до таких висновків.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43 Конституції України визначено).
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005, Законом України «Про Національну поліцію України» №580-VIII від 02.07.2015, Кодексом законів про працю України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Статтею 3 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Абзацом 1 частини другої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частиною восьмою цієї ж статті передбачено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
За приписами частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою-третьою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Частиною п'ятою даної статті визначено, що переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Отже, за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейських звільняється зі служби у разі скорочення штатів. При цьому про можливе наступне звільнення в разі скорочення посади поліцейських повинен бути попереджений за два місяці. Водночас до звільнення поліцейський може бути призначений за його згодою в іншому органі поліції, переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації мають поліцейські з більш високою кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності, а за рівних умов перевагу мають поліцейські відповідно до вимог законодавства.
Суд зазначає, що оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не регулює питання надання переваги тим чи іншим працівникам поліції на залишення на службі при реорганізації та скороченні штатів за рівних умов, тому в такому випадку повинні застосовуватись загальні норми трудового законодавства, визначені Кодексом законів про працю України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 08.04.2009 по 30.11.2020 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, що слідує з трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с.12-13).
Позивача було повідомлено про заплановане вивільнення 30.09.2020 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників ДУ «Ковельська виховна колонія», відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 10.08.2020 №2465/к «Про затвердження структури та штату Державної установи «Ковельська виховна колонія», що підтверджується повідомлення про заплановане вивільнення (а.с.9).
Відповідно до наказу від 21.10.2020 його звільнено із займаної ним посади на підставі підпункту 4 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.10).
Обґрунтовуючи законність звільнення ОСОБА_1 , відповідач вказав, що позивачу не було запропоновано вакантних посад, оскільки відділ соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «Ковельська виховна колонія» був повністю скорочений, робота за відповідною освітою позивача та його професією (вихователь даного відділу) в установі після реорганізації відсутня. Переважне право на залишення на службі в установі було надано працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, з тривалим безперервним стажем служби, а також тим, яким залишилось менше трьох років до настання пенсійного віку. Усім іншим особам рядового і начальницького складу надавалась методична та адміністративна допомога у переведенні до інших установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. При цьому ОСОБА_1 не висловив бажання шляхом подання відповідного рапорту на продовження служби чи переведення.
Однак, доводи відповідача про законність звільнення позивача суд відхиляє, враховуючи наступне.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною третьою вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України визначено порядок вивільнення працівників, який передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення.
При вирішенні справи суд враховує правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17, Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 04/3787/17(№ К/9901/2648/17).
При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення (зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 у справі № 826/150/16 (№ К/9901/3350/18).
Отже, зі змісту вищенаведених норм слідує, що при скороченні штатів та чисельності працівників саме на роботодавця покладається обов'язок щодо працевлаштування таких працівників та вказано, за яких умов вважається, що він такий обов'язок виконав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до звільнення з ДУ «Ковельська виховна колонія» обіймав посаду вихователя відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи.
Як вбачається з оскаржуваного наказу від 21.10.2020 №75/ОС-20, на день звільнення вислуга років позивача становила в календарному обчисленні: 23 років 04 місяці 14 днів, у пільговому обчисленні: 17 років 03 місяці 01 день (а.с.10).
За змістом підпункту 1 пункту 4 частини шостої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» спеціальне звання майор внутрішньої служби, яке присвоєне ОСОБА_1 , належить до спеціальних звань старшого начальницького складу.
Судом встановлено, що до реорганізації кількість штатних одиниць ДУ «Ковельська виховна колонія» становила 133 особи, а після - 26 (а.с.44-65).
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу пропонувались будь-які вакантні посади, що були наявними в новому штаті установи, виходячи з його досвіду роботи, кваліфікації, тощо, хоча така можливість в роботодавця була. Більше того, відповідачем до справи взагалі не долучено будь-яких документів про те, за якими критеріями керівництвом пропонувались вакантні посади працівникам та що враховувалося при залишенні працівників на роботі. Також при вирішенні даного позову суд враховує, що відповідачем не надано доказів щодо проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації позивача та працівників, яким надано перевагу при залишенні на службі, тому доводи відповідача про те, що позивач не мав переваг при залишенні на роботі, є не підтвердженими.
Крім того, суд звертає увагу, що на даний час будь-яких кваліфікаційних вимог до осіб, що займають посади старших та молодших інспекторів групи охорони установ виконання покарань, яких після затвердження нового штату відповідача залишилось 20 одиниць, Мінюстом не розроблялось та не затверджувалося. Відтак твердження відповідача про те, що робота за відповідною освітою та професією ОСОБА_1 в установі відсутня, є недоведеним.
Також при вирішенні даного позову суд враховує лист Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 28.09.2020 № 10/5/32, що надійшов на адресу ДУ «Ковельська виховна колонія» (а.с.88-89), в якому перераховано список вакантних посад станом на 25.09.2020 середнього і старшого начальницького складу по цьому округу. Всього було наявно 25 вакантних посад.
Вказане свідчить про те, що відповідач мав можливість до моменту звільнення запропонувати позивачу вакантні посади в інших органах виконання покарань, чого ним у встановленому порядку зроблено не було.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не виходив із рапортом про призначення (переведення) його на іншу посаду, передбачену штатом установи, чи переведенням його в іншу установу виконання покарання, оскільки в даному випадку відповідач повинен був в письмовому вигляді запропоновувати ОСОБА_1 вакантну посаду в своїй чи іншій установі і лише в разі відмови останнього від такої пропозиції звільняти у зв'язку зі скороченням штатів.
Отже, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що при звільненні позивачу не було запропоновано жодної наявної вакантної посади в установі відповідача чи іншій установі виконання покарання, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, що свідчить про неналежне виконання відповідачем обов'язку, визначеного у частині другій статті 40, частині третій статті 49-2 Кодексу законів про працю України, статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» та, як наслідок, порушення порядку звільнення позивача з посади, та не доведено тієї обставини, що при звільненні позивача належно оцінювались переважне право на залишенні на роботі в порівнянні з іншими працівниками, з врахуванням стажу роботи, кваліфікації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що пункт 17 наказу ДУ «Ковельська виховна колонія» №75/ОС-20 від 21.10.2020 про звільнення майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , вихователя відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді, з якої його було звільнено.
Щодо дати поновлення на посаді суд зазначає, що згідно з оскаржуваним наказом від 21.10.2020 №75/ОС-20 позивача звільнено з 30.11.2020, який є останнім робочим днем, тоді як першим днем звільнення є 01.12.2020 і саме з цієї дати позивача слід поновити на службі.
З довідки відповідача про нараховане ОСОБА_1 грошове забезпечення слідує, що за попередні два місяці перед звільненням (вересень, жовтень 2020 року) позивач отримав грошове забезпечення в загальній сумі 27396,41 грн (а.с.87). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 449,12 грн (27396,41 грн : 61 календарний день). Час вимушеного прогулу становить з 01.12.2020 по 18.04.2021, а всього 139 календарних днів. Таким чином, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу складає 62427,68 грн (449,12 грн х 139 календарних днів), яке слід стягнути з ДУ «Ковельська виховна колонія» на користь позивача.
При обрахунку суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом взято до уваги, що в силу вимог пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з ДУ «Ковельська виховна колонія» на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 13698,16 грн слід звернути до негайного виконання.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про Національну поліцію», суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 17 наказу державної установи «Ковельська виховна колонія» від 21.10.2020 №75/ОС-20 «З особового складу тривалого строку зберігання».
Поновити ОСОБА_1 на посаді вихователя відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Ковельська виховна колонія» з 01.12.2020.
Стягнути з державної установи «Ковельська виховна колонія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 62427,68 грн (шістдесят дві тисячі чотириста двадцять сім грн 68 коп.).
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 13698,16 грн (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто вісім грн 16 коп.) підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій
Повне судове рішення складено 26 квітня 2021 року.